ТЕОРІЯ НАЦІЇ
1. Визначення нації.
2. Типологія нації.
3. Сучасні теорії походження націй.
Література
Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму.
- Київ,2001.
Винайдення традиції / За ред. Е. Гобсбаума та Т. Рейнджера / Пер. з англ. - Київ, 2005.
Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. Навч. посібн. - Київ, 2000.
Гегель Г.В.Ф. Лекции по философии истории. - Санкт-Петербург, 2006.
Ґелнер Е. Нації та націоналізм. Націоналізм. / Пер. з англ. - Київ, 2003.
Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. - Київ, 1999.
Книга буття українського народу // Історія української філософії: Хрестоматія. Упорядник М.В. Кашуба. - Львів, 2004.
Лисяк-Рудницький І. Зауваги до проблеми “історичних” та “неісторичних” націй // Історичні есе / Пер. з англ. - Київ, 1994. - Т. 2. - С. 29-39.
Націоналізм: Антологія. 2-ге вид. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - Київ, 2006.
Ребет Л. Теорія нації. - Львів, 1997.
Середа В.В. Етносоціологія: Навч. посібн. - Львів, 2007.
Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху / Пер. з англ. - Київ, 2006.
Визначення нації за Бенедиктом Андерсоном (“Уявлені спільноти”)
“В антропологічному смислі я пропоную наступне визначення нації: це уявлена політична спільнота - при тому уявлена як генетично обмежена і суверенна. Вона уявлена тому, що представники навіть найменшої нації ніколи не знатимуть більшості зі своїх співвітчизників, не зустрічатимуть і навіть не чутимуть нічого про них, і все ж в уяві кожного житиме образ їх співпричетності [...] Нація уявляється обмеженою, бо навіть найбільша з них, налічуючи сотні мільйонів людей, має свої межі, нехай навіть і еластичні, поза якими знаходяться інші нації [.] Вона уявляється суверенною, бо сам концепт народився в епоху, коли Просвітництво й Революція [Французька революція 1789-99 рр.
- Р.Т.] руйнували легітимність боговстановленої й ієрархічної династичної держави [.] Нації прагнули отримати свободу, якщо вже й підлягати Богу, то без посередників. Емблемою та символом цієї свободи стає суверенна держава. Нарешті, вона уявляється спільнотою, адже, незважаючи на фактичну нерівність і експлуатацію, які там панують, нація завжди сприймається як глибоке й солідарне братерство. У кінцевому підсумку, саме це братерство й робило можливим протягом останніх двох сторіч для мільйонів людей не лише вбивати, але й охоче віддавати своє життя в ім'я таких обмежених уявлень”.| Дослідник/ Праці | Типологія | Типологія |
| Георг- Вільгельм- Фрідріх Гегель (1770-1831), | “Історичні” та “неісторичні” | Народи (нації), які не мали своєї держави, не мають й історії, вони - “неісторичні” і приречені на зникнення. Народи, які протягом певного часу не довели своєї спроможності створити власну державу, не здатні на це в принципі. Натомість державні нації є “історичними”, мають право на подальше існування). |
| “Лекції з філософія історії” | ||
| Іван Лисяк- Рудницький (1919-1984), “Зауваги до проблеми “історичних” і “неісторичних” націй” (1981 ) | “Історичні” та “неісторичні” | “Історичній” нації, за будь-яких умов її існування, властива наявність провідних соціальних верств, що є носіями політичної свідомості та “високої” культури. “Неісторична” нація або ніколи не мала своєї еліти, або втратила її на певному етапі розвитку, а тому її “репрезентативний клас” (потенційний носій національної свідомості) зведений до безмовної народної маси. |
| Фрідріх Майнеке (1862-1954), “Загальний погляд на націю, національну державу і космополітизм” | “Культурні” та “політичні” (“державницькі”) | В основі політичної нації - ідея самовизначення індивіда (особистості) чи колективу (спільноти). Особистість чи особистості стають спільнотою під назвою “нація” шляхом вільного суб’єктивного вибору, вони самі визначають свою лояльність цій спільноті. Існування нації залежить від волі й вибору особи стостей, громадянство ототожнюється з національною належністю. (Франції, Велика Британія, США). В цих країнах внутрішній політичний розвиток привів до формування “нації” як спільноти політично свідомих громадян, рівних перед законом, незалежно від їхнього соціальн ого й економічн ого статусу, етнічн ого походження й віросповідання. В “культурній” нації домінують “об’єктивні” чинники і критерії - спільна історична спадщина й мова, територія, релігія, звичаї тощо. “Культурна” нація може існувати й без наявності держави та політичних інститутів, останні не обов’язково потрібні для підтримки почуття належн ості до нації. Особистість у такому випадку не вільна визначати власну національну належність - це її “природна” риса. Приклади “культурної” нації - поляки після втрати державності, німці та італійці до об’єднання у другій половині XIX ст., центрально- та східноєвропейські нації. |
| Ярослав Крейчі, Віиезслав Велімський, “Етнічні та політичні нації в Європі” (1981) | “Повномасштабні”, “політичні”, “етнічні” | Повномасштабні, які можна ідентифікувати як за мовною, так і за державницькою ознакою (тобто вони є одночасно і “політичними”, й “етнічними”), етнічні в термінології Майнеке - “культурні” (англійці, французи, італійці, голландці та ін. Цікаво, що українці потрапили до складу повномасштабних націй у 1981, коли була сформульована ця типологія). Далі йдуть політичні нації, які мають власну державу, але не мають окремої власної мови як чинника самоідентифікації (бельгійці, австрійці, швейцарці, населення “мікродержав” Монако, Андорри, Ліхтенштейну). Третя група націй - етнічні, тобто ті, що мають власну літературну (стандартизовану) мову, але не мають держави чи федерального статусу в рамках іншої держави (валлійці, бретонці, каталонці, баски, галісійці, лапландці, сардинці та ін. - подекуди явне ототожнення етнічних груп з нацією). Окрема етнічна група - тип, з ознаками перехідного - вона не має ані власної літературної мови, ані держави чи федеральног о статусу, проте характеризується досить чітко визначеною етнічною самосвідомістю. |
| Г’ю Сетон- Вотсон, “Старі й нові нації” | “Нові” та “старі” | До “старих” належать нації, національна ідентичність (свідомість) яких сформувалася до виникнення доктрини націоналізму (до Французької революції). “Старими” націями в кінці XVIII були англійці, шотландці, французи, голландці, кастильці, португальці, данці, шведи, угорці, поляки та росіяни. У “перехідному” стані між “старими” і “новими” націями наприкінці XVIII перебували німці, італійці, каталонці та норвежці. У цих націй проц ес формування національної свідомості, навіть у еліт, ще не завершився, хоча загалом ці еліти були свідомі св оєї історії і культурної спадковості. Решта європейських та позаєвропейських націй, які сформувалися після Французької революції, мали кваліфікуватися як “нові”. Отже, “старі” нації мають тривалу традицію державності й розвинуту національну свідомість уже напередодні модерної епохи. “Нові”, за прикладом перших, прагнуть досягнути того ж, і мірилом їхньої перспективи у цьому напрямі є здатність організувати національний рух, піднести національну свідомість і створити національну державу. Якщо у “старих” націй процес націотворення за згаданими напрямами відбувався п овільно, “природним” шляхом, протягом століть, то “нові” нації формувалися прискореними темпами, оскільки вони, по- перше, мали приклад і досвід “старих”, а по-друге, зростали комунікативні можливості суспільства, що полегшувало поширення національної свідомості й вироблення почуття національної солідарності. Сила національних рухів, які привели до формування “нових” націй полягала в тому, що завдання національно- визвольної боротьби пов’язувались у них із прагненням до соціального визволення, чого не було у процесі формування “старих” націй. |
Дискусійні запитання
1. Час виникнення української нації.