Тема 11. НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

З 90-х років XX століття починається новий етап в історичній долі України, пов’язаний з будівництвом незалежної і демокра­тичної держави. Він став наслідком суцільної кризи тоталітариз­му з його всезагальним контролем влади над суспільством в по­літиці, економіці і соціальному житті.

Від середини 80-х років до проголошення Декларації про дер­жавний суверенітет України відбувся складний процес форму­вання альтернативних КПУ політичних сил, пробудження громад­ської свідомості, переоцінки історичного минулого народу України.

Найважливішою подією цих років були вибори народних депу­татів CPCP (березень 1989 р.) і до Верховної Ради УРСР та міс­цевих Рад (березень 1990 р.), створення Народного Руху України як широкої офіційної громадської організації. Ці політич­ні події дали поштовх широкому обговоренню суспільно-політич­них і культурно-національних проблем розвитку України.

Другий період, досить короткий, але насичений драматичними подіями, охоплює час від прийняття Декларації про державний суверенітет (16 липня 1990 р.) до проголошення Акта незалеж­ності України (24 серпня 1991 р.). Саме в цей час баланс політич­них сил в республіці змінився на користь ідеї незалежної і суве­ренної України. Антиурядовий путч в Москві 19—21 серпня 1991 р. остаточно зруйнував ідею оновленої федерації, прискорив вихід республік із складу CPCP.

З моменту проголошення Акта незалежності України народ обрав шлях самостійного розвитку. Першочерговим завданням для молодої української державності є побудова правової основи її існування. Перші кроки на цьому шляху вже стали надбанням історії, як і документи цього часу, що відбивають складну, супе­речливу і драматичну боротьбу різних політичних сил за кращу долю народу України.

Джерелознавча база для вивчення всієї різноманітності цього процесу досить широка. Передусім, це закони Верховної Ради України і постанови Президії, укази Президента, що складають юридичну основу будівництва нової України. їх неупереджений аналіз дає можливість розкрити еволюцію державної концепції розбудови незалежної України, відтворити безпрецедентний істо­ричний досвід щодо зміни соціально-політичного і економічного розвитку держави у перехідний період ^[LXXVIII].

ДЕКЛАРАЦІЯ

ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ, ПРИЙНЯТА ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНСЬКОЇ PCP

16 липня 1990 року

Верховна Рада Української PCP виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство,

виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод лю­дини,

шануючи національні права всіх народів,

дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України,

визнаючи необхідність побудови правової держави,

маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування наро­ду України,

ПРОГОЛОШУЄ

державний суверенітет України як верховенство, самостій­ність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її тери­торії та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

І. Самовизначення української нації

Українська PCP як суверенна національна держава розвива­ється в існуючих кордонах на основі здійснення українською на­цією свого невід’ємного права на самовизначення.

Українська PCP здійснює захист і охорону національної дер­жавності українського народу.

Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.

II. Народовладдя

Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.

Народ України є єдиним джерелом державної влади в Рес­публіці.

Повновладдя народу України реалізується на основі Консти­туції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української PCP.

Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української PCP. Жодна політична партія, громадська ор­ганізація, інше угруповання чи окрема особа не можуть висту­пати від імені всього народу України.

ПІ. Державна влада

Українська PCP самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.

Українська PCP забезпечує верховенство Конституції та за­конів Республіки на своїй території.

Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української PCP, який призначається Верховною Радою Української PCP, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний.

IV. Громадянство Української PCP

Українська PCP має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства PCP.

Підстави набуття і втрати громадянства Української PCP визначаються Законом Української PCP про громадянство.

Всім громадянам Української PCP гарантуються права і сво­боди, які передбачені Конституцією Української PCP і нормами міжнародного права, визнаними Українською PCP.

Українська PCP забезпечує рівність перед законом усіх гро­мадян Республіки незалежно від походження, соціального і май­нового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Українська PCP регулює !міграційні процеси.

Українська PCP виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони і захисту інтересів громадян Української PCP, які пере­бувають за межами Республіки.

