Із спогадів О. Г. Шліхтера про боротьбу Київської організації РСДРП після II з’їзду партії
Два слова про Київський комітет. Для доповіді про з'їздівські завдання приїздив до нас агент ЦК тов. «Ігнат» (Красіков, тепер прокурор Верховного Суду CPCP). Доповідь ми вислухали в одному із затишних куточків Святошинського гаю.
Я не пригадую, щоб у дискусії на доповідь виявились тоді будь-які незгоди між нами. Делегатом на з’їзд від Київського комітету одноголосне обрали тов. «Ігната». Але взагалі незгоди в принципіальних питаннях у Київському комітеті, і перед загальним страйком 1903 р. і під час страйку, бували. Не пам’ятаю, в яких саме питаннях, крім одного випадку незгоди поміж мною, Ішупом (після з’їзду найзапекліший меншовик) та Розановим (теж меншовик) з приводу прокламації, яку я склав, в аграрному питанні. Я не пригадую, чим закінчились ці незгоди. Не знаю, чи взагалі збереглася ця прокламація де-небудь у жандармських архівах.Певно й яскраво оформились наші незгоди зараз же після з’їзду. Доповідь про роботу з'їзду робив Київському комітетові вже згаданий мною Розанов. Не пам’ятаю, чому доповідь робив саме Розанов, який, коли не зраджує мене пам’ять, на з’їзді не був. Певно, це був один з агентів, інструктованих представниками меншовицької делегації вже в Росії. На доповіді було, якщо не помиляюсь, 8, може, 10 членів комітету. Серед них, пам'ятаю, були: Діжур, Френкель (прозваний «Дід»), Ішуп (прозваний «Олександер»), доповідач Розанов (прозваний «Мартин»), тов. Вакар і я — інших не пригадую. Дискусії на доповідь закінчились голосуванням. За більшовиків було тільки два голоси — мій та Бакара. Всі інші заявили себе меншовиками. Незабаром Ішуп чи Розанов запропонували мені вийти із складу комітету, що став меншовицьким, інакше вони муситимуть виключити мене.
— Це побачимо ще, хто кого зможе виключити: ви нас, чи ми вас, — відповів я.
З мого боку це було, звісно, просте завзяття, бо в руках меншовиків була друкарня Київського комітету, а до того мене навіть не повідомляли про засідання комітету, і лише зрідка вдавалося мені попадати на засідання.
Весною чи влітку 1904 р. я відмовився від цієї марної боротьби, а незабаром вийшов з комітету і тов. Вакар (нині померлий).
Та погрозу мою, що ми усунемо меншовиків від роботи, погрозу, що в той момент здавалася їм тільки чудним задерикуванням, через рік повністю здійснила київська група більшовиків. Починаючи страйком службовців Південно-Західних залізниць (у лютому 1905 р.) і кінчаючи великим загальним страйком у жовтні 1905 р., революційні бої з самодержавством проходили в Києві не під проводом меншовицького комітету, а під прапором більшовизму, під тими більшовицькими гаслами, що їх кидала в пролетарські маси невеличка більшовицька група, яка фактично стояла на чолі цілого революційного руху в Києві 1905 р.
О. Г. Шліхтер. Вибрані твори. К: Видавництво AH УРСР, 1959. С. 140—141.
268.