СЕРЕДНЬОКАМ’ЯНА ДОБА (мезоліт)
В історії людства ця доба, що тривала з 9 по 6 тис. до н.е., вважається перехідною від давнього кам’яного віку (палеоліту) до неоліту (нового кам’яного віку). Природні умови в Україні тоді вже були подібними до сучасних.
Щезли “герої” минулих епох, з якими тісно було пов’язане життя людини — мамонти. Основними заняттями людини й надалі залишились полювання, рибальство та збиральництво. Змінюють свій вигляд крем’яні знаряддя — вони стають меншими, делікатнішими. Все ширше застосовуються лук і стріли — основна мисливська, а часто й бойова зброя минулого, винайдена ще в пізньопалеолітичну добу. Збільшення населення і підвищення ефективності мисливства порушують рівновагу в навколишньому середовищі. Відчуваючи нестачу звірини, людина починає приручати тварин (найшвидше собаку), пробує висівати перші злаки.В Україні відомо майже 1000 пам’яток мезолітичного періоду. Це тимчасові стоянки, тривалі поселення, могильники. В межах України вчені виділяють три основні ареали розселення мезолітичних племен: північний “поліський”, прикарпатсько-дністрянський і південний “степовий”. Побут і звичаї людей цих племен дещо відрізнялися між собою. На півночі — на Волині й Поліссі, серед лісів, боліт та озер люди займалися полюванням, рибальством, збиральництвом, споруджували легкі житла, подібні до вігвамів індіанців. Стоянки влаштовували на видмах. Досліджуючи їх, археологи знаходять багато невеликих майстерно оброблених крем’яних знарядь: вістря стріл, сокирки, шкребла, проколки, різці, нуклеуси — крем’яні ядрища, з яких давні майстри зтесували заготовки-пластини для знарядь. Племена, які жили на Поліссі, мали багато спільного з племенами доби мезоліту в Північній Польщі, Білорусі, Прибалтиці.
У Прикарпатті й Наддністрянщині частина племен доби мезоліту була, очевидно, прямими нащадками давнішнього, пізньопалеолітичного населення, а частина примандрувала з інших місць: з півночі, заходу, а також з півдня і південного заходу через карпатські перевали.
Пам’яткою мезоліту є печера поблизу с. Баламутівка на Буковині, стіни якої розмальовані зображеннями людей і тварин, мисливців, чаклунів, що танцюють. Очевидно, вона служила стародавнім місцем культових дійств.У горах Криму в мезолітичну добу люди для житла використовували, як і раніше, скельні сховища, де тривалий час жили, а інколи й ховали померлих. Такі поховання виявлені в гротах Мурзак-Коба та Фатьма-Коба.
До найдавніших з розкопаних у Європі родових могильників належать три великі могильники поблизу сіл Волошське та Василівка в дніпрянському Надпоріжжі, де виявлено близько 90 поховань. Померлих ховали або у випростаному, або у скорченому положенні, посипали зверху охрою, поруч клали зброю, стріли і списи з кістяними та крем’яними наконечниками. Деякі вістря списів і стріл стриміли в кістках людей, на черепах помітні сліди сильних ударів, що й стало, напевно, причиною їх смерті. Більшість похованих — чоловіки. Антропологи виявили, що люди, поховані в могильниках, належать до трьох різних рас: дві з них були місцеві, а третя — прийшла, південно- середземноморського походження. Такі поховання й могильники є найдавнішими на українських землях слідами захисту місцевого населення від пришельців. Судячи з поховального обряду, люди мезолітичної доби поклонялись небесним світилам, передусім сонцю.
Отже, ми коротко розглянули величезний період історії людства — кам’яну добу, що тривала на землях України майже мільйон років. За цієї доби з’явилися перші людиноподібні істоти, людина навчилася майструвати різноманітні знаряддя, користуватися вогнем, навчилася розмовляти й лічити, будувати перші житла. Виникли сім’я, рід та плем’я. В кам’яній добі знаходимо витоки образотворчого і музичного мистецтва, приклади початкових релігійних уявлень. 40 тисяч років тому на теренах сучасної України з’являється людина сучасного фізичного типу, в походженні якої є ще багато таємниць. І останнє — наприкінці середньокам’яної (мезолітичної) доби людина від полювання і збиральництва почала переходити до скотарства і землеробства.