V. Територіальне верховенство

Українська PCP здійснює верховенство на всій своїй території.

Територія Української PCP в існуючих кордонах є недоторка­ною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Українська PCP самостійно визначає адміністративно-терито­ріальний устрій Республіки та порядок утворення національно- адміністративних одиниць.

VI. Економічна самостійність

Українська PCP самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах.

Народ України має виключне право на володіння, користуван­ня і розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української PCP, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (мор­ської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її на­роду, матеріальною основою суверенітету Республіки і використо­вується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Українська PCP має право на свою частку в загальносоюзно­му багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки.

Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної влас­ності всіх республік) здійснюються на договірній основі між рес­публіками — суб’єктами цієї власності.

Підприємства, установи, організації та об’єкти інших держав і їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на території Української PCP та використовувати природні ре­сурси України згідно з законами Української PCP.

Українська PCP самостійно створює банкову (включаючи зов­нішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а при необхідності впрова­джує свою грошову одиницю.

Вищою кредитною установою Української PCP є національний Банк України, підзвітний Верховній Раді Української PCP.

Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української PCP, вносять плату за ви­користання землі, інших природних і трудових ресурсів, відраху­вання від валютних надходжень, а також сплачують податки до місцевих бюджетів.

Українська PCP забезпечує захист всіх форм власності.

VII. Екологічна безпека

Українська PCP самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використан­ня природних ресурсів.

Українська PCP має свою національну комісію радіаційного захисту населення.

Українська PCP має право заборонити будівництво та припи­нити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об’єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.

Українська PCP дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління.

Українська PCP має право на відшкодування збитків, заподія­них екології України діями союзних органів.

VIlI. Культурний розвиток

Українська PCP самостійна у вирішенні питань науки, осві­ти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.

Українська PCP забезпечує національно-культурне відроджен­ня українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування україн­ської мови у всіх сферах суспільного життя.

Українська PCP виявляє піклування про задоволення націо­нально-культурних, духовних і мовних потреб українців, що про­живають за межами Республіки.

Національні, культурні та історичні цінності на території Української PCP є виключно власністю народу Республіки.

Українська PCP має право на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами Української PCP.

IX. Зовнішня і внутрішня безпека

Українська PCP має право на власні Збройні Сили.

Українська PCP має власні внутрішні війська та органи дер­жавної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української PCP.

Українська PCP визначає порядок проходження військової служби громадянами Республіки.

Громадяни Української PCP проходять дійсну військову службу, як правило, на території Республіки і не можуть викорис­товуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української PCP.

Українська PCP урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

X. Міжнародні відносини

Українська PCP як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними дого­вори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельни­ми представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, еко­логічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортив­ній сферах.

Українська PCP виступає рівноправним учасником міжнарод­ного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвро­пейському процесі та європейських структурах.

Українська PCP визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

* * *

Відносини Української PCP з іншими радянськими республі­ками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору.

Голос України,— 1991.—6 берез.

ЗАЯВА ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ PCP

Президія Верховної Ради Української PCP відзначає, що пов­ний аналіз і оцінки ситуації, що склалася після утворення Дер­жавного комітету по надзвичайному стану в CPCP, буде зроблено Верховною Радою Української PCP після рішень позачергової сесії Верховної Ради CPCP. До рішення сесії Верховної Ради Української PCP з цього питання положення постанов Держав­ного комітету по надзвичайному стану в CPCP не мають юридич­ної сили на території України.

Президія констатує, що на території Української PCP над­звичайний стан не запроваджується і підстав для цього не вба­чається.

На Україні діють Конституція CPCP, Конституція Української PCP, Закони і постанови, прийняті у відповідності з ними, здійс­нюють свої повноваження законно обрані органи державної влади та управління.

Президія заявляє, що вона буде послідовно відстоювати дер­жавний суверенітет України, права людини, демократичні завою­вання, започатковані в 1985 році. Ми підтримуємо заходи Кабіне­ту міністрів УРСР по захисту внутрішнього споживчого ринку, посиленню боротьби з злочинністю, корупцією, спекуляцією.

