І світова війна (1914-1918 рр.) привела Російську імперію до глибокої економічної й політичної кризи.
Її наслідком стала Лютнева (1917 р.) революція, яка призвела до падіння монархії, утворення Тимчасового уряду, появи певних демократичних свобод, формування нових місцевих органів влади у формі рад і створення нових політичних партій, громадських і культурних організацій.
Лютнева (1917 р.) революція в Росії дала поштовх для активізації суспільно-політичного життя і в Україні. Тут на початку березня 1917 р. з представників ряду громадських організацій і політичних партій утворилася Центральна Рада, головою якої було обрано М. Грушевського. Ново- створена організація виконувала спочатку роль загальноукраїнського громадсько-політичного координаційного центру, але потім, після рішення Українського національного конгресу, набула чинності офіційного органу з функціями парламенту. Національний конгрес, крім всього іншого, надав Центральній Раді право вести роботу, у тому числі й законодавчу, у напрямі домагання від Тимчасового уряду визнання права українського народу на відродження й розбудову власної національної держави, проведення культурного будівництва та соціальних реформ на користь народних мас.
Слід зазначити, що літньо-осінній період 1917 р. в політичному житті Росії й України проходив у гострій політичній боротьби між прихильниками монархії, ліберально-буржуазним Тимчасовим урядом, потужним соціалістичним робітничо-селянським і національно-визвольним рухом у національних окраїнах колишньої імперії. Збройне повстання в Петрограді й падіння Тимчасового уряду посилили соціалістичний і національно- визвольний рух і в Україні. Тут в одних місцях влада рад встановлювалася мирним шляхом, у інших - утворювалися коаліційні ради, у третіх - зміна влади проходила збройним шляхом. Гостра політична й збройна боротьба за владу розгорнулася й у Києві.
Через гострі політичні події та боротьбу за владу, наприкінці 1917 р.
в Україні утворилося два політичні центри в Києві та Харкові й два уряди. Зрозуміло, що між цими двома політичними таборами рано чи пізно повинен був виникнути в боротьбі за владу конфлікт. Причини для його появи незабаром з’явилися. Найголовнішою з них була та, що Центральна Рада не виконувала взятих на себе зобов’язань соціально-економічного характеру, а також допустила ряд непоправних помилок у зовнішній політиці.Узагальнюючи досвід боротьби українського народу за відродження й розбудову власної держави в 1917-1920 рр., слід наголосити, що за чотири роки народ України виборов це право. Однак уряди Центральної Ради, Гетьманату, Директорії в процесі державного будівництва не вирішили соціальних питань в інтересах широких мас трудового населення. Це призвело до важкої та довготривалої громадянської війни, численних жертв, іноземної інтервенції в Україну, захоплення українських земель сусідніми державами та врешті-решт приходу до влади тих політичних сил (у цьому разі у формі радянської влади під керівництвом більшовиків), які вирішили аграрне й робітниче питання та звільнення трудящих мас від експлуатації.