ПЕРШІ СТОЛІТТЯ ХРИСТИЯНСЬКОГО МИСТЕЦТВА КИЄВА

В.Г. Пуцко (Калуга)

Початки й джерела християнської культури Київської Русі - тема, котра має надалі залишатися актуальною, адже йдеться про генезу й становлення національної традиції доби середньовіччя.

Перші християнські церкви, побудовані за князя Володимира, мали бути дерев’яними, і вони відомі з літопису та за археологічними знахідками⁵. Проте у науковій традиції початок давньоруського церковного будівництва пов’язується зі спорудженням славнозвісної церкви Богородиці Десятинної в Києві, заснованої в 989 р. й освяченої в 996 р.⁶. Будували царгородські майстри, звичайно, беручи до уваги місцеві умови й використовуючи приступні матеріали. Ймовірно, взірцем стала описана патріархом Фотієм церква Богородиці Фарос, розташована серед імператорських палацових споруд візантійської столиці. Схоже на те, що почала будувати як базиліку, але мусили створити купольну споруду, тринефну шестистовпну з трьома апсидами, оточену галереями; не виключені пізніші добудови⁷ Десятинна церква, подібно до царгородської, була важливою складовою палацового ансамблю, створеного в якості єдиного цілого⁸.

Від монументального живопису Десятинної церкви, зруйнованої в 1240 р., залишилися тільки невеличкі фрагменти мозаїк і фресок, котрі дозволяють отримати лише деякі уявлення, переважно про фресковий розпис з його м’яким світлотіньовим моделюванням, витоки якого у спадщині елліністичної доби¹². М.П. Сичов свого часу ретельно вивчив фрагмент обличчя невідомого святого і виказав припущення стосовно роботи солунських майстрів¹³. Виключати це повністю не можна, тим більше, що різницю між їх доробком і продукцією царгородських малярів кінця Х ст. практично важко простежити. Аналіз літописного тексту молитви князя Володимира, виголошеної їм у новозбудованій Десятинній церкві, дозволив Д.В. Айналову твердити, що було використано саме царгородські іконографічну систему розписів, з образом Христа Пантократора у куполі і апсидальною постаттю Богородиці-Оранти¹⁴. Саме вона стає надалі визначальною в давньокиївських церковних стінописах. Можливою стає також гіпотетична реконструкція іконографічного образу Богородиці Десятинної на основі різних історичних джерел¹⁵. Все це фактично становить одну з початкових сторінок християнського мистецтва власне Києва, і ширше - всієї Київської Русі.

Рис.

Поруч з Десятинною церквою знаходилася садиба постраждалих в 983 р. двох мучеників- варягів, ім'я старшого з яких було Тури¹⁶. Це місце після хрещення Русі було відмічено спорудженням меморії - ротонди, з подібної цегли, за тим самим модулем, і її можливо ототожнити з відомою з писемних джерел Туровою божницею, місцезнаходження котрої добре означено в літописному описі подій 1147 р.¹⁷

За часів Ярослава Мудрого, коли розміри Києва значно збільшилися, інтенсивне будівництво переважно виходить за межі давнього міста, пов’язаного з ім'ям Володимира. Найвизначнішою спорудою цього часу є Софійський собор, зведений на князівське замовлення царгородськими майстрами, за столичною візантійською традицією, як головний храм Київської Русі. Собор зовні нині мало нагадує про свій первісний вигляд, відтворений лише на іконі першої половини XVI ст.¹⁸. Тут він ще зберігає свої первісні форми, цілком подібні до грецьких церков. В цілому собор зберігся в доброму стані, хоча з певними слідами ремонтів та поновлювань¹⁹. Він п’ятинефний, з п’ятьма апсидами, з трьох сторін до нього прибудовано галереї (рис. 1). Композиція споруди асиметрична (головний купол зсунуто на схід), але урівноважена завдяки двом вежам на західній стороні. Прикметною є також чітко означена пірамідальна структура споруди з виразними декоративними елементами фасадів з властивою їм поліхромією. Щодо інтер’єру, то його особливостями належить вважати величезні хори і хрещаті стовпи, а для освітлювання хор потрібні були бані. Пластичне й декоративне оформлення інтер’єру здійснено не лише розкішно, але і з витонченим естетичним смаком²⁰. Із Софійським собором пов’язано багато мармурових деталей, мармурові колони, різьблені капітелі²¹. У головному вівтарі в дещо перебудованому вигляді зберігся первісний синтрон, з використанням в якості матеріалу мармурового рельєфу²².