Зважаючи на обстановку, яка склалася в країні, Президія Верховної Ради Української PCP закликає місцеві Ради народ­них депутатів, керівників державних органів, підприємств, уста­нов і організацій, лідерів політичних партій, громадських об’єднань масових рухів, всіх громадян України зробити усе від них залежне, щоб уникнути дестабілізації становища, загострен­ня соціально-політичної ситуації в республіці, порушень трудового ритму і громадського порядку. Спільними зусиллями запобігти конфронтації і протистоянню, утриматись від страйків, мітингів і маніфестацій. Зосередити всі зусилля на вирішенні найважливі­ших проблем повсякденного життя республіки, успішно провести весь комплекс сільськогосподарських робіт, підготовку до зими, поліпшенні продовольчого забезпечення населення.

Літ. Україна.— 1991.— 22 cep∏F

ЗВЕРНЕННЯ НАРОДНОЇ РАДИ ДО НАРОДУ УКРАЇНИ

Дорогі співвітчизники!

У ніч на 19 серпня в Москві вчинено антиконституційний дер­жавний переворот. Владу злочинно захоплено верхівкою військо­во-промислового комплексу і КДБ та правоконсервативного кри­ла K∏PC. До самозваного державного комітету надзвичайного стану ввійшли особи, давно відомі своїми реакційними велико­державницько-шовіністичними поглядами. Головна мета перево­роту є придушення демократичних і національно-визвольних про­цесів у республіках та збереження недоторканими імперських структур. Це неприхована спроба перекреслити прогресивні здо­бутки народів на шляху до державного суверенітету.

Дії заколотників є незаконними:

1) з порушенням конституційної процедури усунено з поста Президента CPCP М. Горбачова, доля якого залишається досі не­відомою;

2) створення комітету з надзвичайного стану не передбачене існуючим законодавством;

3) оголошення надзвичайного стану в CPCP здійснено всупе­реч Закону CPCP «Про правовий режим надзвичайного стану», в якому сказано: «Президент CPCP попереджує про оголошення надзвичайного стану в окремих місцевостях, а в разі необхід­ності запроваджує його на прохання або за згодою Президії Верховної Ради чи вищого органу державної влади відповідної союзної республіки».

Політичні авантюристи видали вже декілька текстів, в яких намагаються прикрасити свою кримінальну акцію легковажними і нереальними обіцянками. Що ж заважало Павлову знижувати ціни і підвищувати заробітну плату до перевороту? Або ж, що заважало Пуго ефективно боротися із злочинністю за присутності Президента Горбачова? А про яку демократію може йти мова, коли голова Комітету держбезпеки Крючков займається організа­цією державного перевороту? Якою ж жалюгідною після цього виглядає спроба обдурити світову громадськість зверненням Янає- ва та компанії до OOH та урядів країн світу!

Народна Рада українського парламенту рішуче засуджує спробу вчинити державний переворот. Ми не визнаємо самозва­ного комітету з надзвичайного стану та будь-яких його розпо­ряджень. Закликаємо всіх громадян України, усіх посадових осіб, військовослужбовців та охоронців правопорядку ігнорувати будь- які рішення путчистів і підпорядковуватися виключно Конституції України та її законам.

Президент Росії Борис Єльцин оголосив учасників перевороту державними злочинцями й закликав до безстрокового страйку. У цей вирішальний час усі чесні люди в Україні повинні підтри­мати Росію Єльцина. Пам’ятаймо: якщо сьогодні танки розчав­лять суверенітет Росії, то завтра вони з’являться на вулицях і площах українських міст.

Народе України!

Сьогодні тільки від Тебе залежить доля нашої Батьківщини, майбутнє кожного з нас, і наших дітей. Вимагайте негайного скликання сесії Верховної Ради Української PCP!

Вимагайте від Верховної Ради та обраних вами депутатів рішучого осуду дій заколотників!

Вимагайте звіту міністра з питань зовнішньої та внутрішньої безпеки про заходи щодо охорони державного суверенітету України!

Усі на вулиці і майдани!

