Українська гетьманська держава.

29 квітня 1918 р. у Києві ві­дбувся державний переворот, який привів до арешту членів Центра­льної Ради та проголошення гетьманом України царського генерала, великого землевласника Павла Скоропадського.

Проголошувалася Українська гетьманська Держава. В руках ге­тьмана зосереджувалася законодавча, військова влада. Скоропадсь­кий мав право призначити голову уряду та затверджувати його склад. У маніфесті ’’Грамота до всього Українського народу” вказувалося, що гетьман бере на себе всю повноту влади тимчасово, до проведення виборів до Українського Сейму (парламенту).

Гетьман почав створювати нову систему управління - були від­новлені земські та міські управи місцевого самоуправління. В уряді працювали висококваліфіковані кадри. Міністр фінансів О.Ржепецький створив українську грошову систему, український ка­рбованець мав досить високий курс - половина золотого франка. Був відкритий Український Державний Банк та Державний земельний банк. Була проведена судова реформа, яка проголошувала утворення Державного Сенату - вищої Судової та адміністративної інстанції України, а також Судової палати та Апеляційного суду.

Ефективна робота міністерства іноземних справ на чолі з Д. До­рошенком привела до міжнародного визнання України.

Таким чином, Українська Держава часів гетьманату мала най­більш виразні ознаки держави як такої, хоч так і не змогла створити власні збройні сили та прийняти Конституцію.

Однак, невдала аграрна політика, репресії щодо бунтуючого се­лянства та робітників, цілковита залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини привели до утворення опозиції бі­льшовиків і національних демократів.

24 травня 1918 р. до гетьмана звернулися представники україн­ських соціалістичних партій, які заявили протест проти заборони уряду робітничих та селянських з’їздів, проти призначення на посади в Державі не українців та ін. Відмова гетьмана від співробітництва з українськими політичними партіями привела до утворювання опози­ційного Українського Національно - Державного союзу.

Більшовики також використали незадоволення селян проти Ско­ропадського і почали створювати селянські повстанські загони. У серпні 1918 р. під проводом М. Щорса та В. Боженка повстало понад 40 тисяч селян.

Кінець Українській Державі поклав опозиційний рух українсь­кого селянства, робітників та українських політичних сил, які об’єднали свої зусилля восени 1918 р.