Рис. 2. Шиферні рельєфи хор Софійського собору в Києві. Друга чверть ХІ ст.

залишків мозаїки у вівтарі під пізнішою підлогою стали науковою сенсацією²⁵. Проте, пізніше пощастило розкрити досить великі ділянки, і навіть на основі виявленого реконструювати кілька геометричних композицій підлоги в середній та вівтарній частинах храму²⁶.

Софійський собор залишається єдиною київською церковною спорудою зі стінописом, в якому добре видно його загальну систему й досить чітко простежується іконографічна програма, цілком узгоджена з царгородською традицією²⁷. В куполі розташоване велике мозаїчне погруддя Христа Пантократора, оточеного лоратними архангелами, конху вівтарної апсиди заповнює величезна постать Богородиці-Оранти (рис. 3), заступниці і символу «церкви земної». Нижче в апсиді вміщено багатофігурну композицію Евхаристії, котру широка орнаментальна смуга відокремлює від фронтально зображених святителів і архідияконів. Серед інших мозаїчних зображень Благовіщення, апостоли, євангелісти, старозавітний первосвященик Аарон, севастійські мученики²⁸. Особливу увагу привертають медальйони з Деїсусом, образами Христа-священика і Богородиці²⁹. Вони подібні до давніх християнських Imago Clipeatia, успадкованих від античного світу³⁰. Ця давня форма іконного образу набуває популярності після перемоги іконовшанування у Візантії, і саме про перемогу над

Рис.

іконоборством мали нагадувати в Києві ці мозаїки³¹. Крім головного вівтаря і під купольного простору всі частини собору прикрашені фресками³². Тематично розписи утворюють кілька сюжетних циклів. Найбільш відомий серед них христологічний³³, інші з них присвячені апостолу Петру, праведним Іокиму і Анні, великомученику Георгію, архангелу Михаїлу. Серед чисельних святих крім загальновідомих є також пов'язані з певним церковним центром: наприклад Домн і Филипол Солунські³⁴. Вони могли бути обрані лише в разі, коли програму розпису складала явно не місцева духовна особа.

Фрескові розписи південної і північної башт, в яких містяться сходи на хори, мають сюжети, зокрема пов'язані з царгородським іподромом³⁵. Це переконує, що тут підіймались до приміщень ніяк не богослужбового призначення, а радше за все князівських, лише сполучених з собором. За візантійською традицією не є дивним, коли подібна тематика входить християнського мистецтва, де навіть знаходиться місце для адаптованих міфологічних сюжетів, відомих як за різьбленими накладками з слонової кістки скриньок, так і шиферними рельєфами, майже несподіваними для Києва³⁶. Все це зобов'язане саме елітарній течії культури Константинополя, експансія котрої якраз припадає на ХІ ст., здебільшого на час Ярослава Мудрого.

Літописи під 1037 р. повідомляють про те, що згаданий князь «собра писці многы», котрі робили переклади з грецької на слов'янську мову, «и списаша многы книгыуу, а також заснував при Софійському соборі бібліотеку. Якщо в цій книгописній майстерні скрипторії

Рис. 4. Пандекти Антіоха Чорноризця. Перша половини XI ст. Арк. 2.

виготовляли книги, то відповідно виникає питання щодо стилю їх художнього оформлення. Давньослов’янське книжкове мистецтво генетично пов'язане з греко-східним³⁷.

Рис. 5. Евангеліст Лука. Мініатюра Остромирова євангеліє. 1056-1057рр. Арк. 87 зв.

