“РУЇНА”. СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ в ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

Смерть Богдана Хмельницького настала у надзвичайно склад­ний момент в історії України. Юрій Хмельницький, 16-річний хло­пець. слабодухий, із неврівноваженою психікою, був проголоше­ний те за життя гетьмана у квітні 1657 р.

Скликана в Чигирині у серпні 1657 р. старшинська рала “при за­чинених воротах”, посилаючись на молодість Юрія, доручила вико­нання гетьманських обов’язків генеральному писареві Івану Ви- говському. Виговський був здібним політиком, дипломатом, після того як Хмельницький викупив його з татарського полону в 1648 р. під Жовтими Водами, він став фактично правою рукою гетьмана.

Генеральна рада в Корсуні підтвердила вибір старшинської ради. Вже на початку правління Виговський зумів укласти вигідний для України договір зі Швецією, яка визнавала українські кордони аж до Вісли та Березини. Проте всередині країни авторитет Виговсь- кого був невисокий. Його правлінням було невдоволене Запорож­жя, і запорозький кошовий Яків Барабаш звертався зі скаргами на нього в Москву. Противником Виговськогобув і полтавський пол­ковник Мартин Пушкар, який сам мріяв про булаву. Вороги Ви- говського використали незадоволення широких верств українсь­кого населення зосередженням усієї влади в руках старшини. Міщани не хотіли потрапляти під старшинську владу і відстоюва­ли своє самоврядування. Рядове козацтво і селяни були невдово- лені розширенням земельних володінь старшини та її привілеїв.

У Москві з великою недовірою стежили за діяльністю Виговсь- кприхильників встановлення со­юзу з Польщею.

16 вересня 1658 р. був підписаний знаменитий Галицький трак­тат про унію України з Польщею та Литвою. Його зміст коротко можна звести до таких положень: а) Річ Посполита перетворюва­лась на федерацію Польщі, Литви та України; б) Українська дер­жава отримувала назву Великого князівства Руського; в) терито­рія Руського князівства поширювалась на три воєводства: Брац- лавське, Чернігівське та Київське; г) князівство мало свій суд. каз­ну, монету, військо в ЗО тис. реєстрових козаків і IO тис. найманців; д) православна віра урівнювалась в правах з католицькою, всі маєт­ки, що належали православним, мали бути повернуті; е) унія ска­совувалась; є) митрополит і 4 єпископи отримували місця в сенаті; ж) в Україні засновувались два університети та інші навчальні за­клади, а також друкарні; з) заборонялись будь-які контакти і зв’яз­ки князівства з іноземними державами.

Цей договір так і не був реалізований, хоч польський сейм його ратифікував, за винятком пункту про скасування унії. Замість ска­сування уніатської церкви була проголошена повна свобода віро­сповідання в Речі Посполитій.

Як Підкреслює 1. Крип'якевич, “Галицький договір був тільки но­вим виправленим виданням Зборівської угоди”. Поляки лише при­красили зовнішній бік справи, були деякі гучні назви, як “Велике князівство Руське”, гетьманові присвоювався титул воєводи київ­ського, в уряді з’явились посади канцлера, маршала. Разом із тим українські вимоги про приєднання Західної України, про 60-тисяч- ний реєстр та право на зовнішню політику були відкинуті. Од­нак Договір свідчив, що Виговський намагався продовжувати курс свого попередника Богдана Хмельницького, а не “запродав Україну ляхам", як стверджували його опоненти.

Підписання Галицького договору призвело до відкритої війни між Україною і Росією. Навесні 1659 р. стотисячна російська ар­мія під командуванням князя Трубецького рушила на Україну і взяла в облогу Конотоп. Виговський поспішив на допомогу ко­нотопському гарнізонові з козацькими полками, підсиленими та­тарською кіннотою і загоном польського війська. Вирішальна бит­ва відбулась під Конотопом, над річкою Соснівкою. Кращі полки російської кінноти потрапили в засідку, влаштовану козаками, і були розбиті. Розгром довершили татари.

Але страшна поразка московського війська не зміцнила позицій Виговського. Хоч рештки російської армії поспішно відійшли з України, проти гетьмана підняли заколот полковники Цюцюрата Золотаренко. Одночасно на Запорожжі кошовий отаман Сірко проголосив гетьманом Юрія Хмельницького.

