З протоколу, складеного заступником обласного старости Збишевським про придушення селянського заворушення в Русько-Кимполунзькій окрузі (29 листопада 1843 р.)

§ 3.

Щоб відновити громадський спокій і порядок в Русько-Кимпо- лунзькій окрузі, треба насамперед знати, як виникла ця небезпека і як піддані цієї місцевості нарушили спокій. Мандатор Ласковський і старший стрілець Завадинський, що перебувають у Путилові з 12 стрільцями з метою припинення заворушень і крадіжок, допитані в цій справі, заявляють таке:

1) Піддані Русько-Кимполунзької округи не хочуть визнавати влади домінії.

2) Збори підданих Русько-Кимполунзької округи відбуваються вже довгий час. Раніш відбувалися наради між ними в малих гуртках, а вже два чи три місяці збираються в Захарія Маршевки, в Степана Степанчука і Лук’яна Кобилиці майже щоденно по 200-300 чоловік. Тут вони перечитують обласні розпорядження, по-своєму поясню­ють їх та стараються підбурити всіх без винятку підданих до скарг на їх начальство.

Беззаконність цих вчинків поширилась і на інші сусідські панські двори. Піддані радівецьких державних володінь брали участь у цих зборах, навіть, більш того, прийшли разом з юрбою підданих Русько- Кимполунзької округи до обласного комісара пана Краля. Нижче­підписаний мандатор усним розпорядженням заборонив ці збори, а війтові, якому було доручено передати підданим це розпорядження, вони відповіли так: «Ми не тільки будемо сходитися, але виженемо вас з домінікальної канцелярії. Про це було складено протокол, який передано Буковинському ц.-к. кримінальному судові як доказ при розслідуванні бунтарства цих підданих.

3) Піддані насильно чотири рази прогнали з лісів лісничих, що були послані для охорони панських лісів. Два перші рази вони знущалися над лісничими і забрали їх речі, про що повідомлено кримінальний суд, два останні рази тільки їх прогнали, а перед 290

домінікальною канцелярією з великим гаслом їх погрозили: «Ліси є нашою власністю, і ми не хочемо бачити в лісі жодного лісничого, а котрий з них з’явиться в лісі — ми його вб’ємо».

4) Вони повторили вищезгадану погрозу і заявили, шо вони не визнають ні мандатора, ні обласної комісії.

5) Вони самовільно прогнали розтоцького війта Паленюка з громади Розтоки, а на його місце обрали війтом проводиря бунті­вників Федора Вакулика; про це складено протокол, який нижче­підписаний мандатор подає високій комісії для розгляду і і для дальшого розслідування.

6) Піддані настільки непокірні, що відмовляються від всякої законної праці, особливо не хочуть вони виконувати громадські обов’язки, як-от: бути посдянцями, відбудовувати мости та дороги між громадою Путилів та Плоскою. Останнє село і є гніздом бун­тарства, до нього важко навіть на коні добратися, тому що дороги дуже погані.

7) Піддані Русько-Кимполунзької округи ніколи не відвідують публічної служби божої. Вони не мають жодної поваги до своїх священиків, які не наважуються навіть їх поучати, бо піддані заяв­ляють: «Якщо священик буде багато говорити і поучати, то ми йому такого наговоримо, що він сам буде тікати». На зауваження місцевих священиків, щоб піддані не працювали ні в неділю, ні в свята, вони відповідали протоієреєві Ганицькому: «Ми будемо завжди працюва­ти». Про грубості, які вони цьому достойному протоієреєві нагово­рили і продовжують говорити, нехай розповість сам протоієрей. Сторонецького священика Гусятинського вони кілька разів обража­ли так, що він змушений був просити допомогу для виконання своїх позацерковних священицьких функцій, шо й було дозволено облас­ним урядом. Про цілковиту демобілізацію підданих Русько-Кимпо- лунзької округи в їх домашньому повсякденному житті найкраще можуть розповісти священики цієї місцевості.

8) До Русько-Кимполунзької округи належить три домінії: Пу­тилів, Довгопілля і Розтоки. До домінії Путилів належать громади: Дихтинець, Киселиці, Тораки, Сторонець, Сергії і Плоска. До домінії Довгопілля — Усть-Путилів, Стебні, Шпетки, Довгопілля, Конятин і Яблуниця. До домінії Розтоки належать: Межиброди, Підзахаричі, Розтоки, Петраші і Мариничі.

В Плосці — Іван Вирла, Йосип Вирла, Сава Вирла, Іван Коваль, Степан Фундюр, Микита Полинчук і Юрій Бойчук. І в Яблуниці — Іван Скевюк Ончумов, Михайло Гінеє, Семен Лейбюк і Дронюк — син Микола. В Конятині — Іван Полик і Степан Гамурдзак. В Розтоках — Дмитро Дондюк, Василь Бурсук, Федір Василюк, Пилип Хромей.

9) Збільшення випадків порушення громадського спокою і поряд­ку відбувається ще й через те, шо майже кожний підданий Русько- Кимполунзької округи має рушницю і пістолет, а деякі з них мають по три й чотири. Вони ходять з цією зброєю, стріляють, коли і де їм захочеться, через що й трапляються нещасливі випадки. Треба сподіватися, що ці піддані будуть чинити запеклий опір. Заяви, нібито їм потрібна зброя проти диких звірів, зовсім не обгрунтовані, бо тут немає диких звірів, а вони не організовують на цих звірів полювання і не стараються їх нищити. Проте, ці грабіжницькі стрільці ходять по чужих лісах, де вони, в разі потреби, обороняють­ся, а через це будь-яке розпорядження домінії не може бути вико­нане. Команда безпеки за допомогою гірських стрільців, щоправда, ліквідувала грабежі, але злодійства, грубі ексцесц та бійка, в яких ранять та вбивають людей, є повсякденним явищем.

Нижчепідписаний старший стрілець вважає своїм обов’язком попрохати, щоб число стрільців, даних в його розпорядження, з 15 збільшити до ЗО чоловік, бо 15 стрільців мало що можуть вдіяти при такому неспокою і деморалізації підданих, до того ж в гірській місцевості, що простягається на 22 милі.

Селянський рух на Буковині в 40-х роках XlX cm. Збірник документів.

Київ: Держполітвидав УРСР, 1949. С. 46—48.

210.