емальєрному стилі рукописи відомі від Х ст. Дослідження Остромирового євангелія дозволяє твердити, що з огляду на відсутність в Києві відповідних взірців майстри мусили радикально перероблювати давні моделі, і це найбільш помітно в іконографії і стилі мініатюр й в типології ініціалів⁴². Ізборник Святослава 1073 р. у своєму художньому оформленні не містить дисонансів, подібних до зазначених, але питання про можливий болгарський оригінал його фронти списів розв’язується таки негативно⁴³. Класичний візантійський стиль запанував в оформленні київських рукописів принаймні наприкінці ХІ ст.⁴⁴

За Ярослава Мудрого, в процесі побудови «града великого Киева», зведено Золоті ворота з церквою Благовіщеня над ними (найдавніший приклад надбрамного храму)⁴⁵, Ірининський та Георгіївський монастирі, церкву на Митрополичому дворі, - тринефних, з бічними галереями та нартексом⁴⁶. Особливий інтерес становить собор заснованого великим київським князем Ізяславом Ярославичем Димитріївського монастиря, відомий здебільшого за планом ХІХ ст.⁴⁷, до його пластичного декору мали належати три великих шиферних рельєфи, на двох з яких композиції з парними святими вершниками, а на третьому, знайденому в 1997 р.,

Рис. 6. Святі Дмитрій Солунський і Меркурій. Шиферний рельєф Димитріївського монастиря. Близько 1060 р.

Рис. 7. Золотий амулет-змійовик Володимира Мономаха. Близько 1084-1094 рр.

- Навернення св. Евстахія Плакиди⁴⁸ (рис. 6). При наявності кількох індивідуальних манер, різьблення в цілому досконале і може свідчити про певну локальну традицію, можливо

- солунську. Визначаючи умовність порівняння з її безперечними зразками, неможливо погодитися з уявним авторством самодіяльних ремісників, здатних виконувати стильні твори. Теза про обмежене використання кам'яного різьблення, сюжетного та орнаментального, в київському церковному будівництві не може бути спростована лише посиланням на загибель зразків, адже там, де вони існували, - знайдено їх уламки. В цілому, таких небагато.

В етапному відношенні визначною спорудою став Успенський собор Печерського монастиря, зведений в 1073-1077 рр. царгородськими зодчими⁴⁹. Храм мав більший діаметр купола, ніж Софійський собор, був шестистовпним з трьома апсидами, фасади вирізнялися чудовою пластичною обробкою. Декоративне оформлення внутрішнього простору виконано

з використанням мармуру (вівтарна огорожа), шиферних рельєфів, мозаїчної та викладеної керамічними плитками підлоги, мозаїчного і фрескового розпису. До виконання стінописів, крім столичних візантійських майстрів, був причетний славнозвісний київський маляр преп. Алімпій Печерський⁵⁰. Будівництво й подальше існування Успенського собору або Великої церкви, за свідченням Києво-Печерського патерика, щільно пов'язане з чисельними чудами. Дещо раніше, в 1070 р., почато спорудження Михайлівського собору Видубицького монастиря, завершеного лише в 1088 р.⁵¹, від збудованого храму зберігся тільки нартекс. Розташування великого восьмистовпного храму над дніпровською кручею вже наприкінці ХІІ ст. призвело до загрози, від якої лише на деякий час могла врятувати підпірна стіна. Одначе вибір місця для побудови не був випадковим, адже керувалися християнською середньовічною традицією⁵². Споруджена наприкінці ХІ ст. (розпочато в 1070-1080-х рр., а закінчено в 1108 р.) колишнім печерським ігуменом Стефаном церква Богородиці в Кловському монастирі, рештки котрої відкрито в 1974-1975 рр., виявилася досить оригінальною, якоюсь мірою схожою на планову схему Десятинної церкви⁵³.