Саме в такий спосіб було покладено край тоталітарним режи­мам у країнах Східної Європи.

Повсюди виявляйте громадянську непокору!

Народна Рада закликає розпочати Всеукраїнський страйк проти наступу диктатури.

Віримо: реакція не пройде, демократія переможе!

Київ, 20 серпня 1991 р. Народна Рада

Літ. Україна.— 1991.— 22 серп.

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в CPCP 19 серпня 1991 року

— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Стату­том OOH та іншими міжнародно-правовими документами,

— здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет Украї­ни, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Рес­публіки урочисто проголошує

незалежність України та створення самостійної Україн­ської держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність виключно Кон­ституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України

Літ. Україна.— 1991 —29 серп.

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ PCP

Про проголошення незалежності України

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Рес­публіки постановляє:

Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демок­ратичною державою.

З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти законодавства республіки.

1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності.

Голова Верховної Ради Української PCP Л. КРАВЧУК

24 серпня 1991 року

м. Київ

Літ. Україна.— 1991 — 29 серп.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ УКРАЇНИ

Верховна Рада України, виходячи з Декларації про держав­ний суверенітет України, з Акта проголошення незалежності України,

керуючись Загальною Декларацією прав людини та ратифіко­ваними Україною міжнародними пактами про права та свободи особистості;

прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедли­вості, рівноправності всіх етнічних груп народу України;

беручи до уваги, що на території України проживають грома­дяни понад 100 національностей, які разом з українцями склада­ють п’ятидесятидвохмільйонний народ України,

приймає цю Декларацію прав національностей України:

Стаття 1

Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні по­літичні, економічні, соціальні і культурні права.

Представники народів та національних груп обираються на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в уста­новах та організаціях.

Дискримінація за національною ознакою забороняється і ка­рається законом.

Стаття 2

Українська держава гарантує всім національностям права на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе відповідаль­ність за створення належних умов для розвитку всіх національних мов і культур.

Стаття З

Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх га­лузях життя включаючи навчання, виробництво, одержання і роз­повсюдження інформації.

Верховна Рада України трактує статтю 3 Закону «Про мови в УРСР» таким чином, що поруч з державною українською мовою в межах адміністративно-територіальних одиниць, де компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова на­рівні з державною мовою.

Українська держава забезпечує право своїм громадянам вільно користуватися російською мовою. В регіонах, де проживає ком­пактно кілька національних груп, нарівні з державною українсь­кою мовою може функціонувати мова, прийнятна для всього на­селення даної місцевості.

Стаття 4

Усім громадянам України будь-якої національності гаранту­ється право сповідувати свою релігію, використовувати свою на­ціональну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів.

Стаття 5

Пам’ятки історії та культури народів та національних груп на території України охороняються законом.

Стаття 6

Українська держава гарантує всім національностям право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об’єд­нання. Ці організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної культури, проводити в установленому законом порядку масові заходи, сприяти створенню національних газет, журналів, видавництв, музеїв, художніх колективів, теат­рів, кіностудій.

Стаття 7

Національні культурні центри і товариства, представники національних меншин мають право на вільні контакти із своєю історичною батьківщиною.

1 листопада 1991 року

Літ. Україна.— 1991.— 7 лист.

ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО РЕФЕРЕНДУМУ

1 ГРУДНЯ 1991 року НА ТЕРИТОРІЇ КРИМСЬКОЇ APCP

В списки для таємного голосування по Кримському виборчому округу № 2 з Всеукраїнського референдуму було внесено 1.535.174 громадянина. При визначенні права на участь у рефе­рендумі була виключена будь-яка дискримінація за національною приналежністю, часом проживання на території Кримської APCP чи якоюсь іншою ознакою.

У голосуванні, яке проводилося на 1.186 дільницях, взяли участь 1.036.190 громадян, або 67,5% від загальної кількості включених до списків. З них на запитання бюлетеня референдуму відповіли:

— «так, підтверджую» — 561.498 громадян, або 54,19 процента;

— «ні, не підтверджую» — 437.505 громадян, або 42,22 про­цента.

