Українська держава у зовнішньополітичному контексті

Якщо в соціально-економічній галузі Ук­раїнська держава виступила антиподом УНР, то у зовнішній політиці вона продов­жила курс, започаткований урядом В Голубовича Незаперечне дотримання Брестської мирної угоди було однією з головних вимог, які поставив перед П Скоропадським начальник штабу німецьких військ в Україні генерал Тренер, даючи згоду на державний переворот Надалі ця угода та її учасни­ки Німеччина, Австро-Угорщина та РСФРР — стали головними об єктами докладання зовнішньо­політичних зусиль уряду Української держави Незважаючи на причетність зазначених країн до одного договірного процесу, відносини України з ними суттєво відрізнялися

Як відомо, А Троцький на завершальному етапі підготовки мирної угоди відмовив делегації УНР у праві на ведення переговорів Однак 3 березня, підписавши у Бресті мирну угоду з Центральними державами, РСФРР визнала суверенність України і зобов’язалася „негайно підписати мир з Ук­раїнською Народного Республікою і визнати мирну угоду між цією державою і державами Четверного союзу" Перші спроби розпочати переговори було зроблено ще за Центральної Ради, але відкрилися вони лише 23 травня До Києва прибула російська делегація на чолі з X Раковським, українську сто­рону очолював C Шелухін На першому етапі цен­тральною темою переговорів стали умови підписан­ня перемир’я 12 червня договірні сторони уклали прелімінарну мирну угоду, за якою між двома дер­жавами до завершення мирних переговорів повністю припинялися воєнні дії, відновлювалося залізничне сполучення, Україні повертався перегна­ний до Росії при відступі українських частин рухо­мий залізничний склад, налагоджувався поштово- телеграфний зв язок, визначались умови товаро­обміну й правила повернення українських громадян з Роси та російських — з України Держави обмінювались консульськими службами

Надалі центральне місце в переговорах посіла проблема державних кордонів Тимчасово за уго­дою 4 травня з участю представників німецького командування роль кордону між Україною і Росією відігравала демаркаційна смуга („нейтральна зона” завширшки 10 км) Але ця лінія не могла стати постійним кордоном Українська делегація пропо­нувала взяти за основу етнічний принцип визначен­ня кордонів X Раковський відкидав етнографічний принцип і пропонував проводити плебісцит у кож­ному окремому населеному пункті

Після довгих дискусій делегації погодились що питання, які не будуть вирішені шляхом перего­ворів, розглядатимуться міжнародним судом Що ж до кордонів, то за основу їх визначення домови­лися взяти етнографічний принцип, а в окремих ви­падках проводити вільний опит людності під нагля­дом спільних комісій при умові звільнення цих місцевостей від військових сил як однієї, так і дру­гої сторони

Далі цієї домовленості у визначенні кордонів піти не вдалося Ще однією непереборною переш­кодою стали взаємини України з Доном і Кубанню Українська дипломатія виходила з факту розпаду старої Російської імперії і визнавала за окремими частинами Роси, які самовизначилися, право на су­веренітет На початку червня у Києві відбулася зустріч П Скоропадського з повноважною деле­гацією Кубані, а 7 серпня в Києві було підписано попередню угоду між Українською державою і Все­великим Військом Донським, якою встановлювали­ся кордони між цими державами

Радянська делегація не хотіла погодитись з та­ким станом речей 9 вересня вона оголосила декла­рацію про те, що всі території колишньої Російської імперії становлять невід’ємну частину РСФРР

Довп дискусії не привели до порозуміння Так само не вдалося вирішити питання поділу активів і боргів колишньої Російської імперії

Радянська сторона, свідомо гальмуючи перего­вори, використовувала перебування своєї делегації на території України для реанімації більшовизму та розгортання підривної діяльності Більшовики не могли змиритись із втратою України Ленін ще в травні визначив гетьманський переворот як рестав­рацію буржуазно-поміщицького монархізму, що да­вало ідейні підстави для боротьби з українським урядом У Росії знайшли притулок вигнані з Ук­раїни більшовики В липні у Москві з них було створено Комуністичну партію (більшовиків) Ук­раїни, на яку покладалося завдання відновити ра­дянську владу в Україні Першу невдалу спробу підняти на повстання селян Чернігівщини більшо­вики зробили в серпні Повстання було придушене, але його організатори не втрачали надій В Винни­ченко згадував, що восени 1918 р мав таємні зустрічі з керівниками радянської дипломатичної делегації X Раковським та Д Мануїльським, на яких обмірковувався план повстання проти гетьма­на Мануїльський пропонував Винниченкові гроші на повстання Тож не дивина, що переговори, а ра­зом з ними і російсько-українські стосунки зайшли у глухий кут На початку жовтня за наполяганням російської сторони переговори тимчасово припини­лись і вже не поновлювалися В Москві готувалися плани експорту революції в Україну

