Революція 1848 - 1849 рр. в Австрії та її наслідки для захід­ноукраїнських земель.

1848 рік, який буревієм пронісся над престо­лами і народами Європи, став роком політичного пробудження украї­нського народу Галичини. 13 березня 1848 р. виросли перші вуличні барикади у Відні, а через два дні було проголошено першу австрійсь­ку конституцію.

Враховуючи настрої народних мас, уряд монapxiї Габсбургів змушений був остаточно ліквідувати панщину. З цією метою 16 квітня 1848 р. ціеар підписав спеціальний патент. Основою реформи був викуп селянських земель державою, якій селяни мали сплачувати протягом 40 років, починаючи з 1858 р. За те поміщики звільнялися від усяких обов'язків щодо евоіх колишніх підданих - захищати їх у судах, допомагати у важких випадках і т. д. Внаслідок реформи у Східній Галичині виникло близько 375 тис. вільних селянських гос­подарств. Та при проведенні реформи не були впорядкавані права на воладіння лісами та випасами. Це пізніше викликало нескінченні су­дові процеси, спричинило руйнування селянських господарств. За поміщиками залишались деякі феодальні привілеї, зокрема так зване право пропінації - монополія на винокуріння й продаж горілки, що на довгі роки виступало причиною різних непорозумінь і справедливого незадоволення селянських мас.

Викупні платежі, втрата лісів і пасовищ, інші залишки кріпацтва лягли важким тягарем на плечі західноукраїнської бідноти, яка бун­тувала, шукала справедливості в цісаря, а нерідко топила горе в горілці. Навесні та влітку 1849 р. маеові виступи, що супроводилися самочинним поверненням селянами захоплених поміщиками громад­ських земель, лісів і пасовищ, охопили понад 100 сіл Східної Галичи­ни. Шляхта, із свого боку, насилала на «непокірних» поліцію і війська, що придушували селянські заворушення. А «справедливість» цісарсько-королівського суду полягала в тому, що з 32 тис. позовів щодо лісів і пасовищ селяни програли 30 тис., сплативши ще й 15 млн. ринських за судові витрати.

Капіталізм, що розвивався на західноукраінських землях, більше виявляв свою руйнівну силу, аніж творчу. Так, він ліквідував цехову регламентацію ремесел у місті і старосвітські господарства на селі, але не привів ні до виникнення фабричної промисловості, ні до ство­рення високопродуктивноі економіки у землеробстві. Капіталізм ро­зорив дрібних виробників, різко збільшив кількість безробітних замість того, щоб створити осередки виробництва, які б поглинали робочу силу пролетаризованих верств. Зростали 6іднієть і злидні, а колишні виробники стали пауперами.

Скасування панщини стало важливою передумавою розгартання в Галичині масовога народного руху за демократичні перетворення. Велелюдні демонстрації прокотилися вулицями Львова у березні 1848 р. Під їх впливам губернатор краю Ф. Стадіон дав згоду на з'вільнення політичних в'язнів і на формування національної гвардії.

Під впливом революційних подій у Західній Європі львівські українці 19 квітня 1848 р., від імєні всіх українців Галичини подали на ім'я ціеаря петицію з цілим рядом демократичних вимог. У ній, зо­крема, говорилося, що українці становлять частину великого слов'ян­ського народу, що вони - автохтони в Галичині й мали колись держа­вну самостійність, що вони цінують свою націю і хочуть її зберегти. В петиції висловлювалось прохання про введення української мови у народних і вищих школах; про видання державних законів українсь­кою мовою, яку урядовці повинні обов'язково знати; щоб було зрівняно в правах духівництво всіх трьох обрядів (римсько- католицького, греко-католицького і православного ) і щоб українці мали доступ до всіх державних установ.

Як бачимо, ці вимоги були скомні і обмежувались здебільшого сферою культури.

У результаті дальшого розвитку ревалюції у Галичині вини­кають національно-політичні організації. 2 травня 1848 р. пред­ставники демократичних кіл українства, зокрема світської ін­телігенції та греко-католицького духівництва, утворили у Львові Го­ловну руську раду. Як постійнодіючий орган вона мала представляти українське населення Східної Галичини перед центральним урядом.

В документі містився заклик до пробудження, адресований українському народові, і до забезпечення йому кращої долі в рамках австрійської конституції. За прикладом Головної руської ради в містах, містечках і селах краю виникло близько 50 місцевих руських рад, до складу яких входили представники демократичних верств. Ре­волюційний рух поширився на провінцію.

Діяльність Головної руської ради зустріла неприхильне ставлен­ня з боку польської Головної ради, яка домагалася, щоб українці ви­ступали разом з поляками. Вона опиралася на ополячену українську шляхту, яка утворила окремий комітет i подавала супліки на ім'я цісаря, протестуючи проти петиції 19 квітня, не бажаючи ні в чому відокремлюватись від поляків. На протидію Головній руській раді ці елементи 23 квітня 1848 р. організували «Руський собор», а першій газеті українською мовою «Зоря галицька» протиставили видання «Дневник Руський». Коли поляки почали організовувати свою націо­нальну гвардію, то й українці приступили до створення батальйонів «руських стрільців».