Завдяки церковному будівництву стають більш зрозумілими, прозорими етапи розвитку християнського мистецтва Києва початкового періоду⁵⁴. Роль візантійського впливу тут виявилася конче необхідною для нової національної культури, котра народжувалася, переймаючи досвід першою чергою сакральної архітектури⁵⁵. Але на візантійському ґрунті фактично формувалося все мистецтво Київської Русі, проходячи складний шлях творчого опрацювання багатої віковічної спадщини, коріння якої сягало античної класики⁵⁶. Свого часу наголошувалось сприйняття Києвом різних мистецьких течій як результат коливання політичних пристрастей⁵⁷. Безумовно, все могло мати місце в житті, і багато що залежало як від замовлення, так і від виконавців. Найгірше, що не зберігся основний обсяг сакральних творів ХІ ст. в Києві. З огляду на мозаїки й фрески Софійського собору виявляються однаково чинними твердження про присутність як елітарних царгородських майстрів, так і малярів з візантійської провінції, а дехто ще до того ж відокремлює руку їх київських помічників. Крім стінописних, ікони ХІ ст. в Києві відсутні, і їх впізнання часто має цілком довільний характер. Коли ж звернути увагу на витвори металопластики, котрі є предметами особистого благочестя, то знову таки кидається в очі певна різниця між витворами, скажімо, «серійного» виготовлення⁵⁸ і зразком торевтики, як-от знаний золотий амулет-змійовик Володимира Мономаха⁵⁹ (рис. 7). В останньому випадку приклад вишуканої роботи ювеліра, настільки привабливої, що вже в давнину мали з'являтися її мідні відтворення⁶⁰. Отже, проблема мистецької якості завжди стояла в середньовічному суспільстві, і тут Київ ХІ ст. явно не ставав виключенням.

Спроба коротко окреслити ті явища, котрі характерні для першого століття історії християнського мистецтва Києва, примушує більш уважно придивитися до джерел і загальної еволюції процесу. Досі не все залишається зрозумілим, але й знайдені відповіді на деякі питання явно виправдовують бажання дізнатися дещо більше, ніж було викладено у вже існуючих дослідженнях.

¹ Докладніше див. : Толочко П.П. Древняя Русь. Очерки социально-политической истории. К., 1987. - С. 76.-100.

² ГрушевськийМ. Історія України-Руси. - К., 1913. - Т І. - С. 523-529.

³ Зокрема це доводить ґрунтовне дослідження: Podskalsky G. Christentum und theologische Literatur in der Kiever Rus' (988-1237). - Mϋnchen, 1982.

⁴ Див.: Грабар А.Н. Крещение Руси в истории искусства // Владимирский сборник в память 950-летия Крещения Руси. - Белград, 1938. - С. 73-88; Пуцко В.Г Древнерусская культура на пороге вторгого тысячелетия // Исследования по древній и новой литературе. - Л., 1987. - С. 303-309.

⁵ Боровський Я. Дерев'яні храми святого Василія у Києві та Вишгороді // А сє єго срєбро. Збірник праць на пошану чл.-кор. НАН України М.Ф. Котляра з нагоди його 70-річчя. - К., 2002. - С. 113-116.

⁶ Мурьянов М.Ф. О Десятинной церкви князя Владимира // Восточная Европа в древности и средневековье. - Москва, 1978. - С. 171-175. Про давню споруду і пов'язані з нею знахідки див.: Церква Богородиці Десятинна в Києві. До 1000-річчя освячення. - К., 1996.

⁷ РаппопортП.А. Русская архитектура Х-XIII вв. Каталог памятников. - Л., 1982. - С. 7-8. /№ 1/; Комеч А.И. Древнерусское зодчество конца Х - начала XII в. - М., 1987. - С. 168-177; Реутов А. До проблеми реконструкції Десятинної церкви // Церква Богородиці Десятинна в Києві. До 1000-річчя освячення. - К., 1996. - С. 32-34.

⁸ Пуцко В.Г. Архитектурный ансамбль княжего двора в Киеве // Кремли России. - М., 2003. - С. 224-241.

⁹ Архіпова Є. Архітектурно-пластичний декор та саркофаги Десятинної церкви // Церква Богородиці Десятинна в Києві. До 1000-річчя освячення. - К., 1996. - С. 61-63, 122.

¹⁰ Ивакин Г.Ю., Пуцко В.Г. Импостная капитель из киевских находок // Советская археология.

- 1980. - № 1. - С. 293-299.

