Легенда про Устима Кармалюка
«Я ше пам’ятаю ті часи, — казав мені один чоловік, — як за Кармалюка говорили: отам він то зробив, а там то... Раз так було, їде одного часу Кармалюк по полю та бачить, як запріг мужик пару молодих воликів та примушує їх до роботи.
«Чого ти такі малі мучиш?» — питається його. — «А що ж, каже, маю діяти, як нема за що більші купити?»«На тобі, — каже Кармалюк, — 100 рублів, та купи собі дві пари старих волів». Той подякував і так зробив. Як же зобачив пан у мужика такі гарні воли, то все допитується, де він їх украв. Мужик каже, що якийсь чоловік йому дав 100 руб. і на ті гроші він купив. Пан не вірить і одбирає ті воли. Здибав знов Кармалюк того мужика (а він такий був, що як проходить, коло того, то той не бачить його) і питається, де він гроші подів і чому не купив волів, як йому було приказано. Мужик все розказав, як було. «Ну, на тобі знов 100 руб., а це письмо занеси до пана і скажи йому, шо я в нього в гостях буду, а я — Кармалюк». Як почув це пан, то зараз зібрав дворню, людей і думав, що Кармалюк не доступить до нього. Та не тут то було. Кармалюк добрався-таки та й вийшов на ґанок і каже людям,— всі • чують його голос, а самого не бачать, — що можуть розходитись, бо панові їх вже не потрібно.
Кармалюк був чоловік справедливий, провчав панів, котрі знущалися над людьми. Бідні його дуже поважали, бо як що візьме в багатих, то все їм віддасть.
...Питаються одного селянина: а в цих Медоборських горах ховався Кармалюк? «Він не ховався. А нащо ж йому було ховатись, коли він був Кармалюк?!.»
Устим Кармалюк. Збірник документів, стор. 278—279.
209.