Дільничими виборчими комісіями 37.187 бюлетенів (3,59 про­цента) визнано недійсними.

Таким чином, відповідно до ст. 41 Закону «Про всеукраїнсь­кий та місцеві референдуми» населення Кримської APCP висло­вилося за державну незалежність України.

Трибуна.— 1992,—№ 4.—С. 20.

ЗАЯВА ГЛАВ ДЕРЖАВ РЕСПУБЛІКИ БЄЛАРУСЬ, РРФСР, УКРАЇНИ

Ми, керівники Республіки Беларусь, РРФСР, України

— відзначаючи, що переговори про підготовку нового Союзно­го договору зайшли в глухий кут, об’єктивний процес виходу рес­публік із складу Союзу PCP і утворення незалежних держав став реальним фактом

— констатуючи, що недалекоглядна політика центру призвела до глибокої економічної і політичної кризи, до розвалу вироб­ництва, катастрофічного зниження життєвого рівня практично всіх верств суспільства

— беручи до уваги зростання соціальної напруженості в бага­тьох регіонах колишнього Союзу PCP, що призвело до міжнаціо­нальних конфліктів з численними людськими жертвами

— усвідомлюючи відповідальність перед своїми народами і світовим співтовариством та назрілу потребу в практичному здійсненні політичних і економічних реформ, заявляємо про утво­рення співдружності незалежних держав, про що сторонами 8 грудня 1991 року підписано угоду.

Співдружність незалежних держав у складі Республіки Бела­русь, РРФСР, України є відкритою для приєднання всіх дер­жав — членів Союзу PCP, а також для інших держав, які поді­ляють цілі і принципи цієї угоди.

Держави — члени співдружності мають намір проводити курс на зміцнення міжнародного миру та безпеки. Вони гарантують виконання міжнародних зобов’язань, які випливають для них з договорів і угод колишнього Союзу PCP, забезпечують єдиний контроль за ядерною зброєю та її нерозповсюдження.

Голова Верховної Ради Республіки Беларусь С. ШУШКЕВИЧ Президент РРФСР Б. ЄЛЬЦИН Президент України Л. КРАВЧУК

8 грудня 1991 р., м. Мінськ

Веч. Київ.— 1991.— 10 груд.

УГОДА ПРО СТВОРЕННЯ СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ

Ми, Республіка Беларусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна, як держави-засновники Союзу PCP, що підписали Со­юзний договір 1922 року, далі іменовані високими договірними сторонами, констатуємо, що Союз PCP як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування.

Грунтуючись на історичній спільності наших народів і зв’яз­ках, які склались між ними, враховуючи двосторонні договори, укладені між високими договірними сторонами.

Прагнучи побудувати демократичні правові держави, маючи намір розвивати свої відносини на основі взаємного визнання і поважання державного суверенітету, невід’ємного права на само­визначення, принципів рівноправності і невтручання у внутрішні справи, відмови від застосування сили, економічних чи будь-яких інших методів тиску, врегулювання спільних проблем погоджу­вальними засобами, інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Вважаючи, що подальший розвиток і зміцнення відносин дружби, добросусідства та взаємовигідного співробітництва між нашими державами відповідають корінним національним інтере­сам їх народів і служать справі миру та безпеки.

Підтверджуючи свою вірність цілям і принципам Статуту Ор­ганізації Об’єднаних Націй, хельсінкського Заключного Акта та інших документів Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі.

Зобов’язуючись додержувати загальновизнаних міжнародних норм про права людини і народів,

Домовились про таке:

Стаття 1

Високі договірні сторони утворюють співдружність незалеж­них держав.

Стаття 2

Високі договірні сторони гарантують своїм громадянам не­залежно від їх національності або інших відмінностей рівні права і свободи. Кожна з високих договірних сторін гарантує громадянам інших сторін, а також особам без громадянства, які проживають на її території, незалежно від їх національної при­належності чи інших відмінностей, громадянські, політичні, соці­альні, економічні та культурні права і свободи відповідно до за­гальновизнаних міжнародних норм про права людини.

