УКРАЇНА В ПЕРШЕ ПІСЛЯВОЄННЕ ДЕСЯТИРІЧЧЯ

Найбільші об’єкти української індустрії відбудовувалися за допомо­гою всього Радянського Союзу. Зокрема у відродженні «Запоріжсталі» брали участь 122 підприємства, переважно з Російської Федерації.

Загалом промислове виробництво в Україні у 1945 р. становило лише 26% довоєнного рівня. Це пояснюється надзвичайно великими втратами від воєнних дій та окупації, а також тим, що значна частина майна була евакуйована в східні райони і не повернулась.

Наміри в економічній сфері були визначені у Законі про п’ятиріч­ний план відбудови і розвитку народного господарства CPCP (1946- 1950 рр.), прийнятому Верховною Радою CPCP у березні 1946 р. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР у свою чергу прийняла Закон про п’яти­річний план відбудови і розвитку народного господарства України. Ос­новні завдання п’ятирічки полягали в тому, щоб відновити та підняти роботу промисловості і сільського господарства на довоєнний рівень і навіть його перевищити. Разом з тим п’ятирічний план мав забезпечи­ти відродження легкої та харчової промисловості, культурно-освітньої сфери, діяльності наукових установ і навчальних закладів. В межах четвертого п’ятирічного плану було виділено для УРСР 20,7% загаль­носоюзних капіталовкладень.

Виснажені війною робітники змушені були тяжко попрацювати. Ці зусилля, про ціну яких не заведено говорити, дали швидкі й серйозні результати: в Україні було загоєно рани війни, відбудовано промисловість. Зазначеного п’ятирічним планом на 1950 р. рівня промислового вироб­ництва досягли у IV кварталі 1949 р. Обсяг валової продукції промисло­вості України з 1946 по 1950 рр. збільшився у 4,4 раза і перевищив рівень 1940 р. на 15%. Україна вже давала майже половину всесоюзного видобутку чавуну, 53% залізної руди, 71,6% цукру.

У західних областях України відбувалася форсована індустріаліза­ція.

Відновлювати сільське господарство було ще складніше, ніж про­мисловість. Це пояснювалося як різким зменшенням чисельності праце­здатного населення, так і гострою нестачею і зношеністю тракторного парку, значним скороченням поголів’я робочої і продуктивної худоби. Труднощі збільшувались небаченою посухою 1946 року, подібної до якої в Україні не було 50 років. Багато людей пухли від голоду, хворіли на дистрофію, вмирали, батьки залишали своїх дітей, мали місце випадки канібалізму. А планові завдання хлібозаготівель, що були дуже високи­ми, виконувались. За підрахунками обкомів партії у 1946 р. для боротьби з голодом потрібно було 150 тис. т зерна. У той же час експорт зернових із CPCP тільки в 1946 р. склав 1,7 млн. т. М. С. Хрущов, який очолював ЦК КП(б)У, звертався до Москви, особисто до Сталіна, з проханням зменшити план, надати фуражну позику колгоспам. Але в центрі не бажали рахуватися з реаліями. Реакція була типовою: «м’якотілого, не­достатньо твердого», за висловом Сталіна М. Хрущова було замінено «твердим». Це був Л. Каганович. 4 березня 1947 р. Пленум ЦК КП(б) України затвердив його першим секретарем ЦК КП(б)У, а М. Хрущов залишився на чолі уряду.

Внаслідок голоду 1946-1947 рр. у 16 східних, а також Ізмаїльській і Чернівецькій областях у 1946 р. померло 222 тис. чол., у 1947 р. - понад 520 тис. чол. Селянство, як і раніше, залишалося найбільш ураженою категорією суспільства. Колгоспник був відчужений від засобів виробницт­ва, від розподілу створеного ним продукту. Вироблена колгоспами продук­ція державою не закуповувалась, а фактично вилучалась методом прод- розкладки. Всіляко обмежувалось ведення особистого підсобного госпо­дарства. Колгоспники одержували за нелегку працю символічну платню, а 39∙'- ₂₉₉

існували, в основному, за рахунок присадибних ділянок. До того ж стягу­вався податок з реалізації всіх культур, вирощених на присадибних ділян­ках. Згідно з Законом 1939 р. оподатковувалася кожна тварина, дерево.

