Із Постанови ЦК КП(б)У “Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в “Нарисі історії української літератури”

24 серпня 1946 poκy

На початку 1946 р. вийшов з друку “Нарис історії укра­їнської літератури”, виданий Інститутом мови і літератури Академії наук УРСР під редакцією члена-кореспондента Ака­демії наук УРСР С.

ЦК КП(б)У відзначає, що автори “Нарису” перекрутили мар­ксистсько-ленінське розуміння історії української літератури і подали її в буржуазно-націоналістичному дусі.

Історія української літератури висвітлюється в “Нарисі” поза зв’язком з боротьбою класів, як процес ізольований від цієї боротьби. Автори “Нарису” ігнорують класову боротьбу як основний закон розвитку класового суспільства, і замість цьо­го надають вирішальну роль в розвитку творчості письменників національному моментові.

Всупереч ленінській вказівці про те, що “є дві національні культури в кожній національній культурі”, в “Нарисі” затушо­вується різниця і суперечність між реакційними і прогресивни­ми течіями в літературі і розвивається “теорія єдиного потоку” в українській літературі. Тим самим в “Нарисі” протискується теорія про безкласовість і безбуржуазність українського народу в минулому, яка становить суть буржуазно-націоналістичної концепції “школи” М. Грушевського.

Автори “Нарису”, у відповідності з схемою М. Грушевсько­го та його теорією про “виключність” українського народу, ігнорують спільність походження, єдність і взаємодіяння в істо­ричному розвитку російського і українського народів, їх мови і культури. Тому в “Нарисі” історія української літератури не показана у взаємозв’язку з іншими спорідненими літературами, особливо з російською літературою.

Культура і література Київської Русі подані в “Нарисі” як тільки українські, всупереч науковим положенням, що розгля­дають Київську Русь як спільне джерело культур трьох східно­слов’янських народів: російського, українського, білоруського.

В “Нарисі” затушували боротьбу між прогресивним і реак­ційним напрямами в літературі, не піддали критиці політичні погляди ліберальної течії в українській літературі (П. Куліш, Б. Грінченко та ін.), вихваляючи буржуазно-націоналістичних письменників початку XX ст. (Олесь), діячів контрреволюцій­ної Центральної ради та Директорії (В. Винниченко, І. Стешен- ко), принизили роль і значення революційно-демократичної течії в українській літературі (Шевченко, Леся Українка, Фран­ко, Коцюбинський та ін.).

В “Нарисі” не знайшов правильного відображення вплив на українську літературу руху декабристів, діяльності Бєлінсько­го, Чернишевського, Добролюбова, великого пролетарського письменника Горького, ігнорується такий вирішальний фактор у формуванні нової соціалістичної ідеології, як розвиток марк­сизму в Росії і роль партії більшовиків.

В розділі “Українська радянська література” не показано відображення в літературі боротьби партії і радянського наро­ду за перемогу соціалістичного ладу в нашій країні, не показа­на роль літератури в формуванні соціалістичного світогляду ра­дянських людей.

В цьому ж розділі не показана боротьба партії більшовиків проти ворогів народу — троцькістів, бухарінців, а також про­ти українських буржуазних націоналістів — шумськістів, хви- льовістів, скрипниківців, які намагалися використати літерату­ру як один із засобів відриву українського народу від великого російського народу і перетворення Радянської України в коло­нію.

Поява такого шкідливого “Нарису” не зустріла належної від­січі з боку наукових установ і Спілки радянських письменників України.

Президія Спілки радянських письменників України і, зокре­ма, її голова т. М. Рильський не вжили ніяких заходів, щоб вчасно засудити в пресі, на зборах письменників проникнення чужих радянській літературі тенденцій.

Партійні організації Інституту літератури Академії наук УРСР і Спілки радянських письменників України ліберально, по-при- миренському поставились до оцінки перекручень і помилок, допущених в “Нарисі”.

На партійних зборах не було дано належної відсічі авто­рам — членам партії Кирилюкові, Плісецькому і Шаховсько- му, які не тільки не визнали і не розкритикували допущених перекручень та помилок, навіть захищали в своїх виступах ряд шкідливих тверджень.

Засудити перекручення і помилки, припущені в “Нарисі іс­торії української літератури” Кирилюком, Шаховським, Плі- сецьким, Масловим, Пільгуком, Ткаченком, які через “Нарис” пропагують буржуазно-націоналістичні погляди в питаннях історії і літератури.

Доручити управлінню кадрів ЦК КП(б)У, Управлінню пропа­ганди і агітації ЦК КП(б)У та Президії Академії наук УРСР розробити заходи щодо поліпшення роботи Інституту літерату­ри Академії наук УРСР і зміцнення його кадрами.

Література газета. — 1946. — 5 верес.

Національні процеси в Україні. — Ч. 2. — С. 406-409.