ПЕРЕТВОРЕННЯ КОЗАЦТВА НА ПРОВІДНУ соціальну верству українського народу
Як зазначалося вище, традиції державного будівництва, започатковані в давньоруські часи, перервалися. Потрібні були нові громадсько- політичні зрушення, щоб повернути українську спільноту до ідеї національної незалежності.
Важливу роль в цьому процесі відіграло поступове усвідомлення козацтвом свого значення і місця в політичному житті українських земель. Запорозька Січ проводила політику, яка об’єктивно вела до встановлення на території України політичних структур, альтернативних Речі Посполитій. Найбільш яскраво це виявилося в роки збройної боротьби, яка до краю загострювала соціальні, релігійні та етнічні суперечки, генерувала в середовищі козацтва нові ідеї. Вже перші великі повстання кінця XVI ст. засвідчували, що серед козаків з’явилися настрої, основний зміст яких фокусувався на думці про запровадження на визволених територіях «козацьких порядків». Серед історичних подій, що вплинули на хід вищезазначеного процесу, необхідно відзначити велике козацьке повстання проти Польщі, яке розпочалося в грудні 1591 р. на чолі з гетьманом реєстрового козацтва Криштофом Косинсь- ким, а також козацько-селянське повстання 1594-1596 рр. на чолі з Ce- верином Наливайком.
Польсько-шляхетські війська жорстоко придушили повстання. Тисячі людей були страчені, уряд скасував козацькі права і привілеї, оголосив козаків «ворогами держави». Але частина урядовців і громадських діячів бачила безперспективність такої політики й пропонувала задовольнити прагнення українського народу до створення власної держави. Київський католицький єпископ Йосип Верещинський наприкінці XVI ст. висунув ідею створення на Лівобережній Україні, а також частині білоруських і російських земель козацької республіки на чолі з місцевим князем. За тих умов ця ідея не могла бути втілена у життя, але її вплив на державотворчі устремління народу безперечний. Вони проявилися навіть у появі на цей час герба Війська Запорозького у вигляді печатки, на якій зображено озброєного козака.
Розгром повстання під проводом Северина Наливайка завдