Приєднання України до Литви і загарбання Галичини Польщею

XIV-XVI ст. в історії Європи були періодом появи центра­лізованих держав, чисто національних на заході і багатонаціо­нальних на сході..

В XV ст. в багатьох країнах Західної Європи швидко зро­стали міста й торгівля, зміцнювалися економічні зв’язки між окремими областями, розвивались буржуазні відносини.

Однією з великих багатонаціональних держав у Східній Єв­ропі в XIV-XVI ст. було велике князівство Литовське, яке складалося з трьод основних народностей — литовської, україн­ської, білоруської. Політичним центром цієї держави була Литва, яка поширила свою владу на роздроблені і ослаблені татарським ігом білоруські і українські землі.

Уже литовський князь Міндовг — перший об’єднувач литов­ських племен у державу (середина XIII ст.) оволодів рядом біло­руських земель і намагався підкорити собі Чернігово-Сіверщину. Швидке територіальне розширення Литви починається при вели­кому князі литовському Гедіміні (1316—1341). Він закінчив при­єднання Білорусії до Литви і після вбивства галицькими боя­рами князя Юрія-Болеслава поширив свій вплив на Галичину і Волинь (1340 р.), де був проголошений князем син Гедіміна— Любарт.

Значна частина території була здобута Гедіміном не силою зброї. Для українських і білоруських земель влада Литви була меншим лихом, ніж татарське іго. Ці землі становили при Геді- міні дві третини Литовської держави. Гедімін прийняв титул великого князя литовського і руського (українці й білоруси в цей період теж називалися руськими).

Одночасно Гедімін намагався поширити свій вплив на Псков і Новгород. Ця загарбницька політика Литви зустріла протидію з боку молодого Московського князівства, яке при князеві Івані Калиті (1328 — 1341) значно зміцніло і почало збирати роз­порошені сусідні князівства в одну російську (великоруську) державу навколо Москви.

Наступник Гедіміна великий князь литовський Ольгерд (1345—1377) приєднав до Литви Чернігово-Сіверщину, Поділля (територія по лівому берегу Дністра, яка входила в XII—XIII ст. до складу Галицького князівства під назвою Пониззя), Київщину, Пе­реяславщину. За галицько-волинські землі почалась запекла боротьба між Польщею і Угорщиною, з одного боку, і Литвою, з другого. Ще в 1340 р. польський король Казімір напав на Га­личину і пограбував Львів, який став столичним містом Галичини замість Галича. Нарешті, Польща й Угорщина захопили Гали­чину (1349 р.) з частиною західної Волині (Холм і Белз) (1377 р.), а Литва заволоділа більшою частиною Волині (Володимир, Луцьк, Кременець та ін.).

Литва перетворилась у велику державу. Руські землі при Ольгерді становили ⁹/ю Литовської держави. На чолі цієї дер­жави стояв великий князь литовський, який був верховним зе­мельним власником, верховним воєводою і зосереджував у своїх руках зовнішню політику держави. До 90-х років XIV ст. великі князі литовські майже не порушували соціально-політичного ладу України й Білорусії. В цей період вони управляли й володіли особисто землями головним чином у самій Литві, що являла собою їх уділ. Українські й білоруські землі вони роздавали, в володіння своїм братам, синам, племінникам, що були уділь­ними князями цих земель і перебували в васальній залежності від великого князя.

Головну військову силу Литовської держави становило руське боярство. Литовські князі жалували боярам за їх військову службу грамоти на право володіння землями — як тими, що здавна належали їм і переходили в спадщину — отчинами, так і новонадаваними—вислугами. Боярин відбував військову службу особисто з певним числом слуг, відповідно до розмірів володінь.

Більш висока культура українських і білоруських земель мала великий вплив на Литву. Руське право, адміністрація, вій­ськова справа, організація князівського господарства, фінансово- податкова система, назви посад, станів — усе це відбилось на устрої великого князівства Литовського. „Руська Правда" була джерелом литовського права. Руська мова стала державною мовою. Велика кількість литовських князів і бояр, які були язичниками, хрестилася в православну віру і переймала руські звичаї і мову.

Але в 80-х роках XIV ст. в зовнішньополітичному становищі • Литовської держави настає крутий перелом, що зумовив но­вий напрям усієї дальшої її історії. Цим переломом було збли­ження Литви з Польщею, яке поклало початок новому періо­дові в історії Литви, періодові поступового витиснення руських впливів польськими.

Після смерті Ольгерда великим князем литовським став один з дванадцяти його синів Ягайло. Брати і родичі Ягайла, які кня­зювали в різних землях держави, не хотіли визнати його вер­ховну владу. Два брати Ягайлові Андрій і Дмитро (старший) перейшли під владу московського князя Дмитра Івановича. Ягайло, побоюючись зміцнення московського князя, уклав проти нього союз з ханом Золотої Орди Мамаєм. 8 вересня 1380 р. на Куликовому полі на Дону стався знаменитий бій між Дмитром Івановичем і Мамаєм.

Союз Ягайла з Мамаєм викликав велике невдоволення на Україні і в Білорусії і послабив і без того неміцну владу Ягайла в Литовській державі. Князі посилили боротьбу проти Ягайла. Німецькі рицарі, користуючись усобицями у великому князівстві Литовському, посилили натиск -на литовські землі. Ягайло навіть відмовився на користь німецьких рицарів від частини Литви. Але й це не привело до миру. Ягайлові було не під силу самому боротися з німецькими рицарями і з кня­зями. В цей час польські пани запропонували Ягайлові одру­житись з їх королевою Ядвігою і стати в них королем з тим, щоб він з’єднав литовські і руські землі з Польщею і перевів своїх підданих у католицтво. Це з’єднання польські пани хо­тіли використати як для боротьби проти спільного ворога Литви і Польщі — німецьких рицарів, так і для підкорення собі руських і литовських земель. Ягайло прийняв пропозицію поль­ських панів, і в 1385 р. в м. Креві була підписана польсько-ли­товська угода. В 1386 р. Ягайло перейшов у католицьку віру, одружився з королевою Ядвігою і був коронований як польський король.

Так почалась унія Литви з Польщею.

Слідом за цим Ягайло примусив литовське язичеське на­селення перейти в католицьку віру. Спочатку католицькі мона­стирі й церкви росли в самій Литві, а потім вони почали виникати і в українських та білоруських землях. Разом з като­лицтвом став поширюватися в Литві вплив польської культури. Ставши польським королем, Ягайло переїхав у Польщу і під­пав під вплив польських панів.

Унія була особливо вигідна Польщі. Насамперед Ягайло до­поміг Польщі повернути Галичину (1387 р.), зайняту в 70-х роках XIV ст. Угорщиною. З цього часу Галичина була перетворена в провінцію Польщі. Польські пани займали всі найважливіші посади, захоплювали великі земельні володіння і посилювали гноблення селян у Галичині. До міст Галичини збільшився при­плив польських і німецьких купців і ремісників. Українці витіс­нялись на другорядні позиції в торгівлі і ремеслах. їх не допу­скали займати посади в міському управлінні. Польські пани і католицьке духовенство силою примушували українські народні маси приймати католицьку віру. Українське населення весь час вело запеклу боротьбу проти польських загарбників.

•

2.