Україна — арена військових дій. Загострення українського питання.

Початок війни на українських теренах вия- I вився вдалим для російської армії Ж Російські війська зайняли частину Букови­ни (разом з Чернівцями), захопили Східну Галичи­ну, вступили в Карпати Після чотирьохмісячної облоги на початку березня було взято фортецю Перемишль

Уже в процесі відступу з етнічних українських земель австро-угорська влада, командування армії вдалися до масштабних репресій проти місцевих жителів У пошуках винних за провал кампанії вони охоче схопились за версію польської адміністра­ції провінції, згідно якої невдачі стали наслідком “зради українців”, які начебто таємно симпатизува­ли й допомагали росіянам

Русофілів, а відтак і всіх підряд українців, поча­ли заарештовувати, страчувати без суду Тисячами їх гнали до австрійських концентраційних таборів Лише у сумнозвісному Талергофі, в Штирп, де в жахливих умовах (особливими звірствами, за свідченнями очевидців, відзначались мадьяри) ут­римувалися більше ЗО тисяч українофілів і ру­софілів Внаслідок тифу протягом короткого часу загинуло більше тисячі чоловік І хоч в епідемія пішла на спад, щоденні смерті з різних причин, в тому числі через погане харчування, стали звичним явищем Незважаючи на запаморочення шовіністичним чадом, навіть австрійський парла­мент змушений був реагувати на нелюдське став­лення до українців

Із завойованих російською армією територій Галичини й Буковини було створено чотири губер­нії (Львівська, Перемишльська, Тернопільська, Чернівецька), які об’єднали у військове генерал-гу­бернаторство на чолі з чорносотенцем графом O Бобринським, який заходився “розпеченим залі­зом ‘ викорінювати мазепинство”, обертати місце­ве населення на “настоящих русских”, а греко-като­ликів на православних “Восточная Галиция й Лем- ковщина — испокон коренная часть единой вели­кой Руси — заявив голова новоствореної адміні­страції у Львові, — в этих землях коренное населе­ние всегда было русским, устройство их посему должно быть основано на русских началах Я буду вводить здесь русский язык, закон и устройство”

Сам Микола Il демонстрував серйозність росій­ських намірів, особисто прибувши на початку квіт­ня 1915 р до Львова та Перемишля на оглядини новоприєднаних територій

Спираючись на москвофільські елементи, зок­рема створений у Києві „Карпато-русский освобо­дительный комитет”, здійснювалися рішучі заходи щодо явних і удаваних австрофілів, а відтак і укра­їнства в цілому Так, членом згаданого комітету капітаном Наркевичем у видавництві Штабу Головнокомандуючого арміями Південно-Західно­го фронту у липні 1914 р було випущено брошуру „Современная Галичина Этнографическое и куль­турно-политическое состояние ея, в связи с нацио­нально-общественными настроениями” Де власне була записка, підготовлена в стінах російської вій­ськової контррозвідки під грифом “Доверительно Для широкого ознакомления офицеров Действую­щей армии”

В брошурі (вона повністю передрукована в пра­ці Д Солов'я „Винищення українства — основна мета Росії у війні 1914 року Матеріали до історії України за часів Першої світової війни” — Венніпег, 1963 — C 49-70) годі й шукати терміну “українець” То — „русский элемент”, 1/4 млн якого “страдает во всех отншениях от культурного и политического засилия поляков, а также от эко­номического засилия евреев”

Водночас в брошурі акцентується увага на тому, що існує “украинский лагерь” — “своеобразное те-чение русской национальной жизни в Галичине, известное (под) названием “украинофильства“и получившее кое-где кличку „мазепинства” за изме­ну исконнимь русскимь началамь”

Наслідків кампанії з таким ідеологічним забез­печенням чекати довго не довелось На захоплених землях оперативно почали закривати українські ча­сописи, книгарні, школи, костьоли, установи Замість них відкривались російські видання, уста­нови, учбові заклади, навіть православні церкви Уже в перші дні після захоплення Галичини було вислано 34 греко-католицьких священники, серед них митрополит А Шептицький Згодом IX КІЛЬ­КІСТЬ досягла сотень Почалася масова депортація підозрюваних у будь-яких “гріхах” місцевих жите­лів Лише через Київ протягом кількох ТИЖНІВ “прослідували” на Схід понад 12 тисяч галичан, інших жителів з прифронтової смуги

Панування росіян в Галичині виявилось нетри­валим В результаті контрнаступу австро-німецьких військ, розпочатого між Горлицею та Тарновим 18

квітня 1915 р, більша частина втраченої у 1914 р території вже в травні — червні була повернута, а в липні вся Галичина і значна частина Волині перейшла до їх рук

