УКРАЇНА В ПЕРІОД ГЕТЬМАНУВАННЯ ІВАНА МАЗЕПИ

У кінці XVll ст. внаслідок міжусобних воєн і вторгнень інозем­них армій, що тривали майже без перерви з 1648 р„ Україна пере­звала у тяжкому стані. Українська автономія з кожним новим геть- _>і;іном, з кожною зміною протекторату від Польщі до Росії і від [10ЛЫЦІ до Туреччини втрачала свої здобутки, досягнуті в середині j(Vll ст.

Саме за такої ситуації починалося двадцятидвохлітнє гетьма­нування Івана Мазепи. Новий гетьман був вихідцем з правобереж- _|ЬЇ старшини, мав гарну освіту, великий дипломатичний досвід. У _fjjro попередника гетьмана Самойловича він займав посаду гене- ррьного осавула. Ряд вчених вважають, що безпосереднього відно- ихння до змови проти Самойловича він не мав, але після арешту Самойловича його кандидатура пройшла завдяки великому хабару, _jo∣h Мазепа дав головнокомандувачеві російської армії князеві Го­дину. Рада, що відбулася 1687 р. на річці Коломак, проходила в ученні російських військ. Новий гетьман підписав так звані Ko- _t≠aubκi статті, які закріплювали українську автономію в значно цеженому вигляді. Так, гетьман не мав права знімати з посад ге­ніальну старшину без царського дозволу. Для його “охорони” в сто- ^ii - Батурин! - виділявся полк московських стрільців. Разом із _t0 підкреслювалось, що 5 російських воєвод, які перебували в Ук- pji, не мали права втручатися в українські справи. На півдні для свій план об'єднання під геть- манською владою Лівобережної і Правобережної України. На ∏p_a. вобережжі козацтво підняло повстання проти польської шляхти, яке очолювали гетьман Самусь, полковники Палій, Абазин та інші. Хоч на початку повсталі мали успіхи, надалі перевага виявилась на польському боці. Палій неодноразово звергався за підтримкою до Мазепи.

Лише в 1704 р., у зв’язку з посиленням у Польщі влади шведсь­кого ставленика Станіслава Лещинського, Петро 1 дав свою згоду на те, щоб Мазепа зайняв Правобережжя. Утвердивши на Право­бережній Україні свою владу, гетьман збільшив тут кількість полків, довівши їх до семи, роздавав землі козацькії! старшині. Iloro невдоволення викликав дуже популярний в народі фастівські!!! полковник Семен Палій, який був прихильником запорозької воль­ниці. За наказом Мазепи Палія закували в кайдани і за згодою Петра 1 відправили до Сибіру.

Тим часом війна Росії зі Швецією точилася з перемінним успі­хом. Центр військових дій перемістився на територію Речі Поспо­литої. У 1704 р. козацьке військо змусило шведів відступити зі Льво­ва на захід. Але в 1706 р. козацькі полки в Білорусі зазнали вели­ких втрат і змушені були відступати під ударами шведської армії-

У зв’язку з загрозою шведського і польського наступу на Украї­ну, тут розгорнулось будівництво і ремонт фортець та інших укріп­лень. У 1708 р. у відповідь на прохання Мазепи про допомогу Петро І повідомив, що не зможе його підтримати. В цих умовах гетьман зробив свій історичний вибір. Переговори зі шведським королем Карлом XII він проводив у суворііі таємниці. πponHX3tВеликдень: д) справи про крив­ду гетьманову та провини старшини розглядає генеральний суд, д₀ якого гетьман не має права втручатися; е) державна скарбниця і майно підпорядковуються генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначаються окремі землі; є) встановлюється виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом; ж) спеціальна комісія має здійснити ревізію державних земель, яки­ми користується старшина, а також повинностей населення; з) ска­совуються оренди та податки на утримання гетьманської гвардії; і) гетьман має захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вловам і сиротам.]

Конституція мала яскраво виражені демократичні тенденції.

Хоч Конституція і не була запроваджена в життя, вона стала видатним пам’ятником української державно-політичної думки в еміграції.

Навесні 1711 р. Пилип Орлик разом із татарами вирушив у похід на Україну і взяв в облогу Білу Церкву. Назустріч йому виступили значні сили російської армії і козаки Скоропадського. Татари ж вияви­лись ненадійними союзниками і знову 'заходилися грабувати україн­ське населення. Орлик змушений був відступити. Його сподівання на допомоіу турецької армії у боротьбі проти Петра І не справдилися. До кінця свого життя Орлик намагався здійснювати різноманітні дипломатичні комбінації для протидії експансії Російської імперії.

M ійже одночасно з проголошенням Російської імперії (1721 р.) аїнській автономії було завдано удару, який взагалі позбавив ^yκp мана і старшину реальної влади. При гетьманові у 1722 р. була створена Малоросійська колегія, яка мала розглядати скарги на всі адміністративні й судові заклади України, контролювати фінанси, діловодство і т. д. Вражений цим нововведенням, старий гетьман Скоропадський занедужав і того ж року помер.

Після цього Петро І взагалі заборонив вибори нового гетьмана. У відповідь на прохання старшини дозволити проведення виборів у 1723 р.

