РОЗВИТОК КАПІТАЛІЗМУ В УКРАЇНІ В другій ПОЛОВИНІ XIX ст.

Реформи 60-х років відкрили простір для розвитку капіталі­стичних відносин як у сільському господарстві, так і в промисло­вості. На селі зростає прошарок заможних селян, водночас ще більшого зубожіння зазнає значна частина сільської бідноти.

Заможні селянські господарства, а також частина поміщиць­ких, що виявились найжиттєздатнішими, спеціалізуються на вирощуванні зернових і технічних культур, широко застосовують механізацію, раціоналізацію виробництва, найману працю. Капіта­лістичне сільське господарство особливо бурхливо розвивається на півдні України, де були родючі чорноземні грунти, відкриті про­стори поряд із зручними чорноморськими портами. За рахунок півдня на початку XX ст. Україна давала 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці і 10% кукурудзи.

Правобережна Україна стає для імперії основним постачальни­ком цукру, Лівобережна - пасльону. Швидко збільшуються площі під посіви цукрових буряків, картоплі, тютюну, конопель. Нату­ральне господарство розпадається на очах. Це, в свою чергу, ство­рює ринок збуту для капіталістичної промисловості. Промисло­вий переворот,який розпочався в Україні у 30-і роки XIX ст., після реформи 1861 р. значно прискорюється. Село стає для промисло­вості постачальником дешевої робочої сили, а з-за кордону йде приплив іноземного капіталу. При розгляді попередньої теми ми підкреслювали також значення урядових замовлень для розширен­ня будівництва залізниць та виробництва зброї для армії і флоту. Ці замовлення сприяли розвиткові металургійної промисловості та машинобудування.

Для України виняткове значення мали також багаті поклади ву­гілля в Донбасі та залізної руди у Криворізькому басейні.

У результаті 80-90-і роки стають періодом “металургійного буму”. Були збудовані 4 металургійні заводи-гіганти: Гданцівсь- кий у Кривому Розі, Дніпровський у Каменському, Олександрів- ський і Дружківський під Катеринославом. До кінця 90-х років таких заводів налічувалось уже 15. Важливе значення в розвитку металургії мало “Новоросійське товариство кам’яновугільного, залізного та рейкового виробництва”, створене 1869 р. і підтрима­не царським урядом. Водночас розвивається машинобудівна про­мисловість, провідне місце в якій належало сільськогосподарсь­кому машинобудуванню. Найбільшими центрами машинобудівної промисловості стали Харків, Катеринослав, Миколаїв, Одеса, Київ.

Отже, в кінці XIX ст. південь і схід України стають основною базою важкої індустрії Російської імперії, залишаючи Урал далеко позаду. Оскільки Урал, на відміну від української промисловості, мав рутинну технічну базу, створену кріпосницькою працею XVIIІ - початку XIX ст., він не зміг змагатися з новими індустріальними центрами України.

Разом із тим, після тимчасового спаду, пов’язаного з технічним переоснащенням, на Україні знову відбувається піднесення в хар­човій промисловості. У 90-х роках XIX ст. цукрова промисловість України давала 85% загальноросійського виробництва цукру. Велике значення мала також млинарка та горілчана галузі.

У 80-і роки в цілому завершується промисловий переворот і виникають два нових класи: капіталісти-підприємці та робітничий клас. В країні робітничий клас виявився в основному російсько­мовним через великий наплив російських робітників. Сталося так внаслідок того, що певний час російська промисловість пережива­ла кризу, тоді як в українській відбувався економічний бум.

Робітничий клас перебував у надзвичайно важкому становищі через свою повну незахищеність перед підприємцями. Робочий день сягав 12-14 і навіть більше годин на добу, мізерна заробітна плата і скрутні житлові умови створювали винятково напружені стосунки між двома класами нового індустріального суспільства.

З іншого боку, йде швидке збагачення і накопичення промис­лового капіталу, серед підприємців виникає цілий ряд "промисло­вих королів". Значною мірою,це були росіяни (Лопухіни-Демидо- ви, Суботіни, Дегтярьови), а також українці (Терещенки, Рутчен- ки, Панченки, Стороженки), євреї (Бродські, Гальперіни, Горен- штейни), поляки, англійці, французи, німці.

Важливим наслідком індустріалізації було зростання міст та міського населення. У 1897 р. міське населення становило 13% від загальної кількості, а з них 35% проживало в чотирьох найбіль­ших містах: Одесі (404 тис.), Києві (248 тис.), Харкові (174 тис.) і Катеринославі (113 тис.).

Україна вкрилась густою мережею залізниць. Перша з них - Балто- Одеська - була збудована ще 1865 р. До 1890 р. всі головні міста України були зв’язані залізничним сполученням.

Західна Україна, що перебувала під владою Австро-Угорщини, у другій половині XIX ст. залишалась переважно аїрарним регіоном. Тут існува­ли дрібні підприємства по виробництву сукна, паперу, а також гути, со­леварні. Конкуренція з боку могутніх індустріальних центрів імперії - Богемії, Моравії, Нижньої Австрії - гальмувала розвиток важкої про­мисловості. Мало значення і слабке забезпечення сировиною, особливо вугіллям та залізною рудою. Певний розвиток відбувався лише у і іафго- добувній промисловості, де неподільно панував іноземний капітал.

(2) ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

/. Які були причини бурхливого індустріального розвитку України в другій половині XIX ст.?

2. Охарактеризуйте особливості розвитку капіталізму в сільсько­му господарстві.

3. Які були основні соціальні наслідки індустріалізації?

4. Чому в Україні робітничий клас виявився перевалено російсько­мовним? Які були особливості економічного розвитку Західної України в другій половині XlX ст.?