Це стало новим актом трагедії Відступаючі російські війська взяли заручниками кілька сотень провідних українських діячів 3 ними евакуювались в глиб Pocu і тисячі русофілів та тих, хто протягом кількох останніх місяців з різних прічин співпра­цював з російською адміністрацією, і кому могли інкримінувати антиавстрійські настрої і дії

Узагальнюючи численні конкретні приклади масового терору, що містяться у працях M Грушев- ського та Д Дорошенка, інших істориків, H По- лонська-Василенко подає таку жахливу картину тих днів “У зв’язку з відступом російського війсь­ка на схід, виселяли людей з Холмщини, Волині, Поділля Села палили, щоб залишити ворогові пус­телю Люди йшли з малими дітьми, із злиденним майном, гнали худобу, для якої не було фуражу, і вона дохла по дорозі Коли валка доходила до залізничної станції, людей напхом садовили у вагони і днями-тижнями везли за Урал, до Пер­мі тощо Коли нарешті відкривали вагони, то були випадки, що знаходили там самі трупи Так у XX ст Україна зазнала того ж лиха, що пере­несла у Io /и-их роках під час великого згону До жаху руїни приєдналися пошестя тифу, червінки, які косили „виселенців”

Новий прихід в Галичину, інші західноукра­їнські землі австрійців, німців, поновлення польсь­кої адміністрації, їх прагнення якомога швидше ви­коренити все, пов’язане із російськими впливами, вилилось у нові репресії проти українства

Відновлений у травні 1915 р у Відні представ­ницький орган — Загальна Українська Рада — спробував було декларувати необхідність завою­вання незалежності „російською” Україною і запро­вадження автономії для Східної Галичини та Буко­вини Однак, дедалі відвертіші схиляння офіційного Відня у бік поляків, нові обіцянки розширення вла­ди останніх на українських територіях, змусили За­гальну Українську Раду на знак протесту самороз- пуститися Звісно, то був акт відчаю Надалі західноукраїнські інтереси відстоювала укра-інська парламентська репрезентація (український клуб віденського парламенту) на чолі з Є Петрушеви- чем Постійних нищівних ударів зазнавало ук­раїнство і в Україні Ліквідовувались будь-які осе­редки українського культурного життя, українські організації, переслідувались періодичні видання

Незважаючи на те, що київська газета “Рада” з перших днів війни намагалася демонструвати свою підтримку позиції самодержавства, вона була закрита Та ж доля спіткала “Українську хату”, тижневик „Село” Із запровадженням в Україні війсь-кового стану ситуація ще погіршала На по­чатку 1915 р було заборонено видавати журнали Дзвін, Україна, Ріднии край, Літературно- науковий вісник”, “Записи українського наукового товариства”, “Наша кооперація”

Зважаючи на умови військового часу, царські сановники планували новий наступ на українство Міністр закордонних справ C Сазонов доводив “Тепер настав слушний момент, щоб раз і назавжди позбутися українського руху” Однак, після відчут­них невдач і величезних територіальних втрат саме українських земель у 1915 р самовпевненість царського уряду дещо згасла

Поразки російської армії на фронті та невіра у виправлення становища, у можливість стабілізації фронту через катастрофічний розвал економіки і поглиблення політичної кризи тримали у крайній напрузі населення всієї Правобережної України Паніка особливо поширилася з фактичним почат­ком евакуації з цього району восени 1915 р

Губернські установи з Кам’янця-Подільського перенесли до Вінниці Київський університет пере­базувався до Саратова, а Політехнікум — до Во­ронежа Обговорювалось питання про евакуацію святинь Києво-Печерської Лаври Почалось пере­везення на схід державних закладів і установ

Тим часом нависла нова небезпека над Галичи­ною Після брусилівського прориву навесні 1916 р, затяжних торгів між Берліном і Віднем щодо май­бутнього польських земель, колишня територія Ко­ролівства Польського була віддана у повне розпо­рядження Пруси

Австрійський уряд крок за кроком розширював реальну владу поляків над українцями, не лишаючи, по суті, сумнівів щодо майбутнього українських зе­мель у складі відроджуваної Польщі Українство Австро-Угорщини, таким чином, зазнавало дедалі нових відчутних ударів і все ясніше розуміло без­перспективність домогтися своєю відверто авст- рофільською позицією не те що прихильного став­лення, а хоч мінімальних поступок Отже, напруга навколо українського питання впродовж всієї імперіалістичної війни не вщухала Навпаки, час від часу вона досягала крайніх меж, об’єктивно при­множуючи, розширюючи передумови для прийдеш­нього вибуху українського руху