У вересні 1659 р. Виговський скликав у Германівці на Київщині козацьку раду, але на ній перевага сил виявилася на боці його про­тивників. Козацьких послів Виговського, які повернулися з польського сейму, зарубали на місці. Виговський склав булаву і мусив рятуватися втечею. На новій раді у Білій Церкві знову став гетьманом Юрій Хмельницький.

Тим часом російське військо князя Трубецького, користуючись міжусобицями в Україні, повернулося і зайняло Лівобережжя. Юрій мс'льницький прибув до Переяслава, де перебував Трубецькой,

і був змушений проводити ще одну козацьку раду в оточенні p_o. сійських військ. Рада підтвердила вибір Хмельницького і з_а. твердила статті, які означали перегляд договору 1654 р.

Згідно цього документа, влада гетьмана значно обмежувалась: він не мав права самостійно призначати генеральну старшину і полковників, не міг розпочинати ніякого походу без дозволу царя, заборонялися зносини з іншими державами.

могла обрати лише з царського дозволу. Козаки мали залишити Південну Білорусь, а царські воєводи з військом насаджувалися в Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві та Умані.

Юрій Хмельницький недовго гетьманував під владою Росії і вже наступного, 1660 р., під час походу на Правобережжя, під Слобо- дищами перейшов на бік поляків. Польща погодилась на віднов­лення в цілому Галицького трактату, але без будь-якої згадки про "Велике князівство Руське”.

Лівобережні полки, де перебували російські війська, зберігали вірність цареві і обрали наказним гетьманом полковника Якима Сомка. Таким чином, у 1660 р. Україна розділилася на Лівобереж­ну і Правобережну. Хаос, безладдя, постійні війни, заколоти, пере­ходи гетьманів і старшини з російського боку до польського і на­впаки, втручання в українські справи, крім поляків та росіян, ще й татар і турків, - все це були характерні риси періоду так званої "Руїни”.

У 1663 р. Юрій Хмельницький склав булаву і постригся вченні. Гетьманом на Правобережній Україні з 1663-го до 1665 року був Павло Тетеря.

На Лівобережжі посилювався антагонізм між старшиною і ря­довими козаками. На цій хвилі ненависті до заможного козацтва виплив демагог Іван Брюховецький. Російські воєводи постави­лись до нього прихильно, і в 1663 р. на так званій “Чорній раді” ПІД Ніжином він був обраний гетьманом.

На Правобережжі спочатку наказним, а з 1666 р. повноправним гетьманом став Петро Дорошенко. Він був черкаським полковни­ком і одним із соратників Богдана Хмельницького. Дорошенко за­ходився рятувати Україну від того розбрату і хаосу, який виник в часи “Руїни”, намагався продовжити справу Богдана Хмельниць­кого в творенні української державності.

u ий гетьман провів військову реформу: були набрані полки званих сердюків - найманого війська з числа молдаван, сербів ^частково місцевих жителів. Це була піхота, чисельність якої в * мі роки сягала 20 тис. Спираючись на найманців, Дорошенко приборкУ^вав непокірну старшину і придушував заколоти.

^Р Зміцнивши своє внутрішнє становище і спираючись на допо­могу татар, Дорошенко розпочав боротьбу з Польщею, що тривала з перемінним успіхом.

У 1667 р. Польща і Росія уклали Андрусівський договір про перемир’я на 13 років. За цим договором Лівобережна Україна залишалась під владою Росії, Правобережжя закріплювалось за Польщею, запорозькі землі мали бути під подвійним польсько- російським управлінням. Київ на два роки залишався під вла­дою Росії, а потім мав перейти до Польщі, проте цар його так і не віддав.

Андрусівський договір викликав обурення і протести на Ук­раїні. Відверте розчленування українських земель посилило се­ред українців прагнення до єдності. В цих умовах Дорошенко вирішив об’єднати під своєю владою Правобережжя і Лівобереж­ну Україну. У 1668 р. він переправився на лівий берег Дніпра і вирушив проти Брюховецького. Козаки Брюховецького вбили свого гетьмана під Опішнею і перейшли на бік Дорошенка 8 черв­ня 1668 р.

Дорошенко був проголошений гетьманом обох боків Дніпра.