Проблема кордонів і врегулювання територіаль­них суперечностей становила основу зовнішньо­політичних стосунків України з Білорусією, Доном, Кримом, Польщею та Румунією

8 серпня Україна і Всевелике Військо Донське підписали договір про врегулювання взаємних сто­сунків Українська сторона пішла на певні тери­торіальні поступки, визнавши за Доном право на Таганрозьку округу, в решті місць кордон між цими державами визначався за старою адміністративно- територіальною схемою

17 червня 1918 р в Криму зі згоди німецьких військ було сформовано уряд генерала Сулькевича, який декларував самостійність Кримського півос­трова Щоб подолати сепаратизм цього уряду й по­казати певну залежність півострова від економіки України, гетьманський уряд застосував до Криму з середини серпня 1918 р економічну блокаду Через місяць уряд Сулькевича повідомив, що згоден роз­почати переговори про форми державного об’єднання з Україною

Предметом суперечностей України з Румунією стали землі Бессарабп, окуповані румунськими військами в березні 1918 р Український уряд не визнавав законності цієї акції Каменем спотикання у стосунках України з Польщею стали західноу-

краінські землі Власне, Польща ще не була віднов­лена, її інтереси захищала Австро-Угорщина

Поставлені у безвихідь проблемою голоду, австрійські дипломати підписали у Бресті з деле­гацією УНР окремий договір, за яким австрійська сторона обіцяла не пізніше 20 липня 1918 р подати „рейхсратов! законопроект про відділення східних районів Галичини, де більшу частину населення ста­новлять українці, від цього коронного краю і об’єднання зазначених районів з Буковиною в ок­ремий коронний край“ Договір, підписаний 8 лю­того (н ст), мав таємний характер і був тісно пов’язаний із загальною Брестською угодою Од­нак про нього стало відомо польським політичним силам, які вже мали аванси від австрійського уряду Поляки крайньо вороже поставилися до ідеї мож­ливого поділу Галичини й розгорнули сильний тиск на австрійські урядові кола Хоч симпатії австрій­ського імператорського двору були на боці поляків, сподівання на український хліб змушували австрі­йців вдаватися до дипломатичних маневрів і зволі­кання з вирішенням питання Галичини, а одночасно і з ратифікацією Брестської мирної угоди Влітку 1918 р Німеччина, Болгарія і Туреччина ратифіку­вали цю угоду й обмінялися з українською сторо­ною ратифікаційними грамотами Австро-Угорщи­на цього не зробила 16 липня вона в одностороннь­ому порядку скасувала таємний договір, виставив­ши за формальну причину те, що він був підписаний не з гетьманським, а вже неіснуючим урядом УНР, окрім того й тим, що Україна не виконала у повно­му обсязі взятих на себе зобов язань щодо постав­ки хліба Розрахунок австрійців на те, що Україна, окупована австрійськими військами, які до того ж відігравали для гетьманського уряду роль стабілі­зуючого чинника не вдасться до акцій широкого протесту, виявився точним Заява гетьмана австрій­ському послові про те, що він „не має сили проти­витися анулюванню договору, але не може залиши­ти його без протесту”, мала формальний характер До неї додався демарш українського посла у Відні В Липинського, який 28 липня поштою послав міністрові закордонних справ Австро-Угорщини Буріану відповідний протест Напруження в авст- ро-украінських відносинах посилювалось і пробле­мою Холмщини, на яку поряд з Україною претен­дували поляки, яких знову ж таки підтримував уряд Австро-Угорщини Останній не допустив на тери­торію 5 повітів Холмської губернії, окупованих австрійськими військами, гетьманської адмі­ністрації Все це, як і спроби австрійського ерцгер­цога Вільгельма (Василя Вишиваного) відіграти роль претендента на український монарший стіл, негативно позначилося на австро-українських сто­сунках І хоч вони не мали відкрито конфронта­ційного характеру влітку 1918 р, але вже з осені, після перемоги революції в Австро-Угорщині, вили­лися в гострий збройний українсько-польський конфлікт, який безпосередньо відбився на стано­вищі в Наддніпрянській Україні у 1919-1920 рр

