Українська Народна Республіка: від Брестського мирного договору до гетьманського перевороту

3 лютого німецькі війська вступили на територію України 14 числа їх підтримали частини » * австро-угорської армії Загальна чисельність тих і тих військ становила 450 тис солдатів і офіцерів Вони поступово просувалися на схід і південь України, не зустрічаючи значного опору з боку радянських військ В авангардах німецьких підрозділів ішли нечисленні українські військові частини До кінця квітня 1918 р вся територія Ук­раїни опинилася під контролем німецької та австро- угорської армій

На початку березня до Києва повернулася спер­шу Рада народних міністрів, а відтак і Центральна Рада Зустрічали їх у столиці досить стримано На­селення, переживши страхіття більшовицької оку­пації, розстріли й погроми, вчинені військами Му­равйова, не знало, чого чекати від німців і австрійців За роки світової війни суспільство звик- лося з тим, що німці й австрійці — вороги Неба­жання продовжувати війну не бралося до уваги, тож усю відповідальність за прихід чужинців по­кладали на УЦР

Ще 10 лютого Рада народних міністрів у відозві до населення вперше спробувала пояснити, що зав­дання іноземних військ — покласти край грабуван­ню України більшовиками Для „допомоги ук­раїнським козакам, котрі зараз б’ються з ватагами великоросів-красногвардійців та солдатів, — за­значалось у відозві, — йдуть дивізія українських полонених, українські січові стрільці з Галичини та німецькі війська" Ці війська, наголошувалось далі, дружні нам, битимуться з ворогами Української Народної Республіки під прапором Польового штабу нашої держави" І взагалі, вони „не мають ніяких ворожих нам намірів" На початку березня ця тема не раз стояла на порядку денному Як вид­но з протоколів засідання Ради народних міністрів, український уряд не знав справжніх намірів німець­ких та австрійських „союзників" На засіданні 9 бе­резня члени уряду намагалися з’ясувати в O Сев- рюка, до яких, власне, рубежів наступатиме німець­ке військо, його чисельність і мету Але в публічних виступах прихід німців в Україну змальовувався як безкорислива допомога дружньої держави Харак-

терним у цьому відношенні був виступ перед УЦР голови Ради народних міністрів В Голубовича, який стосовно німецьких військ заявив, що з їхнього бо­ку це „цілком дружня допомога й він щойно не зовсім точно висловився, буцімто вони найняті Ця допомога, по суті, безвідплатна і, власне кажучи, надається тільки тому, що ми такої допомоги проси­ли Я думаю, ті самі умови, умови дружньої допо­моги німецького уряду нашому, мусять остатись і надалі “ Аналогічні думки висловлювали M Грушевський та інші діячі УЦР

Радянська історіографія зображала все це як умисне намагання Центральної Ради ввести в ома­ну народні маси, бо, мовляв, УЦР і уряд УНР прагнули перейти на службу до окупантів Ду­мається, такий погляд аж ніяк не відповідав дійсності Як свідчить подальший розвиток подій, драматичність ситуації полягала в тому, що Цен­тральна Рада вводила в оману насамперед себе Ii позицію можна назвати недалекоглядною і наївною, але, за документами, провідні діячі УНР справді- таки вважали себе господарями становища й розцінювали німецьку військову присутність як су­то технічну акцію, з допомогою якої вдалося позбу­тись більшовиків і яка не матиме якогось помітного впливу принаймні на внутрішню політику УНР Не випадково в день повернення УЦР до столиці Ук­раїни було оприлюднено розпорядження міністер­ства внутрішніх справ губернським і повітовим комісарам „негайно оповістити весь трудящий люд України, що Рада народних міністрів твердо й непо­рушно стоїть на сторожі всіх політичних, соціаль­них і національних здобутків Великої Революції¹¹ Два дні згодом УЦР звернулася до громадян Ук­раїни з черговою відозвою, де, зокрема, йшлося про незмінність політики, проголошеної 3-ім 1 4-им Універсалами, а також про те, що до неї „німці не мішаються і ніякої зміни в тім не мають роби- ти( )не мають заміру в чім-небудь перемінити наші закони і порядки, обмежити самостійність і су­веренність нашої Республіки"