Однак єдності України Дорошенкові зберегти не вдалося. На Правобережжі проти нього почали наступати поляки, а на Лівобе­режжя рушили російські війська. На раді 1669 р. в Глухові лівобе­режні полки обрали гетьманом Дем'яна Многогрішного, який знову перейшов під владу царя. Тяжке становище для Дорошенка скла­лося і на Правобережжі. Запорожці і татари висунули на гетьмана етра Суховія. Зрештою Дорошенкові вдалося його розгромити, зле запорожці проголосили гетьманом Михайла Ханенка, він і був офіційно визнаний польським королем.

оі о ж 1G69 р. Дорошенко переходить під протекцію турецького _h ^τaκa∙ Туреччина обіцяла йому підтримку у встановленні влади _τaτ*^lciχ У^КР^аіНсЬКИХ землях “від Перемишля до Путивля”. В резуль- ^т* походу на Польщу турецького султана Мехмеда IV у 1672 р., до якого приєднався Дорошенко, турки захопили Поділля, обло­жили Львів і примусили поляків підписати Бучацький мир.

Турецькі й татарські війська принесли в Україну ще більше спу­стошення. Церкви перетворювали на мечеті, населення забирали в полон. Народ відвернувся від Дорошенка. Поляки не виконали умов договору і не вивели свої війська з Правобережжя.

Цього ж 1672 р. лівобережна старшина скинула з гетьманства Многогрішного і вибрала на конотопській раді гетьманом Івана Самойловича. Новий гетьман плекав честолюбні мрії стати геть­маном по обидва боки Дніпра, і в Москві вирішили його підтрима­ти. У 1674 р. в Переяславі на раді Ханенко склав булаву і клейно- ди, і вони були передані Самойловичу. До Самойловича прибули депутати десяти правобережних полків і визнали підданство Мос­кви. Дорошенко, полишений майже всіма своїми соратниками, ще деякий час тримався на Правобережжі, спираючись на турків і та­тар. Нарешті, 1676 р., остаточно переконавшись у провалі своїх планів, він складає булаву і клейноди на користь Самойловича.

Але Туреччина не захотіла примиритися із втратою Правобе­режної України. У 1677-му і 1678 рр. велика турецько-татарська армія двічі брала в облогу Чигирин, який обороняли царські війська і козаки. Коли стало зрозуміло, що фортецю втримати не вдасться, гарнізон підірвав укріплення і відступив на Лівобереж­жя. Гетьманська столиця перетворилась на руїну.

У 1681 р. між Росією і Туреччиною було укладено Бахчисарайсь­ке перемир’я, за яким область між Дніпром і Південним Бугом мала залишатись нейтральною і незаселеною.

1686 р. у Москві Росія і Польща підписали “вічний мир” і союз проти Туреччини. Польща визнавала Київ російським, за що Росія сплачувала 146 тис. карбованців. Запорожжя переходило повністю в підданство царя. Поділ, встановлений Андрусівським перемир’ям, за яким Лівобережна Україна була під Росією, а Правобережна - під Польщею, закріплювався.

Таким чином, протягом надзвичайно важкого для України пері­оду “Руїни" здобутки часів Хмельниччини були в значній мірі втра­чені. Україна була поділена між могутніми сусідами на частини- Лише на Лівобережній Україні зберігся значно обмежений цариз­мом автономний устрій.

Причини цієї трагедії були як зовнішні, так і внутрішні. До зовнішніх слід віднести те, що українська земля на той час стала ареною боротьби геополітичних інтересів Російської держави, Ту­рецької імперії і Речі Посполитої. Внутрішніми причинами були: розкол серед старшини - правлячої верстви українського суспіль­ства. посилення антагонізму між різними станами українського населення, слабкість гетьманської влади, не здатної консолідува­ти народ на основі розбудови української державності.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Чому гетьман І. Виговський прагнув до федерації з Польщею?

2. Дайте характеристику Гадяцького трактату.

3. Чому політика гетьмана Виговського зазнала невдачі?

4. Порівняйте “Березневі статті” 1654 р. та їх підроблений варі­ант. прийнятий у Переяславі 1659 р. В чому їх відмінність?

5. Якою була реакція України на Андрусівське перемир’я 1667р.?

6. Дайте характеристику політики гетьмана Петра Дорошенка.

Які наслідки мала доба "Руїни" для української землі?