Політична ситуація Україні у травні-жовтні 1918 р.

10 травня 1918 р уряд Ф Лизогуба опубліку- ІІ вав декларацію, в якій визнав своїм голов­” f ним завданням — „зміцнити на Україні державний лад і в умовах повного спокою та справжньої волі довести країну до хвилі скликання народного представництва, котре висловить справжню, ніяким напором з ніякого боку не по- фальшовану волю українського народу щодо буду­чого державного ладу України”

Для досягнення обраної мети уряд зробив став­ку на створення дійового державно-адміністратив­ного апарату й превентивні удари по революційно- демократичних інституціях і верствах суспільства

Як уже зазначалося, першими указами гетьма­на було скасовано чинність законів Центральної Ради й Тимчасового уряду, ліквідовувалися посади губернських і повітових комісарів, натомість при­значались губернські й повітові старости Сталася формальна зміна титульного трафарету До влади на місцях прийшли консервативні сили землевлас­ники, старі земські діячі, військові „В особі нової

адміністрації з’явилися люди, що належали до вер­стви, яка зазнала під час революції чимало неспра­ведливостей і кривд”, — свідчив Д Дорошенко Отже, владу здобули покривджені революцією, 1 це сприймалося на місцях, як довгоочікувана мож­ливість поквитатися зі своїми кривдниками Але чи можна було в такий спосіб забезпечити спокій у краР

Розпочався масовий наступ на революційну де­мократію Нам уже доводилось говорити про неле­гальні, тобто заборонені владою з’їзди УПСР, УСДРП та селянський з’їзд У травні зупинили випуск низки революційно-демократичних видань, зокрема газет „Боротьба’, „Народна воля”, „Мысль народа”, „Земля и воля”, а ті, що продов­жували виходити, підлягали цензурі, яка, за C Єфремовим, була жорсткішою за царську Обме­жувались політичні свободи В Харкові робітникам не дали відсвяткувати 1 Травня Посилились пе­реслідування робітників за страйки 3 цією метою активно використовувались окупаційні війська В Українській державі продовжував діяти наказ фельдмаршала Айхгорна про німецькі військово- польові суди На початку травня у зверненні до робітників штаб Айхгорна попереджав, що німецькі війська не терпітимуть безпорядків і страйків, а при необхідності „здійснять свою волю застосуванням насилля”

Указами міністерства праці Української держави значно обмежувались функції профспілок їм забо­ронялося втручатись у дії адміністрації, що стосува­лися питань найму і звільнення робітників, фінансу­вання, економічної діяльності Влітку 1918 р на підприємствах помітно зросла тривалість робочого дня Підприємці відмовлялися виконувати умови трудових угод, знижували й нерегулярно видавали платню Багато фабрик, заводів, шахт зупинилися, внаслідок чого роботу втратили не менш 400 тис робітників

Хвиля арештів і репресій, що прокотилася по революційній демократи, зачепила міські думи, повітові та губернські земства Це змусило голову Всеукраїнського союзу земств C Петлюру зверну­тися з протестом спочатку до П Скоропадського, а дещо пізніше до німецького посла в Україні Мумма „У зв’язку з державним переворотом скрізь на Ук­раїні почалися арешти й замикання в тюрми без су­ду та слідства різного стану громадян України, — інформував посла C Петлюра — До мене, як до голови Всеукраїнського союзу земств, звертаються і окремі особи, і цілі делегації з повідомленнями, що в однім місці заарештовано земських гласних, а в другім — членів земської управи, причім у деяких випадках, як-от у Липівці на Київщині, навіть за­печатано помешкання цієї інституції Я звертав уже увагу п гетьмана Скоропадського на ці недопус­тимі й небажані для спокою краю арешти, вказую­чи йому на велику небезпеку від тих арештів Маю­чи на увазі, що часто подібні арешти виконуються німецькими військами, я вважаю необхідним і вашу, Екселенціє, увагу звернути на ці прикрі й дуже не­бажані явища”

Найбільшої гостроти ситуація набула на селі LLJe за Центральної Ради поміщики, особливо на Правобережжі, зверталися до німецьких та австрійських військ по допомогу для з’ясування стосунків з селянами Наказ фельдмаршала Айх­горна від 6 квітня про засів полів захищав права ве­ликих землевласників Після державного переворо­ту й ліквідації земельних комітетів розпочався ма­совий рух поміщиків за відшкодування завданих їхнім господарствам збитків за час революції Цей рух вилився у форми каральних експедицій проти селянства Поміщики або самі створювали власні загони, або зверталися по допомогу до окупаційних військ Д Дорошенко у своїй історії гетьманської держави прагнув довести, що уряд не був причет­ним до каральних акцій на селі, намагався і таки спромігся їх розігнати, але „вони встигли наробити багато шкоди й викликати озлоблення проти нової влади, на карб якої ставились усі злочинства тих відділів” Але якою мірою це пояснення непричет­ності відповідало дійсності^

