Поход Poмодановського і Трубецького на Україну. Облога Конотопа.
крім того він мав вивести усе військо московське з України. Положення Виговського було вельми прикре.
Польща не могла йому дати військової помочи а злука з ньою підкопувала Гетьманови популярність серед народу, — на лївобережу почалося проти ньому повстання. Мимо того він рішився зірвати з Москвою. Не вислухавши навіть умов, з якими до нього повертався Трубецький, Виговський розіслав свої універсали, в котрих виявляв, через що неминуче мусів він порвати з Москвою і знову поєднатися з Польщою на тих умовах, що складено у Гадячі. Тоді князь Трубецький зібрав усе московське військо під проводом князя Ромодановського, кн. Куракіна, кн. Пожар- ського, Львова та Скуратова, — воно стояло постоєм на Україні — і рушив на Конотоп. Коло містечка Срібного Прилуцький полковник Дорошенко перейняв був їх, але його розбито, містечко зруйновано і усіх жителів повирізувано. 21. квітня (апрі- ля) 1659 року військо московське облягло Конотоп, де заперся у замку пол- ковик Гуляницький з полками Ніжинським і Черни- гівським, усього тисячі чо- тирі чоловіка. Облога тягнулася місяців два з половиною’ і обложеним при- ходилося нераздужекруто, прямо невиносимо. Але вони нізащо не хотіли здаватися московським воє-гетьман юрий зіновьєвич хьмельниченко. водам. Полковник Гуляницький, коли князь Трубецький прислав йому листа і радив йому оддатись на царську ласку, замість відповіді звелів стріляти з гармат і рушниць. — „Ми сіли на смерть — гукали козаки. — Не оддамо міста!“
Воєводи нічого не могли подіяти Конотопському замкові. Тим- часом надтягнув хан з ордою і Виговський 27-го червня (юня) рушив із козаками, Татарами та „затяжним" військом своїм на підмогу Конотопові Москалі не знали, яка у Виговського сила і коли на стрічу йому з під Конотопа вислано військо, так воно очутилося між двома вогнями, між Татарами і Виговським.
Настала катастрофа, якої ніхто не сподівався. Москалі потерпіли погром, якого до тепер ніколи не зазнали. За пятнадцать верстов од замку, коло багнистої річки Co- снівки, Виговський розбив Москалів у-прах, 30.000 московського вій- Побіда Ви- ська лягло трупом, воєвода князь Пожарський попав у неволю, і Хан, говського за непочтиві речі його, покарав його на смерть. Трубецький із остан- π*a Koho- him військом мусів тікати до Путивля, — Виговськии гнав його аж до самої гранині України. Далі пустошити та грабувати московські землі пішли татарські загони, а Виговський повернувся до Гадяча і звідтіль послав до короля Яна-Казімира почесну здобич, що узяв він у Москалів : гармати, велику корогву, прапори та бубни. Звідсіль він рушив до Чигирина і почав міркувати, щоб виперти Москалів ще із Київа.Тим часом у Варшаві зібрався сейм у травні (маї) 1659-го року. Рада у На сейм сей приїхали і козацькі посли нового Великого Князівства Германівці. Руського: Генеральні старшини Носач, Груша, Миргородський полковник Лісницький і по два сотники від кожного полку та значні козаки, — усього чоловік 200; на чолі того посольства стояли депутати: з Київа — Юрій Немирич і з Чернигова — Прокіп Верещака. Багато суперечок було на тому сеймі: Поляки найбільш не хотіли, щоб скасовано було унію і не хотіли, щоб козакам дадено було шляхетство. Козаки уперто стояли на сьому і ще змагалися, щоб до Великого Князівства Руського прилучені були усі воєводства, де жили Українці. Але при кінці Казімир Беньовський, котрий давно жив на Україні, умовив Поляків згодитись, кажучи, що тепер, коли їм потрібна поміч проти Шведів і Москви, нерозумно цуратися єднання з козаками: їх така сила і такі вони дужі, що стануть у великій пригоді Речі Посполитій... Тепер треба попустити їм, а там далі можна буде повернути усе по- давньому. А сам він думав: аби пристали на умови, а козаки, як звикнуть до нових порядків, то самі знатимуть, як їх вдержати. Нарешті Гадяцькі пакти були ствержені, і 22-го травня (мая) 1659-го року, на Король урочистих зборах Сената, присягав на сьому Король, арцибискуп Гні- польський зненський, як найстарший по-між католицьким духовенством в коро- ПРИСЯГЯ®.
.. z-. rx. о наїадяцьні
лівстві, біскуп Віденський, як голова духовенства литовського, гетьман панта коронний, гетьман Литовський, канцлери, маршалки, а далі, за митро- (22 травня политом Київським, присягли й усі посли Великого Князівства Русь- 1659). кого. Після того почалися у Варшаві бенкети, на котрих дуже приязно вітали послів українських. Так бучно почалося життя Великого Князівства Руського, але, на жаль, не довгий був його вік.
Як тільки посли повернулись до-дому, Немирича настановлено старшим над „затяжним" військом, котре розставив він у Ніжині, Чернигов!, Борзні та инших містах. Ce військо дуже не до вподоби було народові, та й справді було для нього тяжким одбутком. Не розуміючи гаразд і не тямлючи, у чому головна сила Гадяцької умови, народ почав говорити на се військо, де було найбільш Поляків, що ніби то се вертаються знову старі часи з польськими порядками. Такими думками в народі покористувалися вороги Виговського, а їх було чимало. Протопоп Ніжинський Максим Филимонів, щирий прихильник Москви, знову заходився коло того, щоб підбурити народ проти Поляків. До нього пристав шуряк Богдана Хмельницького, Василь Золо- таренко, що мріяв сам зробитись Гетьманом, та Тиміш Цецюра, котрий давно вже терся коло московських воєводів, сподіваючись вислужити собі гетьманський уряд. Сей Цецюра послав до Ніжина своїх козаків, і 1-го вересня (сентября) вони зненацька напали на затяжних жовнірів і за одну годину вигубили їх усіх; самого Немирича, що був утік, догнали і зарубали. Тим часом де-хто з ворогів Гетьмана підмовив Юрія Хмельниченка, щоб він вернув собі гетьманство. Юрій послухався і вирядив на Запорожжя джуру свого батька, Івана Мартиновича Брухо- вецького.
Запорожці скоса дивилиса на заміри Виговського. Не до душі їм був шляхетський устрій, котрий заводив Виговський, і вони, з Кальниць- ким полковником Іваном Сірком на чолі, проголосили Юрія Хмельниченка Гетьманом та рушили на Україну, закликаючи людей під свої корогви їмям Хмельницького. Виговський, прочувши, що почалося проти нього повстання, втік з Чигирина і · скликав раду у Германівці. На раді він звелів Верещаці та Судимі прочитати Гадяцькі умови, щоб вияснити, яку користь матиме од них Україна, але тут счинився такий гвалт, а далі бійка, що Гетьман ледве втік. Винуватили його за те. що він містечка та села на лівому боці Дніпра руйнує, що тяжко знущається над ворогами; де-хто казав, що Гетьман продає Україну Кримському ханові; инших, знов, лякало, що Виговський велику силу матиме, ставши воєводою та князем Руським.
Виговський з-під Германівки прийшов із купою козаків під Білу Церкву, і біля неї, на Взенні, зібралася ізнов рада. На сій раді скинули Виговського з гетьманства і проголосили Гетьманом Юрия Хмельниченка.