Українська колонізація
Колонізація степів у другій пол. XVIII в. До остаточного опанування степової смуги дійшло у другій половині XVlI в., коли Росія дійшла до остаточної переваги над Україною і рішила здобути для себе Чорне море.
Не довіряючи українцям, вона старалася вжити до нової кольонізації чужинців. Першою такою спробою було заснування Нової Сербії на південь від р. Тясмина 1752 р. Ця територія була вже тоді досить густо заселена, там налічували поверх 4000 дворів, тобто хуторів. Російський уряд осадив тут сербських емігрантів, зорганізованих на військовий спосіб, потім тут осело трохи болгар, волохів, а також московських розкольників із Стародубівщини. Для схорони цієї колонізації осаджено там і кількасот козаків із Гетьманщини під назвою «новокозацького полку». Головним осередком цієї країни була кріпость св. Єлисавети (Єлисавет), а поруч із нею повстали форти Нове Архангельське, Новомиргород, Олександрія, Новий Орлик (Овідіопіль). Над Дніпром до особливого розвитку дійшов тоді Кременчук, попри який ішов шлях на Лівобережжя.У тому самому часі на південь від Старої Української Лінії осаджено іншу партію сербів, теж у два полки зорганізованих. Ця територія 1753 р. дістала назву «Славеносербія», пізніше Катерин- ська провінція. Головні укріплення були тут: Бахмут, Білівська кріпость, Богородицьке, Луганське. Але чужоземні колоністи не виявилися добрим поселенчим матеріалом, багато з них покидало свої оселі, уряд згодом дозволив, щоб у степи переселювалося українське населення, і таким чином українці над чужинцями взяли верх. В 1764 р. ціла країна над долішнім Дніпром дістала назву Нової Росії, й ця назва залишилася на довгі часи. Урядова статистика з 1773 р. подає число населення цієї країни на 107143 людей, між ними украишів — 65259, росіян — 39496, волохів — 2471, сербів — 218, угрів — 73, болгар — 84, македонців — 42, греків — 184, грузинів — 81, німців — 16, поляків — 12, шведів — 4, циган — 2, турків — 1; чоловіків було — 54653, жінок — 52490.
Для охорони від татар російський уряд рішив 1770 р. південне погряниччя забезпечити т. зв. Новою або Дніпрівською Лінією, що ішла від Дніпра через Кінські Води й Верду до Озівського моря.Але ця лінія виявилася незабаром непотрібна, бо російська границя посунулася до Чорного й Озівського моря. В 1774 р. миром у Кучук-Кайнарджі Росія добула від Туреччини трикутник між Богом та долнинім Дніпром і частину Криму. Ці простори були вже перше заселені запорожцями. Щоб позбутися цієї самостійної колонізації, Катерина II наказала зруйнувати Січ і запорозьку організацію роз- вязати 1775 р. Запорозьке населення, що мало доходити до 10 0000, увійшло у склад «Нової Росії». Над долішнім Дніпром повстали нові міста Кізикермен, Нікопіль і кайважнииий — Херсон (1775). Вище над Дніпром основано Катеринаслав (1783), а до великого розвитку дійшов Кременчук, що був головним центром достав на нові землі. В новоуладженій Озівській губернії засновано чужоземні колонії, грецьку — в Маріуполі та вірменську — в Нахичевані.
З кінцем XVIl в. гряниці російської держави поширилися ще далі на південь. В 1783 р. російські війська заняли Крим із побережжям Озівського моря й Кубаншину. Це мало велике значіння для коло- нізаци. Татари з Криму почали емігрувати до Туреччини: мало їх виселитися до 80 000. На це місце Росія почала притягати чужос- торонніх колоністів — греків, альбанців, вірмен, корсиканців, німців, циган і ін. Напливали також із півночі українці й росіяни. В 1793 р. в н. з. в Таврійській країні на 205 617 всього населення магометан було — 161 347, тобто 78 %, решта христіян.