Стаття З

Високі договірні сторони, бажаючи сприяти вираженню, збере­женню і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншинств, які населяють їх території, і унікальних етнокультурних регіонів, що склалися, беруть їх під свій захист.

Стаття 4

Високі договірні сторони розвиватимуть рівноправне і взаємо­вигідне співробітництво своїх народів і держав у галузі політи­ки, економіки, культури, освіти, охорони здоров’я, охорони нав­колишнього середовища, науки, торгівлі, в гуманітарній та інших галузях, сприятимуть широкому інформаційному обмінові, сум­лінно і неухильно додержуватимуть взаємних зобов’язань.

Сторони вважають за необхідне укласти угоди про співробіт­ництво в зазначених галузях.

Стаття 5

Високі договірні сторони визнають і поважають територіальну цілісність одна одної і недоторканість існуючих кордонів у рам­ках співдружності.

Вони гарантують відкритість кордонів, свободу пересування громадян і передачі інформації в рамках співдружності.

Стаття 6

Держави — члени співдружності співробітничатимуть у забез­печенні міжнародного миру та безпеки, здійсненні ефективних заходів скорочення озброєнь і воєнних витрат. Вони прагнуть до ліквідації всіх ядерних озброєнь, загального і повного рззброєн- ня під суворим міжнародним контролем.

Сторони поважатимуть прагнення одна одної до досягнення статуту без’ядерної зони і нейтральної держави.

Держави — члени співдружності зберігатимуть і підтримува­тимуть під об’єднаним командуванням спільний воєнно-стратегіч­ний простір, включаючи єдиний контроль над ядерною зброєю, порядок здійснення якого регулюється спеціальною угодою.

Вони також спільно гарантують необхідні умови розміщення, функціонування, матеріального і соціального забезпечення стра­тегічних збройних сил. Сторони зобов’язуються проводити пого­джену політику з питань соціального захисту і пенсійного забез­печення військовослужбовців та їх сімей.

Стаття 7

Високі договірні сторони визнають, щодо сфери їх спільної діяльності, яка реалізується на рівноправній основі через спільні координуючі інститути співдружності, належать:

— координація зовнішньополітичної діяльності

— співробітництво у формуванні і розвитку спільного еконо­мічного простору, загальноєвропейського і євразійського ринків, у галузі митної політики

— співробітництво в розвитку систем транспорту і зв’язку

— співробітництво у галузі охорони навколишнього середови? ща, участь у створенні всеосяжної міжнародної системи екологіч­ної безпеки

— питання міграційної політики

— боротьба з організованою злочинністю.

Стаття 8

Сторони усвідомлюють планетарний характер чорнобильської катастрофи і зобов’язуються об’єднувати і координувати свої зу­силля по мінімізації та подоланню її наслідків.

Вони домовилися укласти з цією метою спеціальну угоду, яка враховуватиме тяжкість наслідків катастрофи.

Стаття 9

Спори щодо тлумачення і застосування норм цієї угоди підля­гають вирішенню шляхом переговорів між відповідними органа­ми, а при потребі — на рівні глав урядів і держав.

Стаття 10

Кожна з високих договірних сторін залишає за собою право припинити дію цієї угоди або окремих її статей, повідомивши про це учасників угоди за рік.

Положення цієї угоди можуть бути доповнені або змінені за взаємною згодою високих договірних сторін.

Стаття 11

З моменту підписання цієї угоди на територіях держав, які її підписали, не допускається застосування норм третіх держав, у тому числі колишнього Союзу PCP.

Стаття 12

Високі договірні сторони гарантують виконання міжнародних зобов’язань, що випливають для них з договорів і угод колишньо­го Союзу PCP.

Стаття 13

Ця угода не зачіпає зобов’язань високих договірних сторін що­до третіх держав.

Ця угода відкрита для приєднання всіх держав — членів ко­лишнього Союзу PCP, а також для інших держав, які поділяють цілі і принципи цієї угоди.

Стаття 14

Офіційним місцем перебування координуючих органів спів­дружності є місто Мінськ.

