З повідомлення «Искры» про розгортання селянського руху
«Починається селянська революція» — говорять місцеві люди, — і, справді, я, як ви знаєте, до деякої міри скептик, вагався, яку назву
дати селянському рухові в Костянтиноградському повіті Полтавської губернії, і у Валківському повіті Харківської губернії.
Почну описувати події так, як я чув, попереджаючи, що між різними розповідями, які мені довелося чути, є протиріччя.Щоб судити про розміри руху, скажу тільки, що з Харкова в бунтуючі села вивели всі війська, залишивши тільки невеликі загони для караульної служби. Губернатор Оболенський з Харкова і полтавський весь час на місці в бунтуючих селах. За словами однієї особи, рух охопив 18 волостей. Поміщики виїжджають не тільки з сіл, а й з міста Валки. Обивателі забирають, що можуть, і вирушають в дорогу, кидаючи майже все майно. Всі готелі в Харкові переповнені приїжджими поміщиками. Мені вдалося побачити одну особу, яка приїхала з Валок. Ця особа бачила всіх Коробочок, Ноздрьових, Собакевичів, які вирушили зі своїх насиджених місць. Як бачите, вже з цих фактів можна судити, що явище це цілком виняткове, тим більше, що, незважаючи на всі вживані заходи, за словами деяких осіб, воно не припиняється, а правильною хвилею рухається з півдня на північ. Цю місцевість захопив недорід. Уже з осені селяни почали відчувати гострі нестатки, складали громадські приговори ще в жовтні місяці і подавали начальству.
Як ви знаєте, на пропозицію міністра внутрішніх справ, продовольчу справу всю було зосереджено в руках адміністрації, головним чином в руках земських начальників, і всі одноголосне визнають тепер, що єдина причина селянського руху — це те, що, незважаючи на всі їх прохання і клопотання, до цього часу всі переговори не дістали дальшого руху. Зголоднілі селяни, кінець кінцем, повстали, почали збиратися великими юрбами в кілька тисяч (це бачили приїжджі). Підійде юрба до панської садиби, викличе хазяїна і вимагає, щоб він з усім своїм сімейством зараз же виїхав: земля залишається селянам, хліб і худобу тут же ділять, все інше майно ламають, а садибу спалюють.
І так повторюється всюди... Але убивати — нікого не вбивають. Говорять, побили одного земського начальника, і він помер, і якогось управляючого, але особа, яка приїхала з Валок і чула безпосередньо від адміністрації, твердить, що це невірно, що селяни ведуть себе дуже коректно: за деякий час до всіх цих подій вони попереджали декого з поміщиків, до яких не мали ненависті, щоб вони виїхали подобру, поздорову. Як почався цей рух?Ось запитання, яке я ставив дуже багатьом і одержував розбіжні відповіді. Як я вже говорив, весь рух має своєю підставою цілковиту неуважність з боку бюрократії до найпекучіших потреб населення, приводом же в різних місцях були різні явища; цим я пояснюю розбіжність, але не суперечність відповідей на запитання, як почався рух. За часом насамперед воно виявилось, здається, в селі Карлівці Костянтиноградського повіту Полтавської губернії. Землі біля цього села належать великій княгині Мекленбурзькій. Всього землі тисяч 150—200 десятин. Зголоднілі селяни почали домагатись від управління, щоб воно задовольнило їх потреби; все більш і більш хвилювався народ, так що нарешті приїхав справник втихомирювати заворушення. Справник повів політику так, що селяни, очевидно, з ним погодилися і навіть відправили молебень. Заспокоєний адміністратор поїхав, а через день чи два селяни оточили економію, розгромили цукроварню, винокурню і ще якийсь завод і все спалили, запропонувавши адміністрації забратися геть. Хліб і худобу вони поділили.
В інших місцях були свої приводи: відмовлення оренди, збільшення цін на хліб і т. д. Хвиля руху дедалі зростає. Про вплив будь-яких «шкідливих» елементів існують тільки припущення, хоча, говорять, що до Харкова в тюрму привезли якихось осіб, не то студентів, не то просто різночинців. Говорять — серед селян їздила якась особа в офіцерській формі і читала, що селяни повинні відбирати землю. Перекази я слухав такі, ніби залишився заповіт Олександра III, що землю селяни повинні взяти собі. Інший переказ: Микола II втік за кордон, тепер царює Михайло, який оголосив, щоб селяни здобували собі землю своїми силами.
Лишається сказати мені кілька слів ще щодо способів втихомирення. Нещадна бойня, як визначив приїжджий; порють страшенно. Валківська лікарня завалена людським м’ясом, ходять чутки про повішених, убитих, називають числа 6—36 і більше, але певно дізнатися що-небудь не можна. В цей повіт (Валківський) нікого не пускають. На залізничній станції стоять жандарми і солдати, повертають пасажирів назад. Іноді обшукують і заарештовують. Так, заарештована фельдшериця Дяченко.
«Искра», № 21, 1 червня 1902 р.
9
274.