В 1792 р. по щасливій війні з Туреччиною Росія здобула країну між Богом та Дніпром. 1 тут теж настали великі колонізаційні перемахни. Давні надморські поселенці, єдисанські й буджацькі татари, ще в 1770 р. переселилися над Озівське море, а їх місце заняли тепер т. зв. божанські козаки. Були це давні запорожці, що після зруйнування Січі жили в наддунайських землях, а також утікачі з Молдави й Волощини. В турецькій війні вони перейшли на російську службу й дістали потім на поселення землі від Кодими до Дністрового гирла і здовж побережжя, до Очакова.
Для забезпеки кордону від Туреччини зорганізовано тут т. зв. Дністрянську Лінію, й тут розвинулися міста: Дубосари, Григоріопіль, Тираспіль, Ові- дюпіль, а над Чорним морем — Хаджибей, шо незабаром дістав назву Одеси (1794). Ціла країна звалася спершу Очаківська область, потім ії влучено до Новоросійської губернії. В 1797 р. було тут населення 33 279, в 1812 р. вже — 45 354.Букарештенським миром 1812 р. Росія дістала від Туреччини Басарабію аж до гирла Дунаю — тоді і в цій країні скріпилася українська колонізація.
| Заселення півд. України в 1797р. | 3 1797 р. маємо такі статистичні України. | |||
| дані про стан населення | південної | |||
| Повіт | Простір | Людність | Густота | |
| Новоросійський (Катериносл.) | 13 000 | 84 600 | 6,5 | |
| Єлисаветгородський | 13 000 | 136 500 | 10,5 | |
| Ольвюнільський | 19 000 | 34 500 | 1,8 | |
| Гираспільський | 13 000 | 33 200 | 2,5 | |
| Херсонський | 20 000 | 23 100 | 1,1 | |
| Переконський | 19 000 | 66 800 | 3,5 | |
| 16 000 | 85 700 | 5,3 | ||
| Маріупільський | 20 000 | 54 300 | 2,7 | |
| Павлоградський | 12 400 | 77 800 | 6,6 | |
| Новомосковський | 8 300 | 92 800 | 11,1 | |
| Ростовський | 36 000 | 62 000 | 1,7 | |
| Бахмутський | 11 500 | 82 600 її ⅜ | 7,1 | |
| Колонізаційні процеси якого ретирувався" генерал-майор Розе з трьома полками, що при ньому були, у зроблені перед макетом ворогом фортеці і шанці; але він згаданим генерал-лейтенантом Ренцелем був атакований і після вчиненого короткого опору змушений був з усіма людьми, що при ньому були, на дискрецію[139] здатися. Тим часом же ворожа кавалерія від головного війська, (тобто) від нашої кавалерії відійшла і з своєю инфантерию знову з’єдналася, і вистроїли (вони) всю свою армію в ордер баталії[140] перед фронтом четверть милі від нашого табору. У цей же час його величність повелів зразу ж двом лініям нашої інфантерії з нашого тражементу виступити, а третю — в ньому позаду залишив, так ту армію вишикували, шо інфантерія посередині, а кавалерія на обох крилах поставлена була, і з нашої сторони правим крилом кавалерії командував генерал-лейтенант Баур (тому що генерал-лейтенант Рен у першій акції, в якій він багато зразків хоробрості і доброго командування показав, у бік прострелений був); лівим же крилом командував його світлість князь Меншиков, тому шо там його перебування найпотрібнішим було, а корпусом баталй командував сам його царска величність високою особою своєю і до того ж пан генерал фельдмаршал Шереметьев, також пани генерали від інфантерії князь Репин і Аларт разом з генерал-лейтенантом Велінгом, іншими генералами; артилерією керував генерал-поручик в артилерії Брюс, і всякий на своєму визначеному пості керував з достатнім досвідом мужності і воїнської майстерності своєї, і коли військо наше, таким чином у бойовий порядок построївшись, на ворога пішло в наступ, то тоді о 9 годині перед полуднем атака і жорстокий вогонь з обох сторін почався, котра атака нашими військами з такою хоробрістю вчинена була, и вся ворожа армия після півгодинного бою, з малими втратами наших військ (що при цьому є найбільш