НА ШЛЯХУ МИРНОГО БУДІВНИЦТВА (ДРУГА ПОЛОВИНА 40-Х - ПОЧАТОК 50-Х РОКІВ)
Викладення цього питання варто розпочати з характеристики втрат України у війні. Населення республіки внаслідок воєнної катастрофи зменшилось на 10,5 млн. осіб, з них 4 млн. (за іншими джерелами - 5,7 млн.) загинуло, решта була депортована на примусові роботи, евакуйована або заслана до радянських таборів.
Найбільших втрат зазнали євреї, яких загинуло близько 2 млн. Матеріальні втрати України становили 100 млрд. доларів.На визволених від фашистських загарбників територіях швидко розгорталося мирне будівництво. Однак фінансів не вистачало. Визволеним територіям, в т. ч. й Україні, не виділялося в достатній кількості необхідного обладнання, транспорту. Повернення назад вивезеного на Схід обладнання було визнано недоцільним, економічно нераціональним. Так Україна стала пограбованою з обох боків. У таких умовах проводилася відбудова народного господарства республіки. Незважаючи на труднощі, на кінець війни було відновлено роботу 1/3 підприємств України, що працювали в довоєнний період. Вони давали чверть довоєнної продукції. Відбудовувалось сільське господарство. Протягом 1943-1945 рр. українські селяни виростили і здали державі 825 млн. пудів хліба. Ще майже стільки ж вилучила влада звичними здирницькими методами.
У повоєнний період на підприємствах було відновлено відповідний до мирних умов режим праці. На виробництво повернулося близько 2,2 млн. демобілізованих радянських воїнів. На 1946-1950 рр. був прийнятий 4-й п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства CPCP. Обсяг капіталовкладень у народне господарство України становив 65,1 млрд. крб. Ці кошти направлялися головним чином на відбудову і дальше піднесення важкої індустрії, залізничного транспорту. Успіх відбудови залежав від розв'язання проблеми робочої сили. При загальному скороченні на третину чисельності населення республіки значно зменшилася кількість працездатних.
Погіршився якісний склад робітників.Щоб виправити становище, у перші повоєнні роки широко проводилися трудові мобілізації робочої сили, головним чином із сільської місцевості. Крім того, багато молодих робітників підготовлено для різних галузей промисловості через систему ремісничих училищ і шкіл фабрично-заводського навчання, а також безпосередньо на виробництві.
Із завершенням воєнного періоду політичне керівництво CPCP на чолі зі Сталіним повернулося до сформульованого ще у передвоєнний період безглуздого положення про завершення будівництва соціалізму й початок переходу до комунізму. Американський план допомоги постраждалим у війні - "план Маршала" - було відкинуто і взято курс на "відродження", а значить, на відбудову всього "як було до війни". Так і діяли, одночасно удосконалюючи адміністративно-командну систему, зміцненню якої об'єктивно сприяла перемога у Великій Вітчизняній війні. Ядром цієї системи лишалася комуністична партія. На початок 1946 р. в Україні налічувалося 320 тис. комуністів. На чолі партії у свій час були М. С. Хрущов, Л. М. Каганович. У1949 р. відбувся черговий, XVI з'їзд.
Проводилася реорганізація органів управління народним господарством. Зокрема, припинили діяльність раднаркоматів воєнної промисловості. Натомість утворено нові - машинобудування, приладобудування тощо. Кількість відомств продовжувала збільшуватись, розростався управлінський апарат, особливо місцевого значення і підпорядкування, оскільки союзні "віжки" внаслідок перемоги були дещо послаблені. У 1946 р. Раднарком УРСР було перетворено на Раду Міністрів УРСР, уряду республіки формальне підпорядковувалося 25 республіканських міністерств.
У 1949 р. промисловість України досягла рівня, запланованого на кінець 1950 р. Обсяг її валової продукції протягом 1946-1950 рр. збільшився у 4,4 рази. На кінець п'ятирічки посівні площі колгоспів республіки порівняно з довоєнним рівнем розширилися більше як на 3 млн.
га. Валова продукція сільського господарства у 1950 P- становила91% 1940 року. У 1947 р. було скасовано карткову систему, проведено грошову реформу. Остання девальвувала карбованець і знецінила особисті заощадження. Погані справи залишалися улегкій промисловості, яка ледве досягла 80% довоєнного рівня.т им чином, незважаючи на успіхи в промисловому виробництві, аіцення життєвого рівня народу не відбулося. Більше того, гоарна політика та катастрофічна посуха 1946 р. призвели до нового голоду.
Сталінське керівництво знову, яку 1933 р. вважало, що має справу із "саботажем" хлібозаготівель. Ухвалювались рішення, у яких вимагалося негайно вжити до "саботажників" рішучих заходів. План хлібозаготівель був виконаний лише на 62,5% і республіка потребувала негайної продовольчої допомоги, її було" направлено з великим запізненням і в мінімальній кількості. Як наслідок, число жертв голоду досягло в 1946-1947 рр. 800 тис, що стало ще одним злочином сталінської системи.
Сподівання українців на післявоєнну лібералізацію суспільно- політичного життя не справдилися. Репресії знову почали входити в життя країни. Всі, хто побував на окупованій території, піддавалися прискіпливій перевірці. Надзвичайні права одержали "особливі відділи" HKBC. Головна увага приділялася в цей період Західній Україні, а її населення намагалися форсованими темпами привести у відповідність з радянською системою. Одним із перших об'єктів атаки стала греко-католицька церква. У 1946 р. вона була "возз'єднана" з Російською православною церквою. Священиків, котрі відмовлялися перейти у православ'я, усували з парафій і, як правило, висилали до Сибіру. 11 квітня 1945 р. були ув'язнені українські католицькі владики на чолі з митрополитом И. Сліпим.
У 40-х роках продовжували чинити опір радянській владі загони Української повстанської армії. Радянські війська для боротьби з УПА в 1945-1946 рр. організували блокаду й прочісування величезних територій.
З районів розташування баз УПА виселяли людей, до Сибіру депортувалися сім'ї всіх, хто був зв'язаний з опором, цілі села. Заданими зарубіжних істориків, між 1946-1949 рр. було заслано близько 500 тис. західних українців. У березні 1950 р. У сутичці під Львовом загинув командир УПА Роман Шухевич. єврейства" заволодіти Кримом і відокремитись від Радянського Союзу.Наприкінці 40-х - на початку 50-х років в умовах навішування націоналістичних ярликів, боротьби з національними культурами набуває величезних розмірів фетишизація російської культури і
« п » - 1
російської історії. Ідеологія і політична практика сталінізму набрала відкрито великоруських націоналістичних рис. Скрізь і всюди проголошувалось, що в економіці і політиці, філософії і науці саме російській думці належало "всесвітньо-історичне значення". Російський народ, за словами Сталіна, "заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни".
Новий наступ тоталітаризму завдав великої шкоди українському суспільству, національній культурі.
Ф ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
1. Які зміни відбулися в сфері суспільно-політичного життя радянської України в повоєнний період ?
2. До яких наслідків призвів ідеологічний наступ сталінізму?