Діяльність органів колишнього Союзу PCP на територіях держав — членів співдружності припиняється.

Укладено в місті Мінську 8 грудня 1991 року в трьох примір­никах кожний білоруською, російською і українською мовами, причому три тексти мають однакову силу.

Веч. Київ.— 1991.— 10 груд.

ЗАКОН УКРАЇНИ

«ПРО СЕЛЯНСЬКЕ (ФЕРМЕРСЬКЕ) ГОСПОДАРСТВО»

(витяг)

[...] Стаття 3. Місце селянського (фермерського) господарства в народногосподарському комплексі

1. Селянське (фермерське) господарство в системі народно­господарського комплексу є рівноправною формою ведення госпо­дарства поряд з державними, кооперативними, господарськими товариствами, орендними та іншими підприємствами і організа­ціями...

3. Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав та законних інтересів селянського (фермерського) господар­ства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного постачання на період триріч­ного становлення селянського (фермерського) господарства.

Втручання в господарську або іншу діяльність селянського (фермерського) господарства з боку державних чи інших органів, а також службових осіб не допускається. Збитки, завдані селян­ському (фермерському) господарству неправомірним втручанням в його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.

Це положення не обмежує передбаченого цим Законом права державних органів "щодо здійснення контролю за діяльністю се­лянських (фермерських) господарств.

Розділ II.

СТВОРЕННЯ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА

Стаття 4. Право селянського (фермерського) господарства

1. Право на створення селянського (фермерського) господар­ства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18- річного віку і виявив до цього бажання. Першочерговим правом на створення селянського (фермерського) господарства користу­ються громадяни, які проживають в сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському госпо­дарстві.

2. При створенні одним із членів сім’ї селянського (фермер­ського) господарства інші члени сім’ї та родичі самостійно прий­мають рішення про участь в його діяльності.

3. Громадяни України можуть брати участь у діяльності се­лянського (фермерського) господарства на правах як повної, так і часткової зайнятості.

Стаття 5. Порядок надання земель для ведення селянського (фермерського) господарства

1. Земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерсь­ким) господарством може набуватись після шести років воло­діння нею [...]

2. Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним маси­вом з розташованими на ньому водними джерелами і лісовими угіддями [...]

Стаття 6. Розміри земельних ділянок селянських (фермерських) господарств

Для ведення селянського (фермерського) господарства нада­ються у довічне успадковуване володіння і приватну власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гекта­рів і IOO гектарів усіх земель.

Конкретні розміри земельних ділянок громадян-, які ведуть селянське (фермерське) господарство, в межах норм, встановле­них частиною першою цієї статті, визначають районні, міські Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіо­нальних особливостей, спеціалізації і можливостей обробітку на­даних земель переважно членами селянського (фермерського) господарства.

Земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, поділу не підлягають.

Громадяни, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть додатково орендувати земельні ділянки для виробничих цілей.

Стаття 7. Особливості надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства членам колгоспів та інших сільськогосподарських кооперативів, працівникам сільськогосподарських підприємств та подання допомоги в облаштуванні цих господарств

1. Члени колгоспів та інших сільськогосподарських кооперати­вів, працівники сільськогосподарських підприємств (крім дослід­них господарств), які побажали вести селянське (фермерське) господарство, мають право безперешкодного виходу з них.

За рішенням районної, міської, у підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів їм надають ділянки, що вилуча­ються із земель зазначених колгоспів, кооперативів і підприємств, а також із земель запасу.

Земельна ділянка виділяється без порушення цілісності інших господарств.

Розмір земельної ділянки, що вилучається, визначається на рівні частки члена колгоспу або іншого сільськогосподарського кооперативу (працівника сільськогосподарського підприємст- ва)

Голос України.— 1992.— 14 січ.

ЗАКОН УКРАЇНИ

«ПРО ФОРМИ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ»

Верховна Рада України постановляє:

1. Запровадити в Україні поряд з державною — колективну і приватну форми власності на землю.