Складним і трагічним був процес соціально-економічних змін в сіль­ському господарстві Західної України. Колективізація супроводжувалась використанням форсовано-примусових методів. Більшість колгоспів було насаджено у 1948-1949 рр. На середину 1950 р. у понад 7 тис. колгоспів було об’єднано майже 93% селянських господарств. Політичний конт­роль забезпечували політвідділи при MTC, для роботи в яких обкоми партії направили 1,7 тис.- партійних працівників. Не дивно, що селяни у своїй масі чинили відчайдушний опір. Держава, як і раніше, домагалася адміністративно-командними, а то й репресивними методами інтенсифі­кації праці в господарствах. М. С. Хрущову належить авторство у справі укрупнення дрібних колгоспів. На кінець 1952 р. в Україні було понад 16 тис. колгоспів, тоді як на початку року - більше 33 тис. Ця акція зроби­ла можливим деяке поліпшення керування колгоспами, але основної мети досягнуто не було. Під час укрупнення часто-густо порушувались принципи доцільності об’єднання, було зроблено крок до появи згодом «безперспективних» сіл.

У роки четвертої п’ятирічки було відбудовано і заново збудовано 2644 загальноосвітніх шкіл.

Освіта, культурне будівництво, як завжди, фінансувалося за за­лишковим принципом. Установи культурного профілю, особливо клуби і школи, нерідко споруджувалися не за рахунок централізованих капіталовкладень, а методом «народної будови».

В повоєнні роки відновилася робота науково-дослідних установ Ук­раїни. Головною науковою установою залишалася Академія наук УРСР, яку очолив біолог зі світовим ім’ям О. Палладій. У республіці в 1946 р. було запущено перший в CPCP атомний реактор. В Інституті електро­техніки AH УРСР було створено лабораторію моделювання та обчислю­вальної техніки, що започаткувала дослідження в галузі кібернетики. У 1948-1951 рр. тут створюється перша в CPCP електронно-обчислюваль­на машина «НЕОМ».

Вчені інституту електрозварювання AH УРСР удосконалили і за­пропонували для масового впровадження в практику автомати зварю­вання металу під флюсом, розроблені під керівництвом Є. Патона. Нова технологія була з успіхом застосована при спорудженні газопроводу Да- шава - Київ, де 80% стиків труб було зварено автоматами під флюсом. Проводились дослідження в галузях: сільськогосподарських, біологічних

Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії CPCP, академік AH УРСР Є. О. Патон з синами. Київ, 1953 р.

та медичних наук. Певні результати були досяг­нуті економістами. Об’єк­тивні труднощі в розгор­танні наукових дослід­жень ускладнювала то­талітарна система, яка штучно ізолювала ра­дянських науковців від передових тенденцій розвитку світової науки. Деякі перспективні на­прямки наукових дослід­жень, зокрема генети­ка, були оголошені ідеа­лістичними, «лженауко­вими».

Працювали письменники та поети О. Довженко, В. Сосюра, Остап Вишня, О. Гончар, А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, композитори К. Данькевич, Г. Жуковський, А. Свечников, Г. Майборода, видатні май­стри сцени, як М. Литвиненко-Вольгемут, 3. Гайдай, М. Гришко, І. Па- торжинський, Г. Юра, Б. Гмиря, Н. Ужвій, Є. Пономаренко та багато інших.

У своєму прагненні створити талановиті твори діячі літератури і мис­тецтва неминуче вступали у суперечність із тоталітарною системою. Відтво­рення і споживання культурних цінностей перебувало під найсуворішим наглядом ідеологічних органів державної партії. Прояви оригінального мис­лення або національної самосвідомості викликали звинувачення в україн­ському буржуазному націоналізмі, космополітизмі, антирадянській діяль­ності і, як наслідок, вели до морального чи фізичного знищення діячів культури.

Особливо нестерпні для української творчої інтелігенції умови діяль­ності і навіть самого існування склалися, коли ЦК КП(б)У очолив Л. М. Ка­ганович. На пленумі спілки письменників України, партійних зборах по­стійно критикувалися за націоналізм, всіляко цькувалися у пресі М. Рильський, А. Малишко, В. Сосюра, Ю. Яновський, І. Сенченко, П. Панч та інші.

Тоді ж подібній критиці «за націоналізм, за грубі політичні помилки і перекручення буржуазно-націоналістичного характеру» було піддано пер­ший том «Історії України» за редакцією М. П. Петровського.

ЗОЇ

Цю лінію було продовжено в наступні роки, коли з’явились поста­нови ЦК КП(б)У «Про журнал «Дніпро» (1950), «Про видавництво спілки радянських письменників України «Радянський письменник» (1951). Всьо­го за період з 1946 по 1951 р. було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань. Така ідеологічна та соціально-культурна ситуація в Україні середини 40-х - початку 50-х років негативно позначилася на розвитку літератури і мистецтва, багато діячів були позбавлені можли­вості творчо працювати.