дивним), як кавалерія, так і інфантерія, зовсім розбита була, так що шведська інфантерія ні одного разу потім не зупинилася, але без зупинки від інших (військ) шаблями, багнетами і піками була колота, аж, лісу, що був недалеко, як худоба, гнані і биті були; при цьому спочатку генерал-майор Штакельберг а потім генерал-майор Гамель- тон, а після також і фельдмаршал Рейншільд і принц Вюртемберзький, родич короля, разом з багатьма полковниками і іншими полковими і ротними офіцерами і декілька тисяч рядових, больша частина яких з рушницями і з кіньми, здалися, і були в полон узяті, і так стадами наші їх гнали. В погоню ж вступаючим ворогом рушила наша кавалерія більш ніж півтори милі, а саме: поки коні з причини втоми йти могли, так шо вважай; від самої Полтави в циркумфе- ренції1 миль на три і більше на всіх полях і лісах мертві ворожі тілеса знаходилися і вважаємо, шо їх семи до десяти тисяч було побито; скільки з ними гармат, знамен і литавр взято, додається при цьому, оскільки нині за швидкістю (часу) ми могли обізнатися, список; а про інші обставини, а також скільки з нашої сторони вбито і поранено, то про це прислано буде згодом сповицення. І так з милості Всевишнього цілковита вікторія[141] [142], подібної до якої мало чувано і бачено, з легким трудом проти гордого ворога його царської величності славною зброєю і завдяки персональному хороброму і мудрому керівництву одержана. Бо його величність у цьому воістину свою хоробрість, мудру великодушність воїнську майстерність, не побоюючись ніякої небезпеки своїй царській високій особі, у високому градусі[143] показав, і притому шляпа на ньому кулею пробита була. Під його світлістю князем Меншиковим, який також мужність свою при цьому достатньо показав, троє коней поранено було. При цьому ж і ше знати належить, шо з нашої піхоти тільки одна лінія, в якій з десять тисяч було, з ворогом у бою була, а друга до того бою не дійшла; бо вороги, будучи нашою першою линию, повалені, втекли і так були побиті. Де сам король перебуває, до цьодо числа ше неведомо, тому що його зенфота (або носилки), в якій його внаслідок раніше одержаного поранення в ногу носили, знайдена розстріленою на частини, так шо і фельдмаршал Рейншільд погану думку про його, стан має... P. S. Одержано сповіщення від посланих для поховання мертвих після бою, що вони на місці бою і круг нього нарахували і поховали шведських мертвих тіл 8519 чоловік, крім тих, що в погоні по лісах у різних місцях побиті... Список (того), що під час щасливої нам баталії при Полтаві червня 27 дня взято в полон від війська короля шведського, а також скільки чого одержано, скільки змогли в два перші дні про це відомості одержати. В полон взято: Перший міністр і обер-маршал і таємний радник граф Піпер. Генерал-фельдмаршал і таємний радник граф Рейншільд. Генерал-майор Шліпенбах. Генерал-майор Розен. Генерал-майор Гамельтон. Полковник князь Вюртемберзький. Полковники: Анельгрен, Горн, Еншельт... Всього людей 4977. Одержано: Штандартів1 від кавалерії.................. 14 Знамен драгунських.. 29 Знамен від піхоти (в тому числі 6 знамен від лейбрегімента[144] [145])... 93 Волоський штандарт..................................................................................... : 1 Разом штандартів і знамен 137, 4 гармати; тому шо більше у ворога баталій не було, а (гармати його) залишені були в обозі. Одні літаври срібні від лейбрегімента кінного. Три мідні. Дрібної зброї взято безліч, але згодом про це відомість буде зроблена, тому що під час баталії її немалу кількість розібрали. И. И. Голиков, Деяния Петра Великого, мудрого преобразователя России, ч. XII, стор. 34—43. 115.
| ||||