2 Руїна: причини, суть, наслідки.
“Руїна” - історіографічна назва занепаду Української козацької держави у другій половині XVII ст. В історичну науку цей термін було запроваджено Миколою Костомаровим. Доба “Руїни” відзначається громадянською війною і інтервенцією сусідніх держав - Польщі, Московії, Туреччини, Кримсько- го ханства.
Основною передумовою Руїни, безперечно, стала смерть Богдана Хмельницького.
Смертельно хворий Богдан змусив старшинську раду обрати своїм наступником молодшого сина - Юрія Хмельницького. Після смерті Богдана в 1657 р. це рішення затвердила і козацька рада. Проте під тиском генерального писаря Івана Виговського, Юрій відмовляється від булави і відправляється довчатися до Київського колегіуму. Новим гетьманом України стає Виговський. Його було обрано на військовій раді у Корсуні 25 жовтня 1657 р. Новий гетьман активізує зовнішньополітичні зв’язки, зокрема, відновлює союзні стосунки з Кримським ханством, зі Швецією укладає союз оборонного значення та займає відверту пропольську орієнтацію. Останнє призводить до початку громадянської війни.
Проти Виговського виступили полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий отаман Запорізької Січі Яків Барабаш. Заручившись підтримкою татар, Виговський розправився з повстанцями. В червні 1658 р. війська Пушкаря були розбиті під Полтавою, самого полковника було страчено, а територія полтавського полку піддалася руйнуванням. Щоб довершити розгром опозиції, Виговський стратив частину повстанців, декількох полковників і 12 сотників, а частину полонених віддав татарам. Всього знищено було 50 тис. осіб. Союз з Кримським ханством і репресії негативно відобразилися на гетьманові, від нього відійшло багато однодумців. Але Виговський не відмовляється від союзу з Польщею і підписує з нею 16 вересня 1658 р. Га- дяцький договір (трактат). Україна, зберігаючи повну автономію, входить до складу Речі Посполитої.
Проте реально поляки не збиралися виконувати договір. Для них він був тільки приводом, щоб повернути України під свій контроль.Угода в Гадячі призвела до інтервенції Московії. 150-тисячна російська армія рушила до України, але під Конотопом 29 червня 1659 р. була повністю розбита козацькою армією Виговського і найманими полками, що складалися з татар, сербів, німців, поляків, волохів. Конотопська катастрофа викликала справжній шок у Москві. Цар Олексій Михайлович Романов наказав готуватися до оборони Москви, а сам розробляв план евакуації. Але перемога під Конотопом зовсім не змінила ситуацію в Україні - громадянська війна не припиняється. Лівобережні полковники заявили про підтримку Москви, правобережні - перейшли у відкриту опозицію до гетьмана, підтримуючи Юрія Хмельницького, запорожці на чолі з Іваном Сірком почали похід на Крим. І. Виговський вирішує скликати раду. Але козаки не схотіли вислухати гетьмана, звинуватили його в ігноруванні інтересів козацької України. В результаті Виговський поспішно покинув Україну, а новим гетьманом повторно став Юрій Хмельницький.
Вирішивши укласти новий союз з Москвою, Юрій 27 жовтня 1659 р. підписує Переяславські статті. Їх було видано за батьківські Березневі, але зміст повністю перероблено. Згідно з новими статтями, автономія України обмежувалася - царські воєводи разом з гарнізонами розміщувалися в Переяславі, Ніжині, Чернігові, Умані, Брацла- ві; Київська митрополія підкорялася московському патріархату, гетьман не мав права призначати та зміщувати полковників, карати старшину, а також виступати в похід без царського дозволу, заборонялися відносини з іншими країнами, без дозволу царя українці навіть не могли переобрати гетьмана. Такі умови не могли не викликати глибокого розчарування і обурення, як серед старшини, особливо правобережної, так і серед рядового козацтва.
Тим часом, вирішивши помститися Польщі, Московія починає з нею війну. Проте терпить нищівну поразку. Ю. Хмельницький під тиском старшини йде на зближення з Польщею, підписуючи 18 жовтня 1660 р.