В урядовій декларації 10 травня наголошувало­ся, що уряд „не спиниться ні перед якими жертва­ми, щоб створити на Україні здорове, забезпечене землею селянство” 3 цією метою передбачалось закупити державою приватновласницькі маєтки „без шкоди для інтересів хліборобської культури” 1 „за необтяжуючі ціни” передати хліборобам

Однак з розробкою проекту земельної реформи уряд не поспішав, а між тим 18 травня міністр внутрішніх справ (він же і голова Ради міністрів) Ф Лизогуб видав циркуляр, яким зобов’язав гу­бернських старост широко оповістити населення про негайне повернення власникам усього відібра­ного у них рухомого майна

Захищав права власників і затверджений геть­маном 27 травня закон про право на врожай 1918 р, який визнавав повне право власників землі на озимі посіви 1917 р, а за ярові посіви ті, хто захо­пив землі, повинні були сплатити власникам витра­ти, здійснені на обробіток землі після жнив 1917 р, а також оренду за цю землю в розмірах третини се­редньорічної орендної плати за 1913-1917 рр

Отже, уряд не визнав того статус-кво у земель­них відносинах, який стихійно склався навесні 1918 р Оголосивши відновлення приватної власності, він створив правові підстави для повернення землі й майна поміщикам В Липинський (згодом ідеолог гетьманщини) вважав, що це був стратегічний про­рахунок влади Справді про класовий мир, заспо­коєння суспільства при такому підході до вирішен­ня справи не могло бути й мови

З червня ЦК УПСР, який на той час перебував у руках лівих есерів, оголосив у декларації, що його мета — новий вибух революції, дезорганізація уря­ду, створення партизанських загонів для захисту ідей соціалізації землі Того ж таки дня у Звениго­родському й Таращанському повітах Київщини ліві есери (М Шинкар, Ю Тютюнник) підняли пов­стання В ньому взяли участь ЗО тис селян У сере­дині червня селянські збройні виступи прокотилися північчю Чернігівщини Велике повстання влітку охопило Лубенський, Старокостянтинівський та Кремінецький повіти Волинської губернії

Ще 22 травня командуючий німецькими війсь­ками в Україні фельдмаршал Айхгорн видав наказ, в якому ставив завдання своїм підлеглим рішуче ви корінювати збройною силою будь-які ворожі геть­манському урядові дії, зокрема „застосувати най- жорстокіші заходи для придушення у зародку пов­станського руху’* Наказ командуючого війська ви­конували з німецькою пунктуальністю Ана­логічним чином діяли й австрійці

Повстанський рух набув великого розмаху Хоч німці та австрійці й не припинили каральних дій, во­ни зрозуміли, що при збереженні подібних тен­денцій ніколи неотримають з України бажаної кількості хліба й муситимуть знову вести боротьбу на два фронти

Це, своєю чергою, змусило їх вимагати від геть­мана активних пошуків компромісу із селянством Зробити це, на думку німців, можна було шляхом пришвидшення земельної реформи й залучення до уряду представників української демократи 29 червня у розмові з Ф Лизогубом німецький посол в Україні барон Мумм дав зрозуміти, що німці зацікавлені в запрошенні до уряду представників українських політичних партій, насамперед соціалістів-федералістів І Нагаєвський на підставі вивчення дипломатичних повідомлень з Києва до Відня влітку 1918 р дійшов висновку, що „австрійці при кожній нагоді заохочували гетьмана притягнути до співпраці українські політичні партії”

За дорученням гетьмана Д Дорошенка, який мав тісні зв’язки з українською демократією, повів переговори про участь українських політичних сил в уряді Тривалий час ці переговори залишалися безплідними, бо гетьман і українські парти ніяк не могли віднайти платформи для порозуміння Геть­мана приваблювала національно-державна частина програми українських партій, але насторожував їхній соціальний радикалізм і соціалістична ідео­логія Українські парти як виразники демократич­них тенденцій суспільства загалом не потребували гетьмана й змушені були з ним рахуватися лише як з політичною реальністю