¹¹ Каргер М.К. К вопросу об убранстве интерьера в русском зодчестве домонгольского периода // Труды Всероссийской Академии Художеств. - М.-Л., 1947. - Т 1. - С. 17-20. - Табл. 1, П. - Рис. 1; Самохатко Н. Фрагменти підлоги Десятинної церкви // Церква Богородиці Десятинна в Києві. До 1000-річчя освячення. - К., 1996. - С. 59-60, 115-117.

¹² Ганзенко Л., Коренюк Ю., Меднікова О. Нові дослідження археологічних колекцій стінопису Десятинної церкви та прилеглих споруд // Церква Богородиці Десятинна в Києві. До 1000-річчя освячення. - К., 1996. - С. 68-73, 132-145.

¹³ Сычев Н.П. Древнейший фрагмент русско-византийской живописи // Seminarium Kondakovianum.

- Prague, 1928. - T II. - S. 90-104. - Tabl. XIII. Див. також: Коренюк Ю.А., Фурман Р.В. Фрагменти стінного розпису Десятинної церкви у Києві // Археологія. - К., 1988. - Вип. 61. - С. 57-67.

¹⁴ Айналов Д.В. К вопросу о строительной деятельности св. Владимира // Сборник память св. равноап. Князя Владимира. - Т І. - Петроград, 1917. - С. 26-28. Порівн.: Демус О. Мозаики византийских храмов. Принципы монументального исскуства Византии. - Москва, 2001. - С. 34-43.

¹⁵ Пуцко В.Г. «Богродица Десятинная» и ранняя иконография Покрова // Festschrift fur fairy von Lilienfeld zum 65. - Geburtstag. Erlangen, 1982. - S. 355-373; ПуцкоВ.Г. «Богородиця Десятинна» - міф чи історична реалія? // Ruthenica. - T. V. - К., 2006. - С. 162-169. Йдеться про зображення Богородиці Агіосорітіси, репрезентованої, зокрема, на аркуші «Ізборніка Святослава» 1073 р. І на бронзових хрестах-енколпіонах київського походження.

¹⁶ Шахматов А.А. Как назывался первый русский святой мученик? // Известия ОРЯИС. - СПб., 1907. - Т IX. - С. 261-264; Poutsko V. Les martyrs varegues de Kiev (983) // Analekta Bollandiana. - Bruxelles, 1983. - T. 101. - P. 363-377.

¹⁷ Ibid. - P. 377-384. Порівн.: Реутов В. Борисоглібська церква - Турова божниця // Ант. - 2006.

- № 16-18. - С. 19-25.

¹⁸ Пуцко В. Невідома Софія Київська // Ант. - 2005. - № 13-15. - С. 35-38. Зображення міститься в одному з клейм житійної ікони св. Миколи Зарайського, з Введенської церкви с. Борискова біля Рязані.

¹⁹ КаргерМ.К. Древний Киев. - М.-Л., 1961. - Т II. - С. 98-206. - Табл. XVIII-XXXIX; Раппопорт П.А. Русская архитектура X-XIII вв. - С. 11-13 /№ 10/; Комеч А.И. Древнерусское зодчество конца Х

- начала ХП в. - С. 178-232.

²⁰ Пуцко В. Декоративное убранство интерьера Софии Киевской // Slavia Antiqua. - Poznan, 1991­1992. - T. XXXIII. - C. 131-159.

²¹ Див.: Архипова Е. Резной камень в архитектуре древнего Киева. - К., 2005.

²² Пуцко В.Г. Синтрон Софії Київської // Археологія. - К., 1986. - Вип. 55. - С. 76-87; Архипова Е.І. Синтрон Софійського собора в Києві // Археологія. - 2000. - № 3. - С. 56-71.

²³ GrabarA. Sculptures byzantines du Moyen a ge. II (XE-XV^si siecle). - Paris, 1976. - P. 84. - Pl. LIX; Новицкая М.А. Орнаментальная резьба так называемых шиферных изделий великокняжеской эпохи в Киеве // Acta Historiae Artium. - Budapest, 1979. - T XXV. - C. 3-13; Пуцко В. Шиферные рельефы парапетов хор Софии Киевской // Музе) на Македониja археолошки, етнолошки и историски. Зборник.