Наказним гетьманом був призначений чернігівський полков­ник Павло Полуботок. Він зробив спробу послабити вплив Мало­російської колегії. В Україні стала проводитись судова реформа. Полуботок домігся від сенату певного обмеження всевладдя ко­легії. Але ці заходи викликали гнів царя Петра, і він викликав По­луботка зі старшиною до Петербурга. На непокірливого гетьмана були організовані доноси, і в результаті він разом із старшиною потрапляє до в’язниці. В’язні були визволені 1725 р. після смерті Петра. Полуботок же помер у камері за кілька місяців до цього.

Тепер доля українського автономного устрою повністю залежала від настроїв правлячої верхівки у Петербурзі. Оскільки в Росії у ті часи кілька разів відбувались перевороти і змінювались імператори, одночасно з ними змінювалось і ставлення до Гетьманщини. З при­ходом до влади Петра II, регентом при якому став князь Меншиков, Малоросійська колегія була ліквідована і дозволено вибори гетьмана.

У жовтні 1727 р. гетьманом обрали миргородського полковника Данила Апостола. В міру своїх сил він намагався зміцнити автоном­ний устрій Гетьманщини, що був у повному занепаді. За його влади запорожцям було дозволено повернутися до Росії, і в 1733 р. вони засну- вали Нову Січ над рікою Підпільною поблизу Нікополя. Та після смерті Д-Апостола в 1734 р. нова імператриця Анна Іоанівна забороняє ви­ри нового гетьмана і створює для управління Україною аналог Мало- Р°с>иської колегії під назвою “Правління гетьманського уряду”.

Ще раз полегшення для України наступає в часи перебування на престолі Єлизавети Петровни, фаворитом якої був українець Олексій Розумовський. У 1750 р. було дозволено вибори нового гетьмана, на яких затверджена єдино можлива кандидатура брата Олексія Кирила Розумовського.

Як тільки на престол заступила нова імператриця Катерина II, ставлення до Гетьманщини різко змінилося. Плани Розумовсько­го зробити гетьманство спадковим зазнали невдачі. Восени 1764 р. він був викликаний до Петербурга і за вимогою Катерини II відмо­вився від гетьманства. 10 листопада 1764 р. імператриця видала маніфест “До малоросійського народу", де повідомлялось, що Ро­зумовський добровільно зрікся гетьманства, і замість нього знову діятиме Малоросійська колегія. Одночасно в Україні були ство­рені дві губернії - Слобідська на сході та Новоросійська на півдні.

Єдиним осередком козацького устрою залишалась після цьо­го Запорозька Січ. По відношенню до запорожців царський уряд проводив курс на поступове обмеження їхньої території. На північно-західному краї запорозьких земель у 1751 р. була ство­рена провінція Ново-Сербія з центром у Єлисаветграді, де осіда­ли сербські колоністи. У 1753 р. на східному краї Запорожжя зас­новано Слов’яно-Сербію з центром у Бахмуті. Після цього між сербами і запорожцями постійно виникали конфлікти з приводу розподілу земель.

Запорозька Січ викликала гостре невдоволення дворянства, оскільки на її землях вільно проживала велика кількість селян- втікачів, які залишили своїх поміщиків. Багато запорожців взяли участь у повстанні 1768 р. на Правобережжі - Коліївщині, яке за­вдало російській владі чимало клопоту. Нарешті, після російсько- турецької війни 1768-1774 рр., російсько-турецький кордон про­сунувся далі на південь, і Запорожжя втратило свою найважливі­шу для імперії функцію - прикордонного захисту. У 1775 р. російські війська, що поверталися після війни з Туреччиною, ру­шили на запорозькі землі. Корпус на чолі з князем Прозоровс­ким зайняв Лівобережжя, а інший корпус, під командуванням ге­нерала Текелі, оточив саму Запорозьку Січ. Козаки на чолі з ко­шовим Петром Калнишевським не бачили виходу із становища.

клалося, і капітулювали. Старшину заарештували і відправи- ^ul на заслання в Сибір і на північ.

Із піквідацією Запорожжя царський уряд провів реорганізацію адміністративного устрою в Україні. У 1781 р. Малоросійська ко­легія була ліквідована, на українських землях утворюються три намісництва - Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, об’єд­нані в Малоросійське генерал-губернаторство.

У 1783 р. козацькі полки перетворюються російським команду­ванням на полки карабінерів. Указом 1783 р. українське селянство було остаточно закріпачене. У 1785 р. жалувана грамота дворян­ству, підписана Катериною II, поширювала всі дворянські права та привілеї на українську старшину.

Таким чином, у другій половині XVIII ст. на Україну був поши­рений суспільно-політичний устрій, характерний для всієї тери­торії Російської імперії. Залишки української автономії були по­ступово, крок за кроком, ліквідовані. Оскільки Росія перетворю­валась на могутню абсолютистську монархію з величезним бюрок­ратичним апаратом, Україну неминуче чекала така доля. До того ж у другій половині XVIII ст. центр зовнішньополітичних зусиль імперії перемістився у Причорномор’я. Катерина II прагнула здійснити так званий “Грецький проект": завдати поразки Туреч­чині і відродити на її європейських володіннях буферну христи­янську державу, яка б перебувала в залежності від Росії. Україна мала стати головним плацдармом для здійснення цих планів.

Українська старшина, що була основною панівною верствою в Гетьманщині, не вчинила скільки-небудь помітного опору ліквідації старого суспільного устрою. Оскільки її інтереси поля­гали у перетворенні в клас феодалів, російське самодержавство пішло їй назустріч і зрівняло у правах з російським дворянством.