Скарби фараонів

Золото стало відоме людині набагато раніше ніж залізо, мідь і бронза. Його не потрібно було вчитися виплавляти з руди, золото зустрічалося в природі в чистому вигляді. Учені вважають, що зо­лото було першим металом, відомим людині.

тал з м’яким блиском, таким схожим на світло Сонця, захоплював і притягав наших предків. Перші вироби із золота були виявлені археологами ще в шарах неоліту, з тих пір золото супроводжувало розвиток людства на всьому протязі його історії.

Найстародавніші золоті копальні були виявлені в Індії і Нубії (з єгипетської — «країна золота») — там цей метал зустрічався у вигляді блискучих шматочків, що осіли в каменях, або у вигляді дрібних зерняток, перемішаних з піском. У могилах стародавніх жителів Єгипту і Дворіччя були знайдені золоті прикраси, зроблені з самородного золота або виплавлені із золотого піску вже в IV і III тисячоліттях до нашої ери. Давній Єгипет в числі інших пер­ших цивілізацій «відкрив» золото, і воно прославило його на весь світ. Зберігся текст листа Тушратта, царя, що володів землями в північно-західній частині Месопотамії. Цей цар писав фараонові Аменхотепу III (1402 — 1364 рр. до н. е.), вимагаючи від нього зо­лото в обмін на руку своєї дочки: «Відправ мені золота стільки, скільки не можна зміряти, більше, ніж ти прислав моєму батьку, бо в країні мого брата (у Єгипті) золото розсіяне, як пил».

Тутмос III (1490 — 1436 рр. до н. е.), завершивши захоплення Нубії, одержував зі своїх копалень щорічно близько 40 тонн золо­та. Багато це або мало? Для порівняння скажемо, що такої кількості дорогоцінного металу не видобувалося в світі аж до 1848 року, часу знаменитої каліфорнійської «золотої лихоманки». А якщо зібрати в одне місце все золото світу, видобуте за минулі тисячоліття (підра­хунки приблизні), вийде куб з ребром ЗО—32 метри. Більше 100 000 — 120 000 тонн золота, «рідкісного», як вважається, мета­лу.

Прагнучи захистити поховання від грабіжників могил, фарао­ни і єгипетська знать вимушені були утримувати велику службу

Битва при Kadeiui між військами Рамзеса II та хетів. Рельєф з Карнакського храму у Фівах. XIX династія

охорони на західному березі Нілу в Гізі, де знаходився Некрополь — місто мертвих, а пізніше в «Долині Царів». Не особливо сподіва­ючись на варту, з якою можна було порозумітися, фараони прагну­ли всіляко утруднити доступ до похоронної камери, наповненої скарбами. Як правило, вхід в склеп закривався зсередини важким замковим каменем. Після здійснення похоронної церемонії з-під каменя вибивалися опори, і він, з’їжджаючи вниз, замуровував прохід в центральну усипальницю, де стояв гранітний саркофаг із мумією фараона, а в сусідніх приміщеннях розташовувалися його скарби. Такий же величезний камінь, спущений вниз по похилому ходу в склеп, закривав вхід в коридор. Колодязь, по якому спуска­лися люди, після того, як замурувалися входи і виходи, засипався землею і закладався величезною плитою, що не відрізняється від сусідніх плит. Фараон міг мирно спати під громадою піраміди, не доступний людям.

У той же час всі ці обережності виявилися марними. Майже всі царські гробниці і більше 90 відсотків звичайних могил знатних єгиптян виявилися порожніми, будучи, мабуть, розграбованими ще у глибокій давнині.

Порожньою виявилася і найстародавніша піраміда Єгипту, сту­пінчаста усипальня фараона Джосера (бл. 2630 — 2611 рр. дон. е.). Близько 4000 років тому грабіжники за допомогою бронзових зна­рядь пробили ходи в товщі піраміди. У 1821 році німецьким архео­логам дісталися тільки позолочений череп і ступня фараона, та й ті потонули при перевезенні під час корабельної аварії. Порожніми були і могили найстародавніших фараонів в Абідосі, найбільша піраміда Давнього Єгипту — піраміда Хеопса, друга за величиною піраміда Хефрена, «піраміда жаху» останнього царя сонячної ди­настії Уніса і багато інших.

Наскільки важка була професія «грабіжника могил», говорить той факт, що у складі перших «мафіозних груп», що спеціалізува­лися на пограбуванні пірамід, як повідомляє слідчий папірус, зна­ходилися майстри-професіонали — каменярі, мідники та інші, що знали, як будували піраміди і що відмінно володіли інструмента­ми. Незавидною була доля цих перших професійних грабіжників. Пробитися крізь товщу піраміди, м’яко кажучи, справа нелегка навіть для наших сучасників, озброєних новітньою технікою. Крім того, грабіжникам пірамід доводилося діяти в на рідкість склад­них умовах, працюючи таємно ночами, і виносити землю і щебінь мішками, корзинами, щоб ніхто не виявив підкопу. «Батько історії» Геродот писав, що в Ассирії йому довелося чути про пограбування царської скарбниці Сарданапала, що знаходилася в глибокому підземеллі. Там грабіжники почали копати тунель від свого будин­ку до царського палацу, землю ж, що виймалася з підкопу, вони вночі скидали в річку Тигр, що протікала містом.

