Причини феодальної роздрібненості Київської Русі.

Роздро­бленість, що охопила Русь у ХІІ-ХІІІ ст., отримала назву феодальної, оскільки в її підвалинах поглиблювався процес феодалізації.

Феодальна роздрібненість стала закономірним прогресивним етапом у розвитку середньовічного суспільства.

Зупинимось на політичних та соціально-економічних причинах роздробленості Київської Русі.

Інтенсивний розвиток продуктивних сил потребував приведення у відповідність виробничих відносин і устрою держави. Окремі землі Давньоруської держави настільки зміцнилися, що наявність київсько­го центру не тільки перестало бути для них умовою зростання багатс­тва та сили, але й стало на заваді подальшого розвитку удільних кня­зівств та вирішення їхніх локальних потреб. Як наслідок посилюють­ся відцентрові тенденції та прагнення до політичної самостійності.

Ще однією причиною роздробленості Київської Русі були її ве­личезні розміри та багатоетнічний склад населення. Великий київсь­кий князь не міг самостійно управляти з центру і передавав частину своїх повноважень удільним князям, які ставали його політичними конкурентами і носіями сепаратистських тенденцій.

До складу Київської Русі входили різні етнічні племена, які так і не перетворилися в єдину народність у межах країни, а були об’єднані тільки владою князя й церкви. Це також створювало ґрунт для зростання сепаратизму.

Важливою причиною роздробленості був і економічний чинник. Зростання великого феодального землеволодіння, що передбачало перетворення умовного землеволодіння у спадкове володіння бояр і князів призводило до зміцнення місцевої феодальної верхівки. Вона мала свій апарат управління, свою дружину, контролює підвладні зе­млі і все більше відчуває незручність від сильної великокнязівської влади, що посилює її потяг до самостійності.

Гігантська Русь на початок ХІІ ст. не могла вже успішно управ­ляти економічним і політичним життям з Києва. Безперервні міжусо­бні війни, спустошливі набіги половців знесилили центр. Але з’явилися нові економічні та військово-політичні центри - конкурент Києва. Занепад Києва посилювався зміною торгівельної кон’юнктури та появою поліцентрії у зовнішній торгівлі. Занепала торгівля з Віза­нтією, а це призвело до зменшення княжих доходів, військової сили. Основні торгівельні шляхи перемістилися з Середземного моря на уз­бережжя Атлантичного океану. Таким чином, київ залишився поза основними торгівельними шляхами. Удільні князі, навпаки, знаходи­ли джерела збагачення, використовуючи місцеві природні ресурси та прибуткову торгівлю з сусідами. Особливо розвинувся, торгуючи з Заходом, Великий Новгород. Галицькі князі свою могутність базува­ли на видобуванні солі та реалізації її по всій Русі. Нові міста сприяли зміцненню самостійності князівської влади, ставали джерелом фінан­сових надходжень і опорою політичного впливу удільних князів.

Феодальна роздробленість Київської Русі у ХІІ ст. поглиблюва­лась також пануванням натурального господарства. Оскільки спеціа­лізації виробництва на Русі не було, то відпадала потреба в економіч­них зв’язках між князівствами. Всі вони вирощували одні й ті ж самі злаки, овочі, займались тваринництвом, стаючи цілком самозабезпе- ченими державами. Це посилювало економічну самостійність бояр і князів, а це вело до їх політичної відокремленості.

Неврегульованість питання про головний принцип престолонас- лідування підривала основи єдності Київської Русі.

Таким чином, феодальна роздробленість стала логічним наслід­ком оформлення феодального способу виробництва. Однак слід за­значити, що з добою роздробленості держава не зникає, вона змінює форму устрою: замість одноосібної монархії з’являється федеративна, коли державою управляє група найвпливовіших і найсильніших кня­зів. Водночас не слід забувати про негативні наслідки роздробленос­ті: ослаблення обороноздатності, міжусобні війни, страждання насе­лення як від воєн, так і від нападів кочовиків.