Прокламації Харківського комітету РСДРП про суд над селянами. Вересень 1902 р.
Судять селян, скривджених і зневажених, голодних і темних, безправних і убогих, їх судять не в Харкові, де десятки тисяч робітників і тисячі студентів, а далі від сміливих і чесних людей, які вміють судити самих суддів, — їх судять у глухих містечках— у Валках і Костянтинограді.
їх судять не судом присяжних, судом громадськості, а судом кількох чиновників, царських холопів, за участю станових представників: міського голови, купця, предводителя дворянства, поміщика і волосного старшини, безмовного «при панах». Словом, їх судять «всі свої люди». Мало того, їх судять при закритих дверях, і навіть, всупереч законам, не допускаючи до залу трьох родичів від кожного обвинуваченого, які б могли бачити, що твориться праве діло, а не насильство. Словом, їх судить уряд, той уряд, який є єдиним винуватцем у всьому, що відбулося. За що ж їх судять? їх судять за те, що вони в Полтавській і Харківській губ. «протизаконне брали участь у прилюдному зборищі і об’єднаними зусиллями вчинили грабіж і пошкодження майна поміщиків із спонукань, що випливали з економічних відносин». Так, гласить закон, і за цим законом їх зашлють у Сибір. Таке тяжке покарання їм дадуть по суду. А до цього суду царський палач Смоленський засікав їх же мало не до смерті. До цього суду на цілі села накладали пеню у 800 000 карбованців.Для чого ж цей суд, коли можна було карати людей і без суду? Тільки для того, щоб довести, що у нас, всупереч всяким законам, з одного і того ж обвинуваченого можна три рази стягнути за одну вину. Але у селян не було й одної вини. Селяни виявились без вини винуваті. Вони намагалися відібрати землю у сусідів-поміщиків і поділити між своїми братами; вони возили з економії хліб у свої двори — і за це їх карають. Чому ж не карають той уряд і тих дворян, які обезземелили селян, які за лихварські проценти відбирали у них весь урожай, за податки забирали у них останню корову? Чи це не грабіж? Хіба в 1861 р.
беззаконний уряд і грабіжники-поміщики не «звільнили» селян від кращої землі? Адже тоді 1/5 (одну п’яту) землі у селян було відібрано.Звільнених рабів примусили втридорога викупати ту землю, яку вони сотні років поливали своїм потом і кров’ю. Мало того, півтора мільйона дворових були вигнані на вулицю в чому мати народила. Близько півтора мільйона одержали мізерний наділ у 1/4 (чверть) десятини; кріпосні дрібнопомісних не одержали нічого. Сотні тисяч старих заслано в Сибір за те, що могли одержати наділ, а поміщикам це було невигідно.
І в результаті цього денного розбою знаєте, що вийшло? А те, що за підрахунком учених людей на одного поміщика-дворянина, десять років тому, припадало 640 десятин землі, на одного купця, капіталіста — 755 десятин, на одного мужика, дивно подумати, менше одної десятини. Це не брехня, це ті свідчення, які дали тепер на суді проти селян земські начальники і урядники. За словами одного з них, «бунтували селяни через ненажерливість, бо землі мали досить, близько 4/5 десятини на мужицьку душу. Отже, поміщик має у 700 раз більше землі, ніж один селянин, і земля та дісталася поміщикові не потом і кров’ю, а пограбуванням селян. Закруглюють свої помістя дворяни, будують мільйонні фабрики купці, озброює мільйони солдатів уряд, і все це на гроші, які деруть з селян. А у цих злидарів і голодних мізерна латка землі перестає родити і сім’я пухне з голоду.
40 років після звільнення селянин мовчав, мов убитий, сходячи кров’ю, знемагаючи від голоду, від непосильної праці, страждаючи від темноти... Тепер він заговорив: Воронезька, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Ставропольська, Курська, Саратовська губернії охоплені заворушеннями. Російський народ судить уряд і дворян, судить відкрито і голосно, судить грізно і справедливо. Від цього суду голодних, побитих і обібраних трудівників нікуди не втекти безчесним і ситим насильникам.
Самодержавство впаде на наших очах, як упало 40 років тому кріпосне право. Тоді за Миколи І селяни піднялися по всій Росії.
При такому проклятому цареві було 336 бунтів, і Олександр II сказав: «Краще скасувати кріпосне право зверху, поки не скасував його народ знизу». Тепер знову йде скасування знизу, і пора задуматися Миколі II над питанням, яке ставить йому вся Росія — селяни, студенти і робітники: «Бути чи не бути самодержавству?.. Чи бути царству мороку, батога і голодної смерті?» Ні, не бути! На зміну цього проклятого царства «повернеться на землю любов з яскравим світлом щастя в очах, і не буде вже більше ні сліз, ні ворожнечі, ні безхресних могил, ні рабів, ні злиднів, безпросвітної, мертвої нужди, ні мечів, ні ганебних стовпів».Так вирішив наш суд, суд науки, суд любові, суд життя, і перед цим судом повинен замовкнути суд злочинного уряду над невинними селянами. А для того, щоб вирок нашого суду справедливого і милостивого «над правдою лукавою грянув божою грозою», ідіть до нас у ряди нашої Партії, в ряди «тих, що гинуть за велику справу любові», всі* ті, «кому нічого втратити, крім кайданів, а придбати є надія весь світ». Ідіть до нас: згуртовуйтеся, просвіщайтеся світлом істини, зігрівайтеся вогнем самовідданої любові...
Харківський комітет Російської Соціал-Демократичіної Робітничої Партії.
ИДІЛ УРСР, ф. Харківського охоронного відділу, сир. 4, арк. 20.