Обмірковуючи причини поразки Центральної Ради у війні з більшовиками, В Винниченко писав у „Відродженні нації'¹, що УЦР ставила національ­но-державну ідею значно вище, ніж соціальну, й це відштовхнуло від неї народні маси „Єдина поміч, — читаємо там же, — єдиний рахунок був не йти всупереч настроям мас, згодитись на їхнє бажання зміни влади та іі соціальної політики, тим зберегти цю владу в національно-українських руках і не вне­сти в маси конфлікту між національною і соціаль­ною ідеєю¹¹ Можна з певністю сказати, що перший голова Генерального секретаріату просто не розумів самої природи державної влади, покликаної насам­перед організовувати й спрямовувати стихійний рух мас Якраз у нехтуванні цього важливого чинника полягала слабкість українського державного апа­рату

У серп газетних статей, виданих пізніше брошу­рою „На порозі нової України¹¹, стояв на тому, що Українська держава — не кінцева мета, а лише засіб „Боронячи українську державність, будуємо міцну твердиню, до котрої не буде приступу поліцейсько-бюрократичній реакції Укріплюючи авторитет нашої соціалістичної Центральної Ради та і'і соціалістичного міністерства, хочемо зробити нашу Україну кріпостю соціалізму Будуємо рес­публіку не для буржуазії, а для трудящих мас Ук­раїни, і від цього не відступимо'¹¹ Це аж ніяк не пропагандистське штукарство Матеріали, пов’язані з останнім періодом діяльності Централь­ної Ради, свідчать, шо і голова УЦР, і чільні діячі фракцій УПСР та УСДРП розуміли державні інтереси УНР як кровну справу народних мас, і на­самперед незаможного селянства 20 березня на засіданні Малої ради M Грушевський завершив урочисту промову з нагоди першої річниці УЦР та­кими словами „У своїй діяльності Центральна Ра­да завжди мала єдиний критерій, єдиний компас — інтереси трудящих мас“

Ця позиція найчіткіше віддзеркалилась у вирішенні аграрного питання Гострі дебати точили­ся навколо нього в Центральній Раді ще наприкінці 1917 р, а в січні 1918-го вони вилились у доволі ра­дикальний земельний закон, в основу якого було покладено принцип соціалізації землі Він не спри­яв стабілізації політичного становища в Україні, бо, з одного боку, підживлював ілюзії біднішої частини селянства, розбурхуючи революційні пристрасті, а з іншого — настроював проти української влади як великих землевласників-поміщиків, так і заможних селян, котрі традиційно, з козацьких часів, володіли землею на правах власності Зрештою, невдоволені були й німці — внаслідок аграрних перетворень за­безпечення Німеччини та Австро-Угорщини ук­раїнським хлібом ставало проблематичним

Декларувавши своє невтручання в українські справи, командування німецьких і австро-угорсь- ких військ пильно придивлялося до українського уряду, намагаючись схилити його до акцій, спрямо­ваних на зміцнення державної влади Тодішній міністр земельних справ і харчування в уряді УНР

M Ковалевський пізніше згадував про дві розмови стосовно земельної реформи з німецьким послом в Україні Муммом та його радником Мельхіором, які переконували його в необхідності збереження при­ватної власності на землю і в недоцільності прове­дення аграрної реформи конфіскаційним методом На їхню думку, селяни повинні були отримати зем­лю шляхом викупу, внаслідок чого Українська дер­жава мала б як політичний, так і економічний зиск, стабілізувала б свою фінансову систему й уникла б політичної опозиції з боку землевласників Ці роз­мови викликали в M Ковалевського лише подив і роздратування „цинізмом німецьких фінансових дорадників “

Тим-то голова Ради народних міністрів В Голу­бович, оприлюднюючи 24 березня 1918 р урядову декларацію, знову наголосив, що земельна справа вирішуватиметься „на основі Універсалів і законів, виданих свого часу Центральною Радою'" і за допо­могою земельних комітетів

Чого ж досягла Центральна Рада подібною поитикокР Незаможне селянство, розгромивши поміщицькі маєтки, було налякане приходом німців, які могли стати на захист прав землевласників Як свідчив В Петрів, „чим незаможнішою була група, тим більше виявляла невдоволення з приходу німців, тим більше боялась змін політично-еко­номічних"" Нам не вдалося віднайти якихось пев­них даних про акції незаможного селянства, спря­мованих на активну політичну підтримку УНР 1918 р Село неначе потонуло в анархії перерозподілу 19 березня на засіданні Малої ради голова комісії у справах виборів до Українських установчих зборів Мороз навів низку невтішних прикладів Так, у Хабному вибори не відбулися, бо того дня селяни грабували горілчані склади, в іншому селі вони зай­малися продажем панського сіна Повертаючись на початку березня 1918 р з Генічеська до Києва, M Ковалевський звернув увагу на те, як хитро по­водились селяни не виявляючи своїх переконань, здебіхьшого дотримувалися відомої приповідки „моя хата скраю"'