- Нов. Сер. - Бр. I. Средновековна уместност. - Скоп)е, 1993. - С. 61-85; Пуцко В. Орнаментальна композиція в давньокиївському кам'яному різьбленні // Родовід. - Ч. 18-19. - К., 2002. - С. 47-57.

²⁴ Пуцко В. Шиферные рельефы в липидарии Софии Киевской // СА. - 1984. - №1. - С. 210-219.

²⁵ Милеев Д.В. Древние полы в Киевском соборе Св. Софии // Сборник археологических статей, поднесенных гр. А. А. Бобринскому. - С.-Пб., 1911. - С. 212-221.

²⁶ Каргер М.К. К вопросу об убранстве интерьера в русском зодчестве домонгольского периода.

- С. 20-27; КаргерМ.К. Древний Киев. - С. 182-204. - Т II. - Рис. 71-74. - Табл. XXIII-XXXII.

²⁷ Лазарев В.Н. Мозаики Софии Кивской. - М., 1960. - С. 24-59.

²⁸ Там само. - С. 77-88, 93-132. - Табл. 1-15, 26-93.

²⁹ Там само. - С. 89-93. - Табл. 17-25.

³⁰ Grabar A. L'imago Clipeata chretienne // Academie des Inscriptions et Belles-Lettres. Comptes rendu de seances de l'annee 1957, avril-juin. - Paris, 1958. - P. 209-213.

³¹ Пуцко В. Доиконоборческие модели в византийской живописи XI века. Охрид и Киев // Богословье. - Београд, 1981. - № 1-2. - С. 79-88.

³² Частину їх репродуковано: Софія Киевская. Авт.-сост. Логвин Т.Н. - К., 1971.

³³ Лазарев В.Н. Фрески Софии Киевской // Лазарев В.Н. Византийское и древнерусское искусство.

- М., 1978.- С. 71-113.

³⁴ Див.: Грабар А. Фрески Апостольного придела Киево-Софийского собора // ЗОРСА. - Петроград, 1918. - Т XII. - С. 98-106.

³⁵ Кондаков Н. О фресках лестниц Киево-Софийского собора // ЗРАО. - СПб., 1888. - TIII. - С. 287-306; GrabarA. Les fresques des escaliers a Sainte Sophie de Kiev et l'iconographie imperial byzantine // Seminarium Kondakovianum. - Prague, 1935. - T. VII. - P. 103-117; Высоцкий С.А. Светские фрески Софийского собора в Киеве. - К., 1989. - С. 113-204.

³⁶ Даркевич В.П. О некоторых византийских мотивах в древнерусской скульптуре // Славяне и Русь. - М., 1968. - С. 410-415, 418; Радо]чик С. Ки|евски рельефи Диониса, Херакла и светих ратника // Старинар. - Нов. Сер. - 1969. - Београд, 1970. - Кн. хХ - С. 331-337.

³⁷ Пуцко В.Г. Славянская иллюминованая книга X-XI веков // Biyzantinoslavica. - Prague, 1985.

- T XLVI. - C. 140-152; Пуцко В.Г. Художественное оформление древнейших славянских рукописей // Slovo. Sv. 37. - Zagreb, 1987. - C. 55-90.

³⁸ Запаско Я.П. Пам'ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга. - Львів, 1995. - № 6-10.

³⁹ Пуцко В. Пандекты Антиоха Черноризца: Художественное оформление кириллической рукописи XI века // Cyrillomethodianum. - T XI. - Thessalpniki, 1987. - C. 45-87; Пуцко В. Иллюминация Реймского евангелия (кирилловская часть) // ΣΤΕΦΑΝΟΣ. Studia byzantina ac slavica Vladimiro Vavrinek ad annum sexagesimum quintum dedicata (Byzantinoslavica. T. LVI). - Prague, 1995. - C. 579-592; Пуцко В. Ілюмінацьія Тураускага евангелля XI стагоддзя // Беларускі гістарьічньї агляд. - Менск, 1998.