Український національний союз, що на початку серпня постав на місці Українського національно- державного союзу, проголосив своєю метою утво­рення суверенної демократичної Української дер­жави парламентського типу, а тактичною лінією — створення єдиного національно-демократичного фронту УНС погодився визнати гетьмана головою держави, але вимагав сформування при своїй участі нового уряду та обрання на Всеукраїнському кон­гресі Державної Ради з функціями вищої законо­давчої влади Гетьман вагався Побоювання гетьма­на щодо радикальності настроїв представників ук­раїнських кіл були небезпідставними, але звідси він зробив хибний висновок про неможливість у такий спосіб заспокоїти Україну, поліпшити іі міжнародне становище Демократична платформа була значно ширшою за консервативну Очевидно, цей незапе­речний факт зуміли довести П Скоропадському німецькі урядовці під час його відвідин Німеччини у вересні 1918 р Гетьман на переговорах з кайзером Вільгельмом II зобов’язався повністю українізувати уряд, а також погодився на проведення виборів до сейму, з тим, щоб скликати його ще 1918 р Кайзер, зі свого боку, обіцяв Україні як суверенній державі особисту підтримку й допомогу Німеччини у фор­муванні української армії

Повернувшись до Києва, П Скоропадський 5 жовтня зустрівся з керівниками УНС Інформуючи про цю зустріч громадськість, Українське телеграф­не агентство повідомило, що „для більшого збли­ження між п гетьманом та українським громадян­ством знайдено добрий грунт і що таке зближення в недалекім часі здійсниться”

Головною перешкодою на шляху зближення виявився гетьманський уряд, значну частину якого становили члени кадетської партії, що продовжува­ли обстоювати старі позиції

В Винниченко від імені Українського національ­ного союзу заходився нищівно критикувати уряд У середині жовтня він підготував „Заяву про внутрішнє й міжнародне становище України", де заперечувалось право уряду Ф Лизогуба на повно­правне і законне представництво Української дер­жави на тій підставі, що цей уряд „чужий народові національно й ворожий йому політично та соціаль­но" 3 рази УНС оголошував, що тільки „ко­аліційно-демократичний національний Кабінет міністрів має право тимчасово, до нормального сформування народної влади, стояти на чолі дер­жавної влади" Першим завданням нового уряду В Винниченко визначив негайне проведення аграр­ної реформи на основі знищення великого землево­лодіння та надання землі селянству, вибори вищого законодавчого органу держави, забезпечення всіх демократичних свобод

Неважко зрозуміти, що подібна програма, за якою чітко проглядалося бажання здійснити соціально-політичні радикальні зміни, не могла не викликати опору уряду До того ж у жовтні почала швидко змінюватись міжнародна політична кон’юнктура поразка Центральних країн у світовій війні уже не викликала сумніву За таких обставин дев’ять членів уряду (переважно кадети) 17 жовтня на засіданні Кабінету міністрів зробили заяву про те, що Україна не повинна замикатись у власних національно-державних інтересах, залишатися бай­дужою до боротьби з більшовиками, вона повинна взяти на себе ініціативу цієї боротьби, чим забезпе­чить собі свободу вільного розвитку в державнім союзі з Росією Це був один із найзаповітніших ка­детських планів перетворити Україну на осередок чергового збирання єдиної і неділимої небільшо- вицької Pocn 20 жовтня Головний комітет кадетсь­кої парти в Україні, гаряче підтримавши заяву міністрів-кадетів, оголосив, що заява ця з’ясовує принципи, які члени парти проводили в уряді Го­ловний комітет вважав подальшу участь своїх членів в уряді неприпустимою Позицію дев’яти міністрів-кадетів підтримала Рада „Протофісу", що висловилася за найтісніше зближення України і Pocn Голова „Протофісу" князь Голіцин намагався застерегти гетьмана від коаліції з українськими політичними партіями, бо це, на його думку, загро­жувало соціалістичними експериментами

Незважаючи на досить великий тиск консерва­тивних сил, вони зазнали поразки Старий склад уряду було відправлено до демісії 22 жовтня П Скоропадський у грамоті до громадян України оголосив, що найважливішими державними про­блемами є аграрна реформа й комплекс заходів, спрямованих на розвиток промисловості Вирішен­ня їх, на думку гетьмана, стало б „незрушимою підвалиною майбутнього розквіту самостійної Ук­раїнської держави" 24 жовтня Ф Лизогуб сфор­мував новий склад уряду, до якого як представники УНС увійшли O Лотоцький, П Стебницький, А Вязлов, В Леонтович та M Славинський

Здавалося, перед Україною відкривається шлях до реальної консолідації суспільних сил, пошуків миру і спокою, здійснення ефективних реформ Насправді, виявилося, що це ще одна з багатьох ілюзій, швидкоплинна пауза перед новою грозою