Соціально — економічна і політична кризи початку 20-х років

На території колишньої Російської імперії ви­никло 13 держав П’ять з них були дійсно самостійними(краіни Балти, Польша і

Фінляндія) В усіх інших, в тому числі в Україні, утвердилася радянська форма державності Офіційні інститути радянських республік були зовнішньо самостійними, але насправді контролю­валися централізованою політичною організацією, яка мала монополію на владу — РКП(б) Самим своїм існуванням партія більшовиків перетворювала конгломерат радянських республік в єдину країну

Наполегливі спроби більшовиків у 1918 — 1920 рр побудувати, відповідно до вимог своєї програ­ми, безтоварну централізовану економіку мали згубні наслідки, але вони маскувалися війною Кри­зові явища в одержавленому народному госпо­дарстві можна було списати за рахунок війни, а не реформ Більш того колосальна централізація управління виробництвом забезпечила тоталітарно­му політичному режиму майже безмежний кон­троль за ресурсами суспільства Використовуючи його перш за все у воєнних цілях, державна партія створила армію, яка за чисельністю перевищила збройні сили усіх європейських країн, разом узятих За і'і допомогою вона вийшла переможцем з війни

Та це була піррова перемога Зимою 1920 — 1921 рр, коли радянській влад’ вже не протистояли регулярні війська противника, її становище було тяжчим, ніж раніше Незважаючи на те що Л Троцький мав в Україні понад мільйон червоно- армійців, у республіці спалахували антирадянські повстання Українські селяни протестували проти вилучення продовольства (продрозкладки) і пов язаної з цим забороною торгівлі Цей протест нерідко набував форми партизанського руху, який розглядався властями як політичний або куркульсь­кий бандитизм

У телеграмі до заступника голови Реввійськра- ди РСФРР Є Склянського від 6 лютого 1921 р В Ленін обурювався тим що через опір ‘ бандитів” з України не можна вивезти продовольство та інші ресурси ”1 хліб і дрова, все гине через банди, а ми маємо мільйонну армію” Реввійськрада РСФРР кинула проти бунтуючих селян найбільш боєздатні частини Червоної армії на чолі з уславленими воєначальниками — В Блюхером П Дибенком, ГКотовським, O Пархоменком та ін

Армія використовувалася й для реквізиції хліба Продрозкладка здійснювалася лише під загрозою багнетів Централізовані державні ресурси продо­вольства танули, а інших не існувало адже вільна торгівля хлібом переслідувалася як карний злочин Взятий на себе обов’язок годувати працівнків націоналізованого господарства держава виконува- ха вкрай незадовільно Робітничий пайок скоротив­ся до чверті фунта хліба (100 г) і до того ж його видавали не кожний день Голодуючі робітники вдавалися до так званих “італійських страйків” тобто уповільнювали темп праці, перебуваючи на робочому місці Схильність до “італійок” поясню­валася просто при звичайному страйку робітників негайно позбавили б трудової книжки, за якою во­ни одержували свої мізерні пайки

У радянській історіографи наявність кризи по­чатку 20-х рр визнавалася, але причини іі пов’язу­валися переважно з господарською розрухою, вик­ликаною семирічною війною, спочатку світовою, а потім — громадянською На території України, де воєнні дії тривали весь цей час майже безперервно, народне господарство справді істотно постраждало Але параліч виробництва, який насувався невідво­ротно, був пов’язаний із спробами державної парти зруйнувати ринковий механізм Через нестачу хліба різко впав видобуток корисних копалин, перш за все вугілля Нестача хліба і вугілля призводила до зупинки залізниць Продовольча, вугільна і транс­портна кризи вкінець розхитали матеріально- технічне постачання всієї промисловості Чи­сельність робітників великої промисловості України зменшилася наполовину порівняно з довоєнною Рятуючись від голоду, робітники осідали в селах

Націоналізовану промисловість душили бюракратизм і тяганина Навіть за наявності ресурсів вона не могла справитися із планами Робітничі ко­лективи вимагали продовольчого постачання, але не були в змозі дати еквівалент у вигляді потрібної споживачу продукції Дійшло до того, що місцеві господарські органи свідомо барилися з націоналізацією, щоб підприємства не переходили на їх утримання

І все-таки керівні діячі державної парти були од­ностайні у тому, щоб закінчити одержавлення ви­робництва 29 листопада 1920 р ВРНГ РСФРР прийняла постанову про націоналізацію усіх проми­слових підприємств з кількістю робітників не мен­ше п’ятьох при наявності механічного двигуна і не менше десятьох за відсутності останнього У тезах голови Української РНГ В Чубаря, які датуються лютим 1921 р, підкреслювалося “Для успішного виконання ударних завдань у галузі видобутку па­лива і металу, а також по відбудові транспорту і помпшенню постачання селянства машинами та знаряддями необхідно закінчити роботу по ово­лодінню пролетарською державою всім виробниц­твом і всіма матеріальними ресурсами’

Отже, примара економічної катастрофи ані­скільки не позначалася на догматичних позиціях керівників ВРНГ і УРНГ По доповіді Чубаря V Всеукраїнський з’їзд рад на початку березня 1921 р ухвалив “Здійснити до кінця націоналізацію та концентрацію приватногосподарських підпри ємств”

З фінансової кризи думали вийти найбільш ра­дикальним шляхом — скасуванням грошей Ко­місія на чолі з C Струмиліним готувала пропозиції щодо заміни грошей трудовими одиницями (трода- ми) Почала свою роботу й комісія для скасування грошових податків У зауваженнях на проект відповідного декрету В Ленін підтвердив думку про безспірність переходу до безгрошового обміну в найближчому майбутньому В грудні 1920 р він піписав декрети про безгрошовий відпуск продуктів по картках, про безплатність палива, житла, кому­нальних і поштово-те іеграфних послуг