- Т 5. - Сш. 1/8/. - С. 88-102; Пуцко В. Чудовская псалтрь: Художественное оформление // Flologia e letteratura nei paesi slavi. Studi in Sante Gracitti. - Rome, 1990. - C. 71-90.

⁴⁰ Пуцко В.Г. Эмальерный стиль в художественном оформлении киевских рукописей XI в. // Книжные центры Киевской Руси. XI-XVI вв. Разные аспекты исследования. - С.-Пб., 1991. - С. 29-45.

⁴¹ Иванова-Мавродинова В. За украсата на ръкописите от Преславската книжовна школа // Преслав. - София, 1968. - Сб. I. - С. 80-124.

⁴² Пуцко В. Этюды об Остромировом евангелии: I. Византийские и западные элементы иконографии миниатюры // Преслав. - Варна, 1983. - Сб. 3. - С. 27-71: Пуцко В. Этюды об Остромировом евангелии /Инициалы/ // Etudes balkaniques. - Sоfia, 1981. - № 4. - C. 70-91; Пуцко В.Функциональная роль и художественная концепция декора Остромирова евангелия // Старобългаристика. - София, 1983. - Т VII. - С. 21-34.

⁴³ Пуцко В. Об источниках миниатюр Изборника Святослава 1073 года // Etudes balkaniques. - Sоfia, 1980. - № 1. - С. 101-119.

⁴⁴ Пуцко В. Огласительные слова Кирилла Иерусалимского / Москва, Тим. Син. 478/ - памятники книжного искусства XI в. // Старобългарска литература. - София, 1985. - Кн. 18. - С. 120-138.

⁴⁵ Каргер М.К. Древний Киев. - Т.Н. - С. 237-249; Раппопорт П.А. Русская архитектура X-XIII вв. - С. 15-16 (№ 17); Высоцкий С.О., Лопушинська Е.І., Холостенко М.В. Архітектурно- археологічні дослідження Золотих воріт у 1972-1973 рр. // Археологічні дослідження стародавнього Києва. - К., 1976. - С. 63-85; Высоцкий С.А. Золотые ворота в Киеве. - К., 1982; Выголов В.П. Надвратные храмы Древней Руси (проблемы эволюции и происхождения) // Памятники русской архитектуры и монументального искусства. - М., 1994. - С. 3, 7-8, 26, 28.

⁴⁶ Каргер М.К. Древний Киев. - Т.Н. - С. 216-237; Раппопорт П.А. Русская архитектура X-XIII вв. - С. 14-15 (№ 13-15); Боровский Я.Е., Сагайдак М.А. Археологические исследования Верхнего Киева в 1978-1982 гг. // Археологические исследования Киева 1978-1983 гг. - К., 1985. - С. 52-57.

⁴⁷ Асеев Ю.С. Новые данные о соборе Дмитриевского монастиря в Киеве // Советская археология. - 1961. - № 3. - С. 191-196; Раппопорт П.А. Русская архитектура X-XIII вв. - С. 17 (№ 19). На південному сході Михайлівської гори зафіксовано залишки споруди, ототожненої з цим собором: Боровський Я.Е., Сагайдак М.А. Археологические исследования Верхнего Киева в 1978­1982 гг. - С. 57. - Рис. 22. Сучасні дослідження, провівши історіографічний аналіз, зафіксували наявність плутанини щодо визначення Димитріївського храму: Івакін Г, Козюба В. Історична топографія Михайлівської гори у Києві в ХІ-ХІІІ ст. // А сє єго срєбро. - К., 2002. - С. 71-79.

⁴⁸ Пуцко В. Киевские рельефы святых всадников // Старинар. - Нов. Сер. - Београд, 1977. - Кн. XXVII-1977. - С. 111-124; Ивакин ГЮ., Пуцко В.Г. Киевский каменный рельеф с изображением Евстафия Плакиды // Российская археология. - 2000. - № 4. - С. 160-167.

