Українська держава Б. Хмельницького.
На території, яка контролювалася Б. Хмельницьким, було відразу ліквідовано адміністративний апарат польсько-шляхетської влади і створено нову систему управління. Столицею держави став Чигирин.
У основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялась на полки та сотні, кількість яких не була сталою. З початку війни основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Гетьман був главою і правителем України. Він очолював державну адміністрацію. Генеральний писар одночасно з військовими справами почав здійснювати функції керівника уряду, тобто прем’єр-міністра, генеральний обозний, який у Запорозькому війську відповідав за тил і артилерію, почав опікуватися економічними питаннями (міністр економіки), генеральний підскарбій - фінансовими справами (міністр фінансів), так само й інші генеральні старшини мусили виходити за межі суто своїх звичних військових повноважень. Полковники фактично стали виконувати на території, де формувався їх полк, обов’язки генерал-губернаторів. Сотники стали за сумісництвом регіональними намісниками відповідного рівня.Водночас упродовж воєнних подій 1648 - 1657 рр. у характері козацької держави відбулися певні якісні зміни. Сутність цих змін - еволюція від примітивної козацької демократії в бік монархічної держави. Студенти можуть зазначити: як поступово втрачала свою роль генеральна (чорна) рада й важливі питання й козацького війська, й управління гетьманщиною стали вирішуватися генеральною старшиною; як зникала практика виборності козаків на старшинські посади й дедалі частіше здійснювалося їхнє призначення гетьманом та уповноваженими ним особами. Щодо самого гетьмана, то він, всупереч традиції, жодного разу не переобирався з часу свого обрання в 1647 р. гетьман призначав полковників, скасовував рішення старшинських рад, рішуче добивався виконання всіх розпоряджень органами влади, а за невиконання суворо наказував.
Більше того, все частіше прямо чи опосередковано він починає висловлювати думку про свою владу не як виборного гетьмана, а самодержавну владу володаря України. У своїх універсалах, листах, інших документах він іменує себе не тільки гетьманом, але й «єдиновладцем і самодержцем руським», «князем всієї Руської землі» тощо. При цьому варто підкреслити, що справа тут не в честолюбних особистих амбіціях гетьмана (хоча й це мало місце!), а в його прагненні зробити свою державу більш міцною й схожою на більшість тодішніх розвинених європейських держав.Необхідно відмітити, що вже в ході Національної революції всі верстви українського населення отримали певні вигоди. Козацтво перетворилося на провідний соціальний стан. Натомість був ліквідований стан великих і середніх феодалів польсько-литовського походження.
Козацька армія стала своєрідним гарантом розбудови Української держави. Вона сформувалася на організаційних принципах Запорозької Січі, її ядром було реєстрове та запорозьке козацтво. Талановитими воєначальниками стали Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Мартин Пушкар та інші. Армія формувалась з добровольців і у вирішальних битвах її чисельність сягала до 100-150 тис. людей.
Утвердилася козацька земельна власність. Водночас слід відмітити зростання соціального розшарування серед козацтва, адже більшість землі досталася козацькій старшині. Було започатковане складання великого гетьманського й старшинського землеволодіння.
Розширилися права і привілеї міщанства і купецтва. Гетьмансько- старшинська адміністрація проводила заохочувальну політику стосовно міщан і надавала їм привілеї, які спонукали селян переходити до стану міщан. Влада також підтримувала багатшу частину міщанства, українське купецтво, яке до війни було національне неоднорідним і, в більшості своїй, польським та єврейським.
Послідовну підтримку гетьманської адміністрації мало православне духовенство, яке об’єднувало національні сили України в боротьбі проти іноземного панування.
Більшість монастирів отримали охоронні гетьманські універсали в яких заборонялось посягати на монастирське майно і землі під загрозою суворого покарання. Зросло землеволодіння православних монастирів.Національна революція (Визвольна війна) принесла великі соціальні завоювання українському селянству. Селяни добились ліквідації фільварково- панщинної системи господарства, кріпацтва і різних форм феодальної залежності. Вони отримали право власності на землю, вступу до козацького стану тощо. Однак, скасування феодальних відносин без затвердження законодавством, створило умови для відновлення довоєнної моделі в майбутньому. Вже в цей період в українському суспільстві назрівають глибокі соціальні протиріччя. Навіть відбуваються перші селянські виступи проти нових українських землевласників, які жорстко придушуються гетьманською адміністрацією.
Тим не менше можна відмітити, що внаслідок Української національної революції провідна роль і в політичному житті, й у економіці перейшла до українців, українське селянство, яке становило переважну більшість населення і визначало розвиток економіки, отримало кращі можливості для ведення свого господарства. Пришвидшилися процеси формування національної еліти й української політичної нації.
3.1.4.