Розвиток літератури та мистецтва.

Упродовж другої половини 40-х - першої половини 80-х рр. ХХ ст. на розвиток української культури значною мірою впливали політичні процеси, що відбувалися в ці часи в країні.

У повоєнний період керівництво СРСР зробило спробу повернутись до практики контролю над творчим процесом.

Протягом 1946-1948 рр. було прийнято низку постанов ЦК ВКП(б) з питань розвитку літератури і мистецтва, які характеризувались грубим і некомпетентним втручанням у творчу діяльність, запереченням елементарних художніх свобод.

Вершиною ідеологічного наступу став 1951 рік, коли було піддано необґрунтованій і різкій критиці патріотичний вірш В. Сосюри «Любіть

Україну». Цей вірш був названий «ідейно порочним твором», а автора змусили опублікувати принизливе каяття. M. Рильському нагадали про «серйозні ідеологічні помилки»,нагадали М. Рильському, критикувалася опера К. Данькевича «Богдан Хмельницький» тощо.

Все це негативно позначилася на розвитку вітчизняної культури. Однак всупереч обставинам українська література в цей період збагатилася низкою високохудожніх творів. Серед них: збірка віршів М. Рильського «Троянди і виноград», романи M. Стельмаха «Кров людська - не водиця», романи Ю. Яновського «Жива вода» і «Нова книга», П. Панча «Запорожці», Натана Рибака «Так сходило сонце». Плідно працювали П. Тичина, В. Сосюра,

О. Вишня, А. Головко, І. Ле, А. Малишко, Л. Первомайський та ін. Особливу популярність у повоєнні роки здобула творчість Олесь Г ончара, автора трилогії «Прапороносці», повісті «Земля гуде».

Справжню славу принесла випускниці Київського художнього інституту Тетяні Яблонській її дипломна картина «Хліб», на якій зображена мирна праця хліборобів після війни. У подальші роки Яблонська напише багато чудових картин, стане академіком живопису, але найбільшою мірою дух свого часу буде переданий саме у названому творі.

Характерною прикметою часу стала художня самодіяльність населення. Наприкінці 1950-х рр. у республіці функціонувало 160 тис. гуртків художньої творчості, в яких брало участь близько 1,5 млн. людей. У подальші роки цей процес набував усе більшого розмаху, Наприкінці 1970-х рр. у художній самодіяльності брало участь 4,5 млн., тобто кожний одинадцятий житель республіки. Тож пересічні люди - робітники, службовці, колгоспники, студенти і школярі - були вже не тільки споживачами культурних цінностей, але й їх творцями, адже за рівнем своєї майстерності дехто з них не поступався професійним митцям. Українська культура спиралася на широку соціальну основу.

Після смерті Й. Сталіна критика культу особи відкрила можливість оновлення і лібералізації суспільства. Цей процес був складним і суперечливим, але загалом сприяв громадському пробудженню, національному відродженню в Україні. Так, у період політичної відлиги (1956 - 1961 рр.) відбулась відносна лібералізація політики КПРС щодо національних культур, зокрема української. „Відлига”, як було названо цей період за однойменним твором І. Еренбурга, розкріпачила творчий потенціал українського народу, сприяла піднесенню національної гідності та самосвідомості, збереженню й примноженню духовних і моральних сил для подальшої боротьби. Знову було відкрито поставлено питання про збереження української мови та розширення сфери її вживання. Газети «Радянська культура», «Радянська освіта», «Літературна газета» та ін. друкували численні листи письменників, учителів, викладачів вузів із закликами й вимогами поширювати українську мову, боротися за її культуру, підносити красу й милозвучність.

На розвиток української культури, на громадське життя в Україні того часу помітно вплинуло нове покоління талановитих митців, які одержали назву

«шестидесятників», оскільки піднесення їх творчої діяльності припало на 60-ті роки ХХ ст. Твори цих поетів, прозаїків, літературних критиків нерідко з труднощами пробивали собі шлях на сторінки журналів, проте користувалися популярністю серед молоді, поширюючись у численних рукописах.

Серед зачинателів руху «шестидесятників» були прозаїки і поети Ліна Костенко, Василь Симоненко Борис Олійник, Віталій Коротич, Іван Калинець, Василь Стус, Григір Тютюнник, Євген Гуцало, критики Іван Дзюба, Іван

Світличний та ін. Вони виступили проти фальшу, єлейності в зображенні дійсності, відстоювали національно-культурне відродження України.