Представники українського населення Галичини взяли участь у слов'янському Kонгpeci у Празі. Головна руська рада послала туди своїх делегатів, які працювали в одній польсько-українській секції. Потім між ними виникли незгоди. Українці домагалися поділу Гали­чини на дві окремі адміністративні одиниці. Революційна буря 11 че­рвня 1848 р. перервала роботу конгресу.

Пізніше (19 жовтня 1848 р.) У Львові зібрався Собор руських учених - перший з’їзд діячів української науки і культури, в якому взяли участь 118 чоловік. Учасники з'їзду працювали у 9 секціях. З- поміж промовців особливо виділявся Микола Устиянович.

Ще влітку 1848 р. Головна руська рада проголосила заснування «Галицько-руської матиці». Вана мала видавати підручники для шкіл і взагалі бути вогнищем письменства і просвіти рідною моваю. Свою діяльність «Галицька руська матиця» почала аж у1850 р.

Наприкінці 1848 р. у відповідності з. цісарським декретом у Львівському університеті відкрито кафедру української мови і лі­тератури. Її професором було призначено Якова Головацького, який почав викладацьку роботу в січні 1849 р. Незабаром він видав грама­тику української мови.

10 липня 1848 р. разпочалась робота першого австрійського па­рламенту. Із 383 послів Галичину представляли 96, у тому числі 39 від українців (27 селян, 9 священиків, 3 світських особи). Українські посли в парламенті поставили вимогу про поділ Галичини, яка була підкріплена 15 тис. підписів. Висувалось ще кілька вимог націанального xаpaктepy. Українські посли-селяни вимагали якнай­менших викупних платежів за землю.

Яскрава crop^a революційної боротьби галицького робітництва - йога участь у листападовому збройному повстанні 1848 р, у Львові, яке назрівало протягом тривалого часу. Наприкінці жовт­ня атмосфера в місті стала надзвичайно напруженою. Не минало й дня без сутичок між урядовими військами і національною гвардією. Сигналом до повстання стали події 1 листопада, коли війська засто­сували зброю проти натовпу. На багатьох вулицях виросли барикади. Весь центр міста опинився в руках повсталих робітників та ремісників різних національностей. До них приєдналися студентсь­кий легіон та частина національної гвардії. Вранці 2 листопада між повсталими і урядовими військами відбулися збройні сутички. Та си­ли були нерівні. Львівське збройне повстання зазнало поразки.

Революційні заворушення поширились і на Північну Буковину. Селяни намагалися силою повернути відібране у них поміщиками. Депутат австрійського рейхсрату Л. Кобилиця, виступаючи 16 лис­топада 1848 р. у Вижниці на зборах 2600 селян, закликав присутнix не коритися поміщикам, обирати на свій розсуд сільських старост, захо­плювати ліси і пасовища. Заклик народного ватажка став приводом до повстання, яке охолило гірські села Вижницької і Сторожинецької округ. Повстанці створили збройні загони, які контролювали гірські дороги.

Ідеї «весни народів» знайшли активний відгук серед населення Закарпаття. Влітку і восени 1848 р. тут значно посилилися завору­шення трудового селянства. У багатьох місцевостях, особливо в гірських районах, селяни фактично вийшли з-під контролю поміщиків та місцевих opгaнів влади, не виконували панщини, захоп­лювали панське майно.

Однак сили контрреволюції на західноукраїнських землях, як і в усій імперії Габсбургів, все більше зміцнювали свої позиції і посту­пово перейшли в контрнаступ. 7 березня 1849 р. австрійський парла­мент було розпущено. Остаточно реакція запанувала після того, як австрійський уряд за допомогою російських військ приборкав рево­люцію в Угорщині. Австрійську конституцію було відмінено. Уряд повернувся до давньої системи централізаторсько-бюрократичного управління.

Влітку 1851 р. було розпущено Головну руську раду, і Галичина заснула на цілє дєсятиріччя. Розчарування в революційному pyci 1848-1849 рр. ще 6ільшє зміцнило москвофільські настрої. Сам Я. Головацький швидко опинився в таборі прихильників російської мо­ви й письменства в Галичині. Мляве та сонне життя галицьких украї­нців у 50-х роках переривали лише суперечки про мову та правопис і так звана бучна війна, що виринула в кінці 50-х років через проект австрійського уряду, згідно з яким українцям нзв'язували латинський правопис. Усе українське громадянство одностайно виступало проти цього проекту й захистило свою слов'янську азбуку.

Незважаючи на поразку, революція 1848-1849 рр. мала важливі позитивні наслідки для населення західноукраїнських земель. Вона ліквідувала серйозні перешкоди на шляху розвитку краю. Одним із здобутків революції стала активізація національно-визвольної боро­тьби народних мас, піднесення рівня їхньої національної свідомості.