Виявляли невдоволення селяни-власники 25 березня в Лубнах з ініціативи Української демокра­тично-хліборобської парти відбувся з’їзд хлібо­робів Назвавши аграрну політику УЦР неза­довільною, руйнівною і висунувши вимогу ВІДНОВИ­ТИ приватну власність на землю, встановити гаран­тований її мінімум для господарства й надати решту землі в оренду малоземельним, з’їзд зажадав по­повнити Центральну Раду представниками хлібо­робів-демократів 26 березня до Києва прибули 200 учасників з’їзду хліборобів для консультацій з керівництвом УЦР Хоч зустріч ця не привела до порозуміння, вона залишила помітний слід у політичному житті столиці „Поява цих справжніх селян — людей од плуга, які були вкрай обурені за­веденими Центральною Радою земельними непо­рядками і які одверто й у дуже різкій формі оце своє невдоволення урядові висловили, зробила в Києві на всіх дуже сильне враження, — згадував П Ско­ропадський — 3 одного боку, противники Цен­тральної Ради осміліли й зараз же почали зав'язу­вати з прибулою селянською опозицією контакт, а з другого — в колах Ради це викликало велике замішання Вже не можна було казати, ніби увесь народ задоволений цим Третім універсалом вияви­лося, що частина дійсного народу — працівники землі — зовсім не поділяє поглядів Центральної Ради"

Конфлікт хліборобів з урядом використав П Скоропадський — нащадок давнього ук­раїнського гетьманського роду, генерал-лейтенант російської армії, а 1917 р один з активних провідників українізації армії та керівник „вільного козацтва" Навесні він розгорнув бурхливу політичну діяльність з метою захоплення влади Створив і очолив політичну організацію „Ук­раїнська народна громада", яка увійшла в контакт з Українською демократично-хліборобською партією і „Союзом земельних власників" Праві сили готу­валися до боротьби з УЦР Якщо ідеї встановлення твердої авторитарної (гетьманської) влади в сере­дині березня сприймались у Києві як чутки, то те­пер вони мали змогу реалізуватися

Зрештою генеральна лінія Центральної Ради зустріла опір і в самих стінах Педагогічного музею Критика з боку неукраїнських фракцій була тра­диційною з 1917 р, але в березні до них долучила­ся фракція соціалістів-самостійників, яка вимагала формувати кабінет міністрів не за партійним, а за діловим принципом Негативно оцінювала діяльність уряду й фракція УПСФ Ii представник Кушнір, опонуючи на засіданні Малої ради 20 бе­резня M Грушевському, зазначив, що УЦР пла­тить данину максималізму не тільки в національній, а й у соціальній сфері своєї діяльності Стрижнем його виступу стала теза про необхідність єднання всіх національно-суспільних чинників „В Україні виростає нова сила — капіталізм, який несе поступ і розвій Ми мусимо визнати, що ніяка країна не може розвиватися без торгу й промисловості, без

буржуазії Час уже зрозуміти, що відштовхнути буржуазію від керування життям України неможли­во І Українська Центральна Рада, цей наш парла­мент, мусить бути так реорганізована, щоб у ній брали участь усі міста, земства, буржуазія, селянст­во, робітництво, соціалістичні парти — всі повинні спільно керувати життям"'

Німецьке і австро-угорське командування до­сить швидко зрозуміло кволість Центральної Ради й дійшло висновку про безперспективність співробітництва з нею Наприкінці березня з Києва до Відня повідомили „Досі ми обмежувалися військовою окупацією і тим, що проганяли більшо­вицькі війська, а управління краєм принципово за­лишали за Радою та її органами Як же виглядає це управління-* Чи теперішній режим — не торкаю­чись питання про його добру волю — є в стані по­стачати нам потрібні продукти або утворити такі умови, які дали б змогу нам добувати ці продукти шляхом закупки-* Щоб Рада через свої власні орга­ни могла забезпечити доставку і транспортування продуктів — річ зовсім виключена за браком ор­ганізації, яка добре працювала б І це не швидко пе­реміниться, бо Рада не має у своєму розпорядженні ні грошей, ні справного виконавчого апарату (війсь­ко, жандармерія, суд, поліція), і ми не зможемо за­радити цьому, якщо не покличемо сюди нових СИЛ 1 взагалі не вийдемо за межі чисто військової оку­пації" Аналогічним чином висловлювались і німці „Надія на те, що уряд, який складається лише з лівих опортуністів, зуміє організувати міцну владу, досить сумнівна “