Репресивну політику тоталітарної системи, причому в формах, уже випробуваних сталінським режимом у 20—30-і рр., сповна відчуло на собі населення західноукраїнських земель, де розгорнулася «радяніза- ція», яка була, фактично, війною за утвердження апробованої в CPCP моделі соціалізму.

Одним з перших кроків комуністичного режиму стало знищення Ук­раїнської греко-католицької церкви (УГКЦ). 8-10 березня 1946 р. на Львівському соборі УГКЦ, підготовленому НКДБ, було ухвалено скасува­ти Берестейську церковну унію 1596 р. і возз’єднати галицьку церкву з руською православною.

Значно важчою і довготривалою виявилась боротьба влади проти Української повстанської армії і підпілля ОУН. Загони УПА у той чи інший спосіб контролювали територію до 150 тис. кв. км, прагнучи до утверд­ження нелегальних національно-державних структур, альтернативних орга­нам радянської влади. Вирішальним фактором ліквідації опору ОУН-УПА, «радянізації» Західної України стала військова сила, помножена силою репресивно-каральних органів. Після загибелі у березні 1950 р. головноко­мандувача Р. Шухевича УПА остаточно починає втрачати боєздатність, хоча окремі підрозділи протримались ще до середини 50-х років.

У повоєнний період Україна стала суб’єктом зовнішньополітичної діяльності. Як уже відзначалося, у червні 1945 р. Україна у числі 51

Д. 3. Мануїльський від імені УРСР підписує Статут ООН. 1945 р.

країни стала фундатором ООН, підписала і ратифікувала Ста­тут OOH та стала членом ООН. Світ дійсно таким чи­ном оцінив подвиг українсь­кого народу. Проте до всту­пу в OOH УРСР мала дуже опосередковане відношення. Представникам Москви було вигідно мати в OOH не один, а три голоси (включаючи Ук­раїну і Білорусію). Міністер­ство закордонних справ Ук­раїни виконувало обмежені представницькі функції.

До 1950 року Україна стала членом 12 міжнародних організацій. У 1951-1958 рр. вона мала членство ще у 16 міжнародних організаціях та їх органах.

Найбільш активно діяла українська делегація в постійній комісії OOH з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), членом якої Україна ста­ла у 1954 р. Українські представники в ЮНЕСКО брали діяльну участь у підготовці рішень, пов’язаних з розширенням міжнародних культурних зв’язків, ліквідації неписьменності в країнах, що визволилися від коло­ніальної залежності, забороною пропаганди війни у засобах масової інфор­мації, збереженням і охороною пам’яток культури тощо.

За поданням української делегації ЮНЕСКО прийняла постанову про широке відзначення в усьому світі у березні - травні 1964 р. 150-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка.

Участь України була помітною і в діяльності інших спеціалізованих органів OOH - Міжнародного бюро освіти (МБО), Міжнародного агент­ства з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародної організації праці (МОП).

Зовнішньоекономічні зв’язки України розвивалися в основному по лінії Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). В країни Східної і Центральної Європи спрямовувалося до 80% українського експорту.

Україна експортувала сировинні ресурси, паливо, метал і сільськогос­подарську продукцію. Натомість вона одержувала машини і товари на­родного споживання.

У 1964 р. розпочався експорт літаків ТУ-124 і АН-24, стали до ладу нафтопровід «Дружба» і перша черга об’єднаної енергосистеми «Мир».

Розвивалися зовнішньоекономічні зв’язки і з країнами «третього світу». В середині 60-х рр. за допомогою CPCP у 26 країнах Азії, Африки і Латинської Америки з’явилося понад півтори тисячі різних об’єктів. У будівництві 149 об’єктів брали участь підприємства і проектно-конструк­торські організації України. Зокрема, вирішальну роль у побудові най­більшого в Азії Бхілайського металургійного заводу (Індія) відіграли спеціалісти з металургійних підприємств Запоріжжя, Дніпропетровська та інших українських міст.

Отже, на зламі 40-х - 50-х років у відбудові народного господар­ства були певні успіхи, однак довоєнного рівня в провідних галузях промисловості не було досягнуто, темпи розвитку сільськогосподарсь­кого виробництва відставали від темпів розвитку промисловості, не задовольнялись потреби населення у предметах повсякденного спожи­вання. Надзвичайно високою залишалась частка національного доходу, спрямована на воєнні приготування. Значні ресурси витрачалися на пре­стижні, але економічно неефективні проекти (наприклад, на «великі будови комунізму») або на підтримання авантюристичних зовнішньопо­літичних цілей сталінського керівництва. Як і раніше, люди жили в атмосфері страху та підозрілості.