ПІСЛЯСЛОВО
Історія українського козацтва стала невід’ємною й органічною частиною історії України, а також всесвітньоісторичного процесу. Здавна найбільш мужні, відважні й загартовані в боях з ворогами своєї землі представники українського народу організовувалися в окрему історичну спільноту — козацтво.
У добу пізнього середньовіччя в умовах міжцивілізаційного Великого Кордону козацтво остаточно сформувалося як суспільна військова верства. Традиції звичаєвого права стали основою для створення специфічних правил функціонування козацької громади. Українські козаки самоусвідомлювали себе лицарями, тобто вільними людьми, спосіб життя яких визначило військове ремесло та приналежність до чітко окресленої військової організації. Головними козацько-лицарськими чеснотами були мужність, відвага, вірність, гідність, честь, добра слава, здатність до самопожертви, патріотизм, рицарська служба, оборона Вітчизни та захист рідної віри.У середині KVH століття в результаті бурхливих революційних подій була утворена перша ранньонаціональна Українська держава у формі Гетьманату на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Вона мала свої кордони і правові норми, податкову і митну системи, збройні сили й струнку військово-демократичну систему органів влади. Гетьмансько-козацький устрій виник для забезпечення об’єднання вільних людей через прагнення до свободи всього українського етносу. Козацька держава була визнана багатьма країнами світу: Австрійською та Османською імперіями, Бран- денбурзьким (Німецьким) курфюрством, Венеціанською республікою, Шведським королівством, Прусським герцогством, Волоським, Молдавським і Трансільванським князівствами, Військом Донським, Кримським ханством, Буджацькою та Калмицькою ордами. Особливі відносини в Українського гетьманату були з Річчю Посполитою та Московським царством.
Українське козацтво дало світові не лише видатних полководців Богдана Хмельницького, Дмитра Вишневецького, Петра Сагайдачного, Івана Сірка та Петра Кал- нишевського, але й святих Православної церкви Дмитра Ростовського (Туптала) та Йосафата Горленка.
Велетні духу Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Михайло Остроградський, Микола Гоголь, Костянтин Ушинський, Петро Чайковський, Микола Миклухо-Маклай, Марко Кропивницький, Марія Занько- вецька, Михайло Драгоманов, Леся Українка, Володимир Вернадський та багато- багато інших письменників, учених, військових і культурних діячів були вихідцями зі славетних козацьких родин України.У дуже непростий для українських земель та національної державності час перших десятиліть ХХ століття українське козацтво знову відновилося у формі напіввійськових частин під назвою «Вільне козацтво». Його представники були не тільки ідейними нащадками козаків Гетьманщини та Запорозької Січі, але й генетичними спадкоємцями козаків і козачок, що проживали у підросійській Україні протягом ХІХ — початку ХХ століть. Відомо, що глава Української держави 1918 року, цього Другого Українського Гетьманату, Павло Скоропадський був хоча й далеким, але прямим нащадком по батьківській лінії гетьмана початку XVIII століття Івана Скоропадського. Переважна більшість його уряду, а також члени Центральної Ради, Генерального Секретаріату та Директорії Української Народної Республіки були нащадками козацько-старшинських родин Козацької держави 1648-1780-х років — Першого Українського Гетьманату.
Звичаї і традиції козацтва не були втрачені з припиненням існування Української Народної Республіки, а продовжені повстанськими козацько-селянськими загонами протягом 1919-1922 років, а потім за межами України. Клейноди Українського Вільного козацтва, яке з 1923 року діяло на теренах Німеччини та Австрії, а з 1960 року — в США, були урочисто передані до Генеральної канцелярії Українського козацтва у Київ з постанням новітньої Української держави в 1991 році. У 1992 році Міністерство юстиції України зареєструвало Всеукраїнську громадську організацію «Українське козацтво», перші осередки якого почали виникати на хвилі національно-культурного відродження ще протягом 1988-1989 років.
Дуже важливими з огляду на складні трансформаційні проблеми державотворення залишаються роль і місце козацтва у сучасному українському суспільстві. Сьогодні козаки багатьох громадських об’єднань намагаються вирішувати проблеми відродження історичної пам’яті народу, виховання у громадян України патріотизму, повернення до славетних козацьких традицій та способу демократичного мислення. Вивчення козацької історії України створює умови для подолання зростаючого нігілізму, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, формування здорового способу життя й готовності до захисту своєї сім’ї, нації та держави.
Військові козацькі традиції плекаються зараз у Збройних Силах та Військово- Морських Силах України. Кожного разу обраний на загальних демократичних виборах новий Президент України гордо здіймає над собою під час інавгураційних урочистостей козацьку булаву, тим самим засвідчуючи спадковість національної влади від часів Запорозької Січі, Першого та Другого Українського Гетьманатів.
У тексті державного Гімну України на слова нащадка козацького роду Павла Чу- бинського є такі промовисті рядки:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду!
А одним з головних елементів Великого Державного Герба України згідно з Конституцією України є старовинний владний атрибут — «Козак з мушкетом», що з давніх часів знаходився на печатках та прапорах Війська Запорозького. Адже українські козаки завжди були уособленням міцності національного характеру, відваги, сили і мужності, отже, вічним символом невмирущості нашого народу.