«Присяга з’єднаних слов’ян» (1823—1825 рр.)
Вступаючи в число З'єднаних Слов’ян для звільнення себе від тиранства і для повернення свободи, такої дорогоцінної роду людському, я урочисто присягаю на цій зброї на взаємну любов, що для
мене є божеством і від чого я чекаю виконання усіх моїх бажань.
Клянусь бути завжди добродійним, вічно бути вірним нашій меті і додержуватись найглибшого мовчання. Саме пекло з усім своїм страхіттям не примусить мене видати тиранам моїх друзів і їх наміри.Клянусь, що уста мої тільки тоді відкриють назву цього союзу перед людиною, коли вона доведе безсумнівне бажання бути його учасником; клянусь до останньої краплі крові, до останнього подиху допомагати вам, друзі мої, від цієї священної для мене хвилини. Особлива діяльність буде першою моєю доброчинністю, а взаємна любов і допомога — святим моїм обов’язком. Клянусь, що ніщо в світі не зможе мене з цього зрушити. З мечем в руках досягну мети, яка нами визначена. Пройду тисячі смертей, тисячі перешкод пройду і присвячу свій останній подих вільності і братерському союзові благородних слов’ян. Якщо ж порушу цю клятву, то нехай докори сумління будуть першою помстою за мерзотне клятвопорушення, нехай ця зброя обернеться своїм вістрям до серця мого і наповнить його пекельними муками; нехай хвилина життя мого, шкідлива для моїх Ярузів, буде останньою, нехай від цієї загибельної хвилини, коли я забуду свої обіцянки, існування моє перетвориться в низку нечуваних бідувань, нехай побачу все, люб’язне серцю моєму, гинучим від цієї зброї в жахливих муках, і зброя ця, досягаючи мене злочинного, нехай вкриє мене ранами і безславністю, зібравши на голову мою цілий тягар фізичного і морального зла, витаврує на чолі моєму тавро юродивого сина своєї натури.
Избранные социально-политические и философские произведения декабристов, т. III, стор. 73—74.
192.