Слободищенський трактат. Згідно з ним Україна знову повертається під юрисдикцію Речі Посполитої на правах автономії. Найтрагічнішим наслідком цього трактату став початок територіального розколу України: влада гетьмана розповсюджувалася тільки на Правобережжя, а на Лівобережжі починається боротьба за гетьманську булаву.Таким чином, Україна втрачає свою територіальну цілісність і все більше втягується в громадянську війну. Починаючи з 1663 р., в Україні обирають двох гетьманів - правобережного і лівобережного. При цьому Правобережжя контролюється Польщею, а Лівобережжя відповідно - Москвою. Гетьманами Правобережжя у добу так званої Великої Руїни (1663-1686 рр.) були П. Тетеря (1663-1665 рр.), П. До- рошенко(1665-1676 рр.), Ю. Хмельницький (1687-1691 рр.). Перший і останній стали слухняними маріонетками в руках Польщі. Тільки Петро Дорошенко поставив за мету об'єднати Україну і повернути незалежність. На жаль, здійснити цю мету без підтримки ззовні не вдалося, тому змушений був Дорошенко спиратися на допомогу Туреччини. Як наслідок розпочався конфлікт між гетьманом і запорожцями на чолі з І. Сірком, а також розгорнулася братовбивча громадянська війна. Ситуація ускладнювалася війною з Польщею. Все це приводить до розчарування народу, Правобережжя фактично перетворюється на пустелю (його грабують і поляки, і татари, і московські служилі люди, і турки). А Петро Дорошенко був змушений скласти булаву.
Щодо гетьманів Лівобережжя, то ними були І. Брюховецький (1663-1668 рр.), Д. Многогрішний (1669-1672 рр.), І. Самойлович (1672-1687 рр.). Іван Брюховецький та Іван Самойлович піклувалися тільки про особисте збагачення, підписали відповідно Московські та Глухівські статті, які обмежуючі автономію України, що і викликало незадоволеність старшинської верхівки. Брюховецького було вбито на “чорній раді” (деякі історики вважають, що за цим стояв П. Дорошенко), а на Самойловича написали донос, за яким він був відправлений царем в заслання до Сибіру.
Що стосується гетьманування Дем’яна Многогрішного, то йому вдалося обмежити наступ Москви на автономію України, але він діяв рішуче, навіть інколи грубо, не підтримував старшину, чим нажив багато ворогів.
Царський резидент організував змову старшини проти гетьмана, а після суду в Москві Многогрішного відправили у заслання до Сибіру.Як бачимо, основним наслідком Руїни стало розчленовування України, втрата державності, нарешті, величезні матеріальні і людські жертви. Розчленовування України було закріплено міжнародно- правовими договорами:
1. Згідно Андрусівському перемир’ю, яке було укладено між Московським царством і Річчю Посполитою 30 січня 1667 р. в с. Андрусеві поблизу Смоленська, Українська держава була розподілена на дві частини: Правобережжя (крім Києва) залишалося під владою польського короля, а Лівобережжя й Київ з околицями передавалися під владу московського царя. Запорізька Січ залишалася під контролем обох держав. Угода підписувалася терміном на 13,5 років.
2. Згідно з Бахчисарайською мирною угодою, укладеною між Московським царством, Туреччиною і Кримським ханством 13 січня 1681 р. в Бахчисараї (Крим) на 20 років, Лівобережжя, Запоріжжя і Київ визнавалися за Москвою, Південна Київщина, Брацлавщина, Поділля - за Стамбулом, а татари зберігали право кочувати в південних степах України. Територія між Південним Бугом і Дністром повинна була залишитися незаселеною. Водночас Москва зобов’язувалася щорічно сплачувати кримському хану данину (“казну”). Таким чином, міжнародне становище Москви зміцнювалося, що й змусило Річ Посполиту укласти з Московським царством “Вічний мир”.
3. Вічний мир, підписаний між Московським царством і Річчю Посполитою 6 травня 1686 р. у Москві, закріплював основні положення Андрусівського перемир'я. Цей договір став актом остаточного міжнародно-правового поділу Української держави на дві частини: Правобережжя залишалося під владою польського короля, а Лівобережжя та Запорізька Січ - московського царя. Тим самим московський уряд остаточно відхилився від зобов'язань 1654 р. щодо України.
Отже, Руїна призвела до занепаду української держави, вона перетворилася на жертву внутрішніх чвар, арену братовбивчої громадянської війни і стала об’єктом поділів.
Можна виділити декілька причин, що привели до Руїни. По-перше, неоднорідність української еліти і боротьба її за гетьманську булаву. Серед старшини виділяється угруповання, які мають різні погляди щодо розбудови Української держави. Цікаво дослідити географічний аспект у розкладі сил української еліти доби Руїни. Так, Правобережна старшина орієнтувалася на Польщу, Лівобережна - на Московське царство. Цей історико- географічний фактор і визначив остаточний результат боротьби за Україну між Польщею та Московією.Ще однією причиною Руїни було соціальне розмежування української нації, небажання повсталого народу підкорятися козацькій старшині, що виявлялося у розгортанні громадянської війни.
Відсутність національної ідеї, невисокий рівень політичного самосвідомості українського населення також поглиблював розкол держави. Не слід також забувати і про інтенсивний зовнішній тиск на ще не сформоване українське суспільство з боку Московського царства, Речі Посполитої, Туреччини, які на той час були наймогутніши- ми державами Східної Європи.