Почин окремого Галицького князівства.
Коли Київ втратив давне значіннє, а на півночи стало розвиватися могуче князівство Московське, на заході почала творитися окрема Галицька держава. Галицька земля була тоді найбогатшою і найбільш залюдненою частиною України-Руси.
її майже не досягали наїзди степових орд, а торговля і взаємини з західними державами причинилися до добробуту краю. Галицька земля дісталася була потомкам Ярослава Мудрого, князям Ростиславичам, що княжили в Перемишли, Звенигород!') і Te- р е б о в л і та вміли успішно боронити край перед ворогами. Князь Володимирке злучив сі князівства в одну цілість і вибрав собі Галич над Дністром столицею держави, що з того часу почала зватися Галицьким князівством. Його син Ярослав, названий задля великого розуму Осьмомис- л о м, став трохи чи не наймогутнійшим князем сього часу. Він розширив межі Галицької держави аж по долішній Дунай і Чорне Море (сюди належала Буковина И Молдавія) і туди йшов з богатої тоді столиці. Галича, торговий шлях аж до Греції. Але повагу і силу князя Ярослава Осьмомисла стали підкопувати бояри (знатнійші люди з княжої дружини, княжі дорадники) і викликували розлад у державі.Князі Романовичі. Бутні галицькі бояри покористувалися розладом по смерти Ярослава Осьмомисла й закликали волинського князя Романа Мсти- славича на володаря. Смілий і войовничий Роман упокорив бутних бояр, заняв Київ, Київщину й инші
'J нині мале село недалеко Львова. землі колишньої Руської держави і тому літописець назвав його „самодержцем усеї Руси“. Роман згинув убитий Поляками (над Вислою), коли відлучився від свого війська з малою дружиною, а память про нього збереглася в народних піснях.
Роман полишив ще малолітками двох синів Данила іВасикька. (гл. обр. 6.) Довго йшла боротьба оГалицько - Волинське (Володимире ке) к н я- з вство то з Поляками й Уграми, то з боярами й ин- шими руськими князями, що бажали захопити сю державу.
Але на останку побідив Данило і задержав Галицьке князівство, а Володимирсько-Волинське віддав Василькови. Оба брати жили у великій любові і згоді та намагалися зєднати всі батьківські землі, одначе спинив їх змагання страшний погром хижих Татар.Бої з Татарами. Ледви почав Данило уладжува- ти свою батьківщину, як наїхала з Азії Татарська Орда, ще страшнійша Половецької. Княжі війська вирушили проти Татар, але не встояли проти перемоги. Богато князів лягло на боєвищу над річкою Калкою, що вливається до Азівського Моря, а молодого князя Данила ранено. Після того бою Татари вернули знов у свої азійські степи. Князь Данило покористувався сим хвилевим спокоєм,щоби обезпет чити свою державу проти можливого нового наїзду. Щоби збутися напастий бутних галицьких бояр, переніс Данило столицю з Галича до Холму на Волині, а над річкою Полтвою, що вливається до Буга, заложив місто Львів (1255 р. назване по імени сина Льва) для оборони проти татарських наїздів.
В кільканайцять літ після бою над Калкою явилися знов Татари, стали пустошити українські землі і під проводом Баті я, татарського хана, рушили на Київ, здобули і страшно зруйнували „матір руських городів". З Києва, котрого красою любувався Батій, споглядаючи з високих берегів Дніпрових на золотисті бані церков посеред зелені садів, остали лише звалища. Завалився також величавий Софійський собор, (гл. обр. 7.) збереглася лише запрестольна стіна з чудовим образом Пр. Богородиці (.названа задля того „Нерушима стіна (гл. обр. 8). З під Києва рушили Татари на захід чорною хмарою, спустошили Галицьку землю, загналися аж у Пиліщу й Угорщину, поруйнували міста і села, забрали богато людий у полон, вернули знову у степи. Тому не даром у пісні співають, „куди перейшли Татари, там не поросла вже трава". Володарі завойованих земель були приневолен платити данину і приїздити до столиц' Батія, Сараю над Волгою, та покланятися йому.
Данило глядить помочи проти Tavap. Данило руським королем. Страшний татарський погром зни- щив землі князя Данила і приневолив його утікати з краю.
Але опісля вернув він і не бачив иншого виходу, як признати Батія своїм зверхником і поклонитися йому. Щоби однак визволитися з татарського ярма, глядів Данило помочи у Папи римського, котрий обіцяв спонукати христіянських володарів піти Данилоьи з помічю на Татар. Данило згодився на злуку(унію)з католицькою церквою, а Папа прислав йому королівську корону, котрою Да- нило коронувався руським королем (1253) (гл. обр 9). Колиж обіцяна поміч західних володарів не наспіла, зірвав Данило зносини з Римом.Тепер намагався Данило власними силами вести боротьбу з Татарами, котрі знов наїхали Галицьку і Володимирсько-Волинську землю і веліли Данило- ви порозкидувати укріплення міст, між иншими також Львова. Одначе Данило не міг сего пережити і бути підручником татарського хана та небавом з жалю умер (1264 р.). Данило був добрим і хоробрим та дбалим про добро народу володарем.
Після смерти Данила княжив у Галицькій землі його син Лев (іл. обр. 10.), котрий переніс стохицю з Галича до Львова. На Волині княжили потомки Дани- лового брата Василька, але внук Данила Юрій зібрав знов усі землі в своїх руках. Колиж на Юрієвих синах вимер рід Романовичів, розпочала Польща і на пів- ночи Данилової держави, положена Литва боротьбу о Галицько-Володимирське князівство і воно відтак дісталося під їх владу.
7.