Однак уже у другій половині 1960-х рр. почалось згортання «відлиги», розпочався новий наступ на українську мову та культуру. Українська мова почала зникати з офіційного вжитку. Приклад у цьому подав сам лідер комуністів республіки В. В. Щербицький виголошенням звітної доповіді на XXV з'їзді Компартії України (1976) російською мовою.

«Відлига» скінчилась трагічно для покоління «шістдесятників». Більшість з них були репресовані, а В. Стус, В. Марченко, О.Тихий, Ю. Литвин загинули в ув'язненні. Творча праця знову ставилася під жорсткий адміністративний контроль. Розпочалися атаки на І. Дзюбу, І. Світличного, Є. Сверстюка. І. Драча, М. Вінграновського. Йшла кампанія проти тих, хто приділяв надмірну увагу негативним явищам сталінського періоду.

Більш як половина українських театрів ставила вистави російською мовою. Репертуар кінотеатрів на 99 % був російськомовним і навіть українські фільми переважно демонструвалися у російськомовному варіанті.

Разом з тим українська література у 60-80-ті рр. поповнюється творами одного з натхненників шістдесятництва, відомого письменника Олеся Гончара, який в цей час видає низку чудових творів, серед яких роман у новелах «Тронка». Особливо величезний резонанс с суспільстві мав його роман «Собор» через гостру постановку питання про збереження національної культурної спадщини.

Надзвичайною поетичністю і особливим романтичним творчим почерком характеризуються романи Василя Земляка «Лебедина зграя» і «Зелени млини», в яких він показав українське село напередодні колективізації. Трагічну картину голоду 1932-1933 рр. змалював Михайло Стельмах в романі «Чотири броди». Великий успіх у читачів мали твори Павла Загребельного «Розгін», «Диво», Василя Дрозда «Катастрофа» Івана Білика «Меч Арея», Юрія Мушкетика «Біла тінь» та ін.

Період 1960-1980-х рр. характеризується справжнім підйомом української кінематографії. Лише протягом шести років (1971-1976) українські кінематографісти випустили 117 художніх фільмів, 119 серій телефільмів, 40 повнометражних документальних і науково-популярних стрічок, 1,5 тис. короткометражних фільмів усіх видів. «Поетичне українське кіно» виділяється на тлі значного числа сірих і пропагандистських кінострічок того періоду. До шедеврів національного кіномистецтва можна віднести стрічки О. Алова і В. Наумова «Весна на Зарічній вулиці», С. Параджанова «Тіні забутих предків», Ю. Іллєнка «Білий птах з чорною відзнакою», Л. Осики «Камінний хрест», Л. Бикова «У бій ідуть тільки старики» К. Муратової «Короткі зустрічі», В. Іванова «За двома зайцями» та ін. На 1960-1980-ті рр. припадає творчість таких популярних українських акторів, як Іван Миколайчук, Броніслав Брондуков, Людмила Гурченко, Леонід Биков, Богдан Ступка.

У образотворчому мистецтві плідні новаторські пошуки здійснювали скульптор і живописець Іван Гончар, художники Алла Горська, Лариса Семикіна, Опанас Заливаха.

Нових барв набула в 1960-80-ті рр.. музика П. Майбороди, Ігоря Шамо, Мирослава Скорика. Широкою популярністю користувалися співаки Анатолій Солов’яненко, Белла Руденко, Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, тріо Мареничів та ін. Найхарактернішою рисою творчості їх усіх були високий професіоналізм, новаторство, оригінальність і національний колорит.

Людиною великого таланту і музичного чуття був молодий композитор, уродженець Буковини Володимир Івасюк, Він мав хист і до музики, і до поезії, укладав віршовані тексти для своїх музичних творів. Його пісні «Я піду в далекі гори», «Червона рута», «Водограй» дуже швидко заспівали по всій Україні і далеко за її межами.

Творча діяльність кращих українських митців сприяла відродженню історичної пам'яті, поверненню народові культурної спадщини попередніх поколінь.

Процес духовного відродження, що розпочався в другій половині 1980-х рр., змусив Верховну Раду у жовтні 1989 р. прийняти хай і половинчастий, внаслідок тиску консерваторів від компартії, «Закон про мови в Українській РСР», за яким українська мова отримала статус державної. Відбувається значне оновлення національної культури, пов’язане з протестом проти ідеологічної регламентації культурного життя, з орієнтацією на загальнолюдські цінності світової культури.

8.5.