Самозваний флігель-ад’ютант солдат Семенов

(Уривок з статті К. К-ка, написаної за розповіддю невідомого в 1826 р.)

Відомі з історії декабристів заворушення, що відбулися в 1825 році між військами, розташованими у Південно-Західному краї, відбили­ся в наступному 1826 році між селянами багатьма неправдивими чутками і розмовами про наступну в найближчий час різню по­міщиків, шляхти і взагалі всіх, хто так чи інакше стояв у ворожих відношеннях до селянства.

По всій південній половині Київської губернії пронеслася чутка про укази, які нібито одержали священики, в яких наказувалось останнім закінчити сповідь парафіян до великого четверга і посвя­тить паски в цей день, бо на світле свято всі церкви повинні бути запечатані і селяни, від малого до старого, повинні йти винищувати панів. На Уманщині розповідали про появу сина Ґонти; говорили, нібито він розіслав усім панам укази з пропозицією віддати всю землю селянам і вибратись, якнайскоріше, у Варшаву; хто ж не послухається указу і до світлого свята залишиться на місці, той загине від селянської руки.

Селяни під впливом таких чуток ставали все сміливішими в заявах протесту проти гноблення своїх поміщиків: в багатьох місцях чутно було погрози, в інших — селяни не хотіли відробляти панщини; в Яблунівці (Таращанського повіту) селяни хвалились, «що їх озеро «постачить» на скільки завгодно чоловік зброї»; в Ситківцях (того ж повіту) складали списки ополчення.

Але настали і минули світлі свята, а повстання не спалахнуло; тоді народний поголос переніс строк його на Хомину неділю.

Близько цього останнього строку, в суботу, 3 квітня 1826 року проводирі з с. Дзендзелівки привели в с. Іваньки (Уман. повіту) до місцевого сотського солдата Дніпровського полку Олексія Семе­нова..

Солдат розміркував, який настрій у селян і як ним скористатись, і в цей же вечір склав цілий план пограбування місцевих панів... Незабаром після цієї розмови зайшов у хату Бенедя сотський, щоб

довідатись, як улаштувався солдат на квартирі, і довідатись у нього про щось нове.

— Ось указ від государя Імператора, в ньому велено мені забирати по всій Київській губернії панів і везти до нього в Петербург. Ви не дивіться на те, що я в простому солдатському мундирі, але я не солдат, у мене обер-офіцерський чин і орденів, орденів, та тільки мені не можна так показуватись, а то як побачать пани, зараз же взнають мене і почнуть ховатись,— а тоді шукай їх. Так ти, сотський, збери на завтра великий караул, чоловік з сорок, приготуй кайдани і три тройки; я тепер їду в Романівку та інші села, а завтра повернусь і візьму вашого посесора, ото ж дивись, щоб усе було готово. Та дивіться, нікому не кажіть про це до мого повернення, а то почує ваш пан і втече; тоді шукатимете самі, а не знайдете — в Сибір, на каторгу зішлю.

Потім витребував у сотського тройку і вже пізно ввечері поскакав у сусіднє село Романівку.

Тут він переночував; у неділю вранці, коли з’явився до нього сотський і став розпитувати, за яким посвідченням він їде, то Семенов, вдаривши його кілька разів канчуком, звелів зараз же подати тройку і до обіду зібрати значний караул з надійних людей, бо він на зворотному шляху супроводжуватиме дуже важливих ареш­тантів. Те ж проробив він і в с. Мошурові, і в Тальному, скрізь роздаючи удари канчуком усякому, хто хоч трохи не слухався або барився виконувати його накази.

Підготувавши таким чином для себе можливість врятуватись втечею, коли виявиться його плутня і його почнуть переслідувати, Семенов приступив до виконання задуманого плану.

Повернувшись з Тального в Мошурів, він застав вже тут зібраних сотським до п’ятдесяти селян, які були готові виконувати усі накази такого суворого начальства.

— Мене послано царем, щоб взяти вашого пана і оголосити вам, що ви з цього часу вільні, щоб ніхто вас на панщину не гнав; ідіть же зі мною і допоможіть мені взяти його,— так зарекомендував себе Семенов перед зібраними селянами.

Юрба, зібравшись, рушила за Семеновим в напрямку до пан­ського двору, озброївшись по дорозі кілками, витягнутими з зуст­рінутих по дорозі тинів. Це відбувалося в неділю, селяни більшістю відпочивали вдома від роботи за тиждень, — тому до юрби, що 282

посувалася по вулиці, приєднувалось багато цікавих, і швидко вона зросла до двохсот душ.

Дорогою сотський почав скаржитися Семенову, що економ Квіцинський заборонив видавати йому почту.

Семенов обіцяв розправитися з ним за непослух і, відокремивши тридцять чоловік, наказав їм іти і оточити будинок посесора Ганлея, а сам з іншими завернув до економа.

Тимчасом Ганлей, побачивши таку юрбу з дрюччям в руках і згадавши чутку про різню, злякався і звелів зачинити всі вікна та двері і сховався з сімейством в льох, який був під будинком. Семенов наказав брати будинок приступом; селяни заходились бити вікна, а інші, підхопивши колоду, шо лежала позаду будинку, почали роз­бивати двері. Вдарили раз, другий, двері — дубові, не піддаються, за третім разом з гуркотом і тріском повалились вони в сіни.

В сінях стояв переляканий Ганлей

— Ти хто такий? — спитав його Семенов і вдарив кілька разів канчуком.

Потім він покликав економічного писаря і наказав йому зараз же скласти опис усього майна Ганлея, а сам з іншими селянами пішов у кладову, де взяв дві срібні ложки, ніж і пляшку вина, і повернувся назад в покої. Опис був складений. Семенов подивився на нього, склав і сунув до кишені. В цей час прийшов якийсь відставний офіцер Хржанівський і почав лаяти Семенова за безчинство; Семе­нов скомандував селянам дати офіцеру двісті різок, і ті виконали наказ; потім за розпорядженням Семенова Хржанівського забили також в колодки і посадили біля Ганлея...

— Тепер я у вас закінчив, треба їхати в Романівку, — звернувся Семенов до селян. — Ти, сотський, постав тут міцний караул і стережи їх до мого повернення та приведи сюди також і економа.

В Романівці оголосили йому, шо поміщика немає вдома, виїхав кудись, залишився тільки його економ Чайковський, причому скар­жились на останнього за його жорстоке поводження з селянами.

— Як ти смів не послухатись моїх наказів? — загримав Семенов на Чайковського. — Розкласти його. — Семенов відрахував економу власноручно двісті канчуків. Чайковський зійшов кров’ю і лежав непритомний. Озлоблення селян проти економа було таке велике, що ніхто і не ворухнувся, щоб допомогти йому...

В той самий час, як Семенов карав в Романівні економа Чай- ковського, через Тальне проїжджав засідатель Скинтєв... Зметику­вавши швидко, Скинтєєв помчав по слідах за Семеновнм.

Семенов у цей час виїхав з Романівки по шляху на Іваньки, але, пригостившись надміру, не міг їхати далі і тут же за селом, біля чумаків, що стояли, приліг і заснув. Тут його і наздогнав Скинтєєв.

Семенова по суду засудили до смертної кари, а з ста пятидеся­ти арештованих селян одних заслали у Сибір на каторжні роботи, інших — на поселення, третім присудили по п’ятдесят ударів бато­гом, деяких виправдали.

«Киевская старина», 1882, декабрь, стор. 519—526.

202.