Фараони Сенусерт II (бл. 1897 — 1878 рр. до н. е.) і його наступ­ник Сенусерт III (1878 — 1841 рр. до н. е.), знаючи і враховуючи сумну долю своїх пограбованих попередників, спробували перехит­рити грабіжників. 8а їх наказом будують «найхитріші» в історії Єгипту піраміди з складною і заплутаною системою лабіринтів, підземних переходів, помилкових тупикових ходів і навіть із спец­іально влаштованою фіктивною могилою. Ця могила повинна була переконати грабіжників в тому, що в піраміді вже хтось побував задовго до них. Але все виявилося марним — битву за золото фара­онів виграли грабіжники.

Геродот в другій книзі «Історія» залишив нам цікаву розповідь про скарби фараона Рамзеса II Великого (1289 — 1224 рр. до н. е.) і про грабіжників, що спробували його обдурити.

«Рамзес II був дуже багатий, і ніхто з пізніших царів не міг перевершити його багатством або хоч якось порівнятися з ним. Бажаючи зберегти свої скарби в безпечному місці, цар повелів по­будувати кам’яну будівлю так, щоб одна стіна його примикала до зовнішньої стіни царського двору, а інші стіни були б суцільни­ми, кам’яними, без вікон і дверей. Проте старий архітектор, бать­ко двох синів, схитрував і влаштував наступне — він склав ка­мені так, що один з них можна було вийняти навіть слабкій лю­дині, а перед смертю поділився зі своїми синами таємницею царсь­кої скарбниці: намалював план і розповів, як дістатися їм до зо­лота фараона. Поховавши батька, сини відразу ж приступили до справи — пробралися вночі до золота і вкрали його частину. Так вони робили кілька разів, і фараон, що приходив милуватися вранці на свої багатства, із здивуванням виявив, що хтось відвідує його комори, виносячи частину золота. Проте печатки на дверях були цілими, а на запорошеній пилом підлозі не було і натяку на сліди. Тоді він зробив ось що: наказав наробити капканів і поста­вити їх по всьому приміщенню у посудинах зі скарбами і корзи­нах з коштовностями.

Вранці Рамзес знайшов в скарбниці тільки обезголовлений труп. Він зрозумів, що супротивник у нього опинився «з головою». За порадою жерців фараон наказав виставити труп злодія на міській

Єгипетські піраміди (гробниці фараонів Мікеріна, Хефрена і Хеопса в Гізі)

стіні і поставив варту та спостерігачів, щоб вони хапали всякого, хто надумається оплакувати небіжчика. Все місто, розбурхане сен­саційною новиною, прийшло дивитися на труп. Але злодій і тут опинився на висоті — йому вдалося вже надвечір напоїти варту і забрати труп свого брата.

Далі Геродот пише, що фараон, що розсердився не на жарт, ви­рішив будь-яким шляхом дізнатися, хто ж цей грабіжник, що узяв на себе сміливість вступити в двобій з владикою Єгипту. Для цього він нібито віддав свою дочку в публічний будинок, наказавши їй приймати всіх без розбору. Але раніше вона повинна була приму­шувати кожного, хто входить до неї, розповідати свій найхитріший, найзухваліший і найнечесніший вчинок в житті. А хто розповість історію про пограбування фараона, того вона схопить за руку і дасть знати стражникам, які будуть чекати поблизу, і злочинець буде спійманий... Як було наказано, так було і зроблено. Але старший брат відразу ж розгадав хитрий маневр свого супротивника. Він прийшов на побачення до царівни і розповів їй про пограбування скарбниці. Царівна підняла крик, схопила грабіжника за руку. На жаль, коли з факелами і мечами в опочивальню увірвалася варта, царівна тримала в руках...

Коли Рамзесу повідомили про нову витівку зухвалого грабіж­ника — той здивувався спритності і відвазі цієї людини, обіцяючи йому повну амністію і руку своєї дочки. Незабаром відбулося весі­лля, бо, як пише Геродот, фараон вважав, що єгиптяни розумніші за всі народи на світі, а ця людина опинилася навіть розумніше за єгиптян, найрозумнішою людиною на світі».

Як видно з розповіді Геродота, серед єгиптян були люди, що не боялись і не шанували померлих, — ці заповзятливі грабіжники турбували спокій знатних панів і самих фараонів, викидали їх мумії з саркофагів і розкрадали скарби. До речі до нашого часу дійшов папірус, в якому повідомляється про «арешт, тортури та страту» злодія, що пограбував в 1150 р. до н. е. гробницю Рамзеса II.