⁴⁹ Каргер М.К. Древний Киев. - Т.П. - С. 337-369; Раппопорт П.А. Русская архитектура X-XIII вв. - С. 23-25 (№ 33);ХолостенкоМ.В. Успенский собор Печерского монастыря // Стародавній Київ. - К., 1975. - С. 107-170; Холостенко М.В. Нові дослідження Іоанно-Предтеченської церкви та реконструкція Успенського собору Києво-Печерської лаври // Археологічні досідження стародавнього Києва. - С. 131-165; Комеч А.И. Древнерусское зодчество конца Х - начала ХП вв. - С. 268-273.

⁵⁰ Пуцко В. Киевский художник ХI века Алимпий Печерский. (По сказанию Поликарпа и данным археологических исследований) / Wiener Slavistisches Jahrbuch. - Wien, 1979. - Bd. 25. - C. 63-88.

⁵¹ Каргер М.К. Древний Киев. - Т.П. - С. 287-310; Раппопорт П.А. Русская архитектура

X- XIII вв. - С. 26-27 (№ 35); Комеч А.И. Древнерусское зодчество конца Х - начала ХП вв. - С. 265-268.

⁵² Сычев Н.П. На заре бытия Киево-Печерской обители // Сборник статей в честь акад.

А.И.Соболевского. - Л., 1928. - С. 289-294.

⁵³ Харламов В. О., Мовчан І.І. Дослідження архітектури Кловського собору в Києві // Археологія.

- Вип. 30. - К., 1979. - С. 37-46; Харламов В. О., Мовчан І.І. Стародавній Клов // Археологія Києва. -

К., 1979. - С. 70-84; Толочко П.П. Історична топографія стародавнього Києва. - К., 1972. - С. 152-157; Раппопорт П.А. Русская архитектура X-XIII вв. - С. 21-22 (№ 31).

⁵⁴ Див.: ПуцкоВ. Церковная топография древнего Киева (храмы и реликвии) // Софійські читання.

- Вип. 2: Сакральні споруди у житті суспільства: історія і сьогодення. - К., 2004. - С. 239-247.

⁵⁵ Раппопорт П.А. О роли византийского влияния в развитии русской архитектуры // Византийский временник. - М., 1984. - Т 45. - С. 185-191; Раппопорт П.А. Внешние влияния и их роль в истории древнерусской архитектуры // Византия и Русь. - М., 1989. - С. 139-145; Раппопорт П.А. О деятельности византийских зодчих на Руси в XI в. // Памятники средневековой культуры. Открытия и версии. - СПб., 1994. - С. 197-205.

⁵⁶ Докладніше див.: Пуцко В.Г. Византия и становление искусства Киевской Руси // Южная Русь и Византия. - К., 1991. - С. 79-99; Пуцко В.Г. Візантійські шляхи давньоруського мистецтва // Археологія. - 1991. - № 2. - С. 26-41; Пуцко В.Г. Константинополь в мистецькому житті Києва

XI- ХІІІ ст. // Лаврський альманах. - К., 2005. - Вип. 14. - С. 140-151.

⁵⁷ Сычев Н.П. Искусство средневековой Руси // История искусств всех времен и народов. - Л., 1929. - С. 180-198.

⁵⁸ Пуцко В.Г. Русская путевая икона ХI в. // Памятники культуры. Новые открытия. - 1981. - Л., 1983. - С. 199-206; Пуцко В.Г. Kijevski krizic-enkolpion iz okolice Knina // Prilozi pvijesti umjetnostu u Dalmaciji. - Split, 1986-1987. - Sv. 26. - S. 49-60.

⁵⁹ Рыбаков Б.А. Русские датированные надписи XI-XIV веков. - М., 1964. - С. 19-20 (№ 9). - Табл. ХХХГУ: 1, 2; Николаева ТВ., Чернецов А.В. Древнерусские амулеиты-змеевики. - М., 1991. - С. 49-51 (№ 1). - Табл. I:I.

⁶⁰ Шугаєвський В. Мідний змієвик Чернігівського музею - повторення «Чернігівської гривни» // Чернігів і Північне Лівобережжя. - К., 1928. - С. 224-234.