У Німеччини й України не було спільних кор­донів, і їм не доводилось висувати одна одній тери­торіальних претензій Але не ця обставина робила стосунки обох держав більш „рівними” Німеччина грала роль беззаперечного лідера Четверного сою­зу Слово її представників залишалося вирішальним і при визначенні курсу щодо України І якщо геть­ман міг дозволити собі певну неузгодженість по­зицій з Австро-Угорщиною, то з Німеччиною це загрожувало, як показав досвід Центральної Ради, важкими наслідками Німецько-українські стосун­ки розвивалися за сценарієм, розробленим у Берліні Загалом він не виходив за межі Брестської мирної угоди, за якою Україна зобов’язалася поста­чати продовольство й сировину Після того, як тер­мін підписаних з Центральною Радою економічних угод вичерпався, у Києві розпочалися нові перего­вори, в яких німці відігравали провідну роль Нова угода терміном до 15 липня 1919 р була підписана 10 вересня 1918 р Німці отримали право на вивіз 75 млн пудів хліба й необмеженої кількості насіння, великої рогатої худоби загальною вагою 11 млн пудів, окрім того 2 млн пудів м’ясних консервів, 300 тис голів овець, 2 млн голів домашньої ПТИЦІ, 460 тис пудів сала, масла та сиру, 9 млн пудів цук­ру А ще з України вивозилися деревина, марганце­ва й залізна руди, спирт, шкіра, тютюн, яйця, овочі, картопля, мед, брухт

У вересні 1918 р гетьман здійснив свій перший і останній офіційний закордонний візит 4 вересня він прибув до Берліна, де вів переговори з кайзе­ром Тоді вдалося досягти низки домовленостей

Візит П Скоропадського свідчив, що Україна залишається в полі дії німецької зовнішньополітич­ної ініціативи Німці контролювали зовнішню політику Української держави Влітку 1918 р вони ставили всілякі перепони спробам українських ди­пломатів зав’язати відносини не лише з країнами Антанти, а й із нейтральними державами

Тим часом ситуація на фронтах світової війни остаточно склалася на користь країн Антанти Німці і австрійці забрали з України половину експе­

216

Il

диційних військ, подальше виведення їх ставило під загрозу існування Української держави 22 жовтня до Берліна виїхав міщстр закордонних справ Ук­раїни Д Дорошенко Йому було обіцяно залишити в Україні німецькі війська Разом з тим міністр за­кордонних справ Німеччини заявив, що в даній си­туації його країна не перешкоджатиме можливому порозумінню України з Антантою

На той час українці вже робили спроби встано­вити контакт з представниками Америки, Франції, Англії Ці контакти виявили цілком негативне став­лення країн Антанти до самостійної Української держави, повне нерозуміння об’єктивних причин іі утворення Представники Антанти вважали Ук­раїну політичною інтригою свого запеклого й уже переможеного ворога — Німеччини і перебували під цілковитим впливом ідей єдиної і неділимої Ро­си Дипломатичним представникам Української держави було оголошено, що Україна — частина Роси, тож країни Антанти поводитимуть себе з Ук­раїною відповідно до того, яку позицію вона обере надалі Отже, подальше існування суверенної Ук­раїнської держави натикалося на серйозні перепони зовнішньополітичного характеру

Дещо кращим було ставлення до Української держави нейтральних країн Голландія, Данія, Іспанія, Іран, Норвегія, Швейцарія, Швеція вели з Україною переговори про встановлення дипломати­чних відносин, окремі з них мали в Україні консуль­ські служби, але з юридичним визнанням України і вони не поспішали, відкладаючи його до завершен­ня діяльності мирної конференції, яка мала підбити підсумки світової війни

Поразка країн Четверного союзу у світовій війні, революції в Австро-Угорщині та Німеччині позбавляли їх можливості й надалі відігравати роль стабілізуючого фактора в Україні, а ця обставина своєю чергою невідворотно ставила Українську державу перед новими соціальними й національни­ми струсами, але не давала точної і повної відповіді на питання, які політичні сили візьмуть гору