Щоб врятувати мумії фараонів і їх надбання, піраміди перетво­рювали на лабіринт, складну систему без виходів. Але архітектори і верховні жерці, що керували зведенням пірамід, вступали в змо­ву з грабіжниками і указували їм шлях до скарбів. До часу правлі­ння Тутмоса І (1506 — 1494 рр. до н. е.) всі стародавні усипальні було вже пограбовано, тому фараон побажав заховати свою гробни­цю в печері, вирубаній в скелі. Прикладу Тутмоса послідували і його наступники. З цього часу єгиптяни припинили будівництво пірамід, а стали ховати своїх померлих у гробницях, вирубаних у скелях, у долині, яка отримала назву Долина Царів. Склепи у до­лині розташовували ближче один до одного, щоб сторожа могла простежити за ними, але і сама сторожа ставала спільниками злодіїв. П’ятеро грабіжників могил було спіймано в кінці XII сто­ліття до н. е., під час правління одного з Рамзесів (XX династія): каменотес Xeni, ремісник Ірамун, водонос Хамуас, землероб Аме- немхеб і раб-ефіоп Еєнофер. їх свідчення збереглися на папірусі: «Священна мумія царя була вся покрита золотом. Вона була при­крашена золотом, сріблом та коштовним камінням. Ми зірвали все золото, яке знайшли на священній мумії, амулети і прикраси... ми вкрали все знайдене поряд, посуд із золота, срібла, бронзи».

Але поки стражники ловили п’ятьох грабіжників, десятки інших під покривом ночі прокрадалися в усипальні царів. А те що не встигли розграбувати в ті далекі часи — з успіхом грабували че­рез тисячоліття.

На початку 1881 року американський турист купив в єгипетсь­кому місті Луксорі сувій папірусу, що добре зберігся. Дізнавшись про це, професор Гастон Macnepo (1846 — 1916), директор «Служ­би старовини» Єгипту, вирішив провести розслідування: подібний предмет міг бути знайдений тільки в гробниці царів. Macnepo на­правив до Луксору свого асистента Еміля Бругша, і той, прикинув­шись багатим колекціонером старовини, вийшов на якогось араба на ім’я Абд аль-Расул. Расул запропонував археологові декілька статуеток, що відносилися до епохи XX династії (1186 — 1069 рр. до н. е.). Бругш повідомив про пропозицію правителеві цієї області Дауд-паші, який наказав заарештувати Абд аль-Расула.

Під час слідства з’ясувалося, що до справи причетний не один Расул, а всі його односельці з села Курна. У 1871 році вони знайш­ли в розколині гори біля міста Фіви (Дейр-ель-Бахрі), навпроти Долини Царів, схованку з царськими муміями, якій на той час було близько трьох тисяч років. Шукачам скарбів відразу стало ясно, що ця виняткова знахідка зробить їх багатими людьми, якщо вда­сться зберегти все в таємниці. Тому вони кожного разу брали зі свого тайника окремі коштовності. Протягом десяти років грабіжники з глибокою обережністю продавали староєгипетське похоронне на­чиння.

Спочатку грабіжники наполегливо заперечували свою при­четність до цієї справи, але врешті-решт один з членів банди при­знався і показав вхід в гробницю. «Все приміщення, — розповідав Бругш про те, що він побачив в розколині скелі, — було заповнено саркофагами і антикварними виробами. Мені здавалося, що я бачу це уві сні — так я був здивований. Я нарахував в камері тридцять шість саркофагів царів, цариць, принців і принцес».

У листопаді 1922 р. археолог Говард Картер і лорд Карнарвон відкрили в Долині Царів не розграбовану гробницю фараона Тутан­хамона (1347 — 1337 рр. до н. e.). В усипальні стояв величезний золотий трон і золоті носилки, на яких доставили в гробницю тіло фараона; статуї з чорного каменя в золотих фартухах і сандалях, з палицями і жезлами в руках; алебастрові вази — в них колись збе­рігалися припаси. У камері стояли три великі ложа. їх узголів’я прикрашали голови тварин — лева, корови і гіпопотама. На кож­ному ложі височіли гори зброї, одягу і прикрас. Маленька бічна камера до самої стелі була наповнена начинням і ювелірними ви­робами. А труна, в якій знаходилася мумія фараона, була цілком зроблена із золота; товщина його стінок складала 2,5 — 3,5 мм, а вага — 110,4 кілограма. На плечі і обличчя мумії була надіта мас­ка з кованого золота, інкрустована лазуритом, сердоліком, кольо­ровим склом.

Тутанхамон правив недовго (вступив на трон приблизно в 9 років). Він помер, коли йому ледве минуло вісімнадцять років і проте удостоївся поховання в золотій труні, його тіло було усипане сотнями коштовностей, в його гробниці поставили золотий трон, позолочені ложа, чотири оброблені золотом колісниці і багато що інше. Щастя, що гробниця Тутанхамона була виявлена лише в XX ст., коли її золоті предмети були оцінені не як сировина для пере­плавлення, а як цінні витвори стародавнього мистецтва. Які ж скар­би викрали і переплавили грабіжники, наприклад, з гробниці фа­раона Рамзеса II Великого, який правив з 1289 по 1224 р. до н. е. та інших відомих фараонів?

Впродовж століть ані варта, ані величезна товщина кам’яних стін не змогли утримати грабіжників могил; золото фараонів зни­кало і продовжує зникати до нашого часу.