Не отримуючи з боку української влади обіця­ної у Бресті підтримки в постачанні центральних держав хлібом і сировиною (це було одним з найго­ловніших завдань окупаційних військ), їхнє коман­дування почало втручатися у внутрішні справи УНР

6 квітня вийшов досить прагматичний наказ го­ловнокомандуючого німецькими військами в Ук­раїні Айхгорна про повний засів земельних площ Селяни не мали права брати більше поміщицької землі, ніж могли засіяти, їм заборонялося переш­коджати в засіві поміщикам При спільному об­робітку землі поміщики й селяни порівну ділили між собою врожай

Після гострих дебатів Мала рада ухвалила ре­золюцію, в якій зазначалося, що „німецькі війська покликано українським урядом для допомоги в справі наведення порядку в Україні в тих межах і напрямах, які визначить уряд Української Народної Республіки, і ніяке самовільне втручання германсь­кого й австро-угорського вищого командування в соціально-політичне та економічне життя України неприпустиме “

Але Центральна Рада, зробивши ставку на най- незаможніші верстви села не знайшла в них соціального опертя й при цьому втратила підтримку окупаційних військ Не спромігшись встановити дійовий контроль за життям країни, УЦР потонула у вирішенні маси, може, й важливих, але дрібних питань, у політичних дискусіях та численних інтер­поляціях Вона втратила риси вищого законодавчо­го органу країни, обернувшись на своєрідний політичний клуб з доволі обмеженим колом учас­ників Кількість присутніх у березні-квітні членів Малої ради не перевищувала 40 осіб Властиво, відбувалася й самоізоляція

Останнє не могли не помітити Центральні дер­жави Міністр закордонних справ Австро-Угорщи­ни O Чернін 3 квітня писав до Києва послу Форга- чу „ Я не мав би нічого проти, аби нинішній, як відомо за слухами, цілком ізольований уряд було замінено іншим""

А проте тристороння комісія ще не підготувала господарчого договору між УНР та Німеччиною і Австро-Угорщиною, що гальмувало зміну уряду Такий договір було підписано щойно 23 квітня Ук­раїна зобов’язалася поставити Центральним країнам 60 млн пудів зерна, 400 мли штук яєць, значну кількість м’яса, цукру, картоплі, овочів, си­ровини Підписавши цей договір, Центральна Рада винесла собі вирок

Наступного дня на нараді у начальника штабу німецьких військ у Києві генерала Тренера з участю німецького й австрійського послів та військових аташе доля Центральної Ради була практично вирішена Тоді ж, 24 квітня, Тренер зустрівся з де­легацією „Української народної громади""

Німці хотіли мати в Україні тверду владу, цього ж прагнув і П Скоропадський Сторони поро­зумілися, й 26 квітня імператор Вільгельм II дав згоду на заміну українського уряду Фельдмаршал Айхгорн зробив усе можливе,,щоб переворот не викликав значних ускладнень Його наказом було запроваджено в Україні німецькі військово-польові суди, обеззброєно синьожупанну дивізію, заареш­товано в самій Центральній Раді кількох членів уряду УНР Психолопчний тиск унеможливлював опір УЦР Більшість її членів розуміли, що вона приречена Гру було програно

День 29 квітня став останнім у діяльності Цен-

тральної Ради, яка без бою здала владу в руки П.Скоропадського, проголошеного на з’їзді зе­мельних власників гетьманом України.

Відзначимо, що Центральна Рада віддала вла­ду, не поступившись своїми принципами і не втра­тивши політичної гідності.

З поваленням Центральної Ради закінчився перший етап української революції, позначений піднесенням і стрімким розвитком національно- визвольного руху, загостренням національних і соціальних проблем, спробою України відновити свою державність і вирватися з лабет Російської імперії.

Доба Центральної Ради продемонструвала сильні і слабкі сторони української революції. До перших слід віднести, за вдалим визначенням В.Винниченка, відродження нації, її швидку, хоч і недостатню політизацію, проголошення Української Народної Республіки. До других — відсутність не­обхідного політичного й державного досвіду в кер­маничів Центральної Ради, їхню народницьку ідео­логію, розуміння суверенної держави як засобу, а не самодостатньої мети. Ще більшою мірою ця вада була притаманна широким українським масам, яким бракувало розвиненої національної і політичної свідомості, розуміння необхідності творення влас­ної держави. Ідея державності не посіла гідного місця в українській анархічній ментальності.

Перший етап української революції, вичерпав­ши себе, поступився наступному. Маятник політич­них пристрастей, досягнувши 1917 р. крайньої лівої межі, 1918-го злетів управо.