2. Встановити, що власність на землю в Україні виступає в таких формах: державна, колективна, приватна. Всі форми влас­ності є рівноправними.

м. Київ Президент України

ЗО січня 1992 року Л. КРАВЧУК

Голос України.— 1992.— 15 лют.

ЗАКОН УКРАЇНИ

«ПРО ОСНОВИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ НАУКИ І НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

(витяг)

[...] Стаття 3. Основні принципи державної науково-технічної політики

Основними принципами державної науково-технічної політи­ки є:

органічна єдність науково-технічного прогресу з економічним, соціальним та духовним розвитком суспільствгі;

демократизація та децентралізація управління, розвиток само­врядування в сфері науки і техніки;

врахування вимог екологічної безпеки;

першочергова державна підтримка науково-дослідних робіт, що забезпечують вирішення найважливіших проблем розвитку Украї­ни шляхом вибору науково-технічних пріоритетів та концентрації ресурсів на їх реалізації;

збалансованість розвитку фундаментальних і прикладних до­сліджень та розвитку при державній підтримці фундаментальних і довгострокових прикладних робіт, економічного стимулювання іноваційної діяльності підприємств;

підтримка конкуренції і підприємництва у науково-технічній сфері на основі державного захисту інтересів власника;

створення і розвиток ринку науково-технічної продукції;

рівноправність всіх форм організації науково-технічної діяль­ності, поєднання колективної та індивідуальної науково-технічної творчості;

збалансованість розвитку наукового, освітнього та виробничого потенціалів;

участь науково-технічної громадськості в формуванні і реалі­зації державної науково-технічної політики;

максимальне використання можливостей світової науки та міжнародного науково-технічного співробітництва для забезпе­чення науково-технічного прогресу;

свобода розповсюдження науково-технічної інформації і про­паганда науково-технічних досягнень.

Голос України.— 1992.— 24 берез.

ОСНОВИ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО КУЛЬТУРУ

(витяг)

[...] Стаття 2. Основні принципи культурної політики

Основними принципами культурної політики в Україні є: визнання культури як одного із головних чинників самобут­ності української нації та національних меншин, які проживають на території України;

утвердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, орієнтація як на національні, так і на загаль­нолюдські цінності, визнання їх пріоритетності над політичними і класовими інтересами;

збереження й примноження культурних надбань;

розвиток культурних зв’язків з українцями, що проживають за кордоном як основи збереження цілісності української куль­тури;

гарантування свободи творчої діяльності, невтручання у твор­чий процес з боку держави, політичних партій та інших громад­ських об’єднань;

рівність прав і можливостей громадян незалежно від соціаль­ного стану та національної приналежності у створенні, викорис­танні та поширенні культурних цінностей;

доступність культурних цінностей, усіх видів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина;

забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підви­щення культурного рівня та естетичного виховання громадян;

заохочення благодійної діяльності у сфері культури підпри­ємств, організацій, громадських об’єднань, релігійних організацій, окремих громадян;

всебічне міжнародне культурне співробітництво;

визнання пріоритету міжнародно-правових актів у сфері куль­тури;

поєднання державних і громадських засад у забезпеченні роз­витку культури. [...]

Голос України.— 1992 — 27 берез.

ЗАКОН УКРАЇНИ

«ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ МАЙНА ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ»

(витяг)

[...] Стаття 2. Принципи приватизації

Приватизація здійснюється на основі таких принципів: ^г законності;

надання пільг на придбання державного майна членами тру­дових колективів підприємств, що приватизуються;

забезпечення соціальної захищеності та рівності прав гро­мадян України у процесі приватизації;

пріоритетного надання прав громадянам України на придбан­ня державного майна;

безоплатної передачі частки державного майна кожному гро­мадянину України;

приватизації державного майна на платній основі з застосу­ванням приватизаційних паперів;

додержання антимонопольного законодавства;

повного, своєчасного та достовірного інформування громадян про всі дії щодо приватизації;

пріоритетного права трудових колективів на вибір форми власності і придбання майна своїх підприємств. [...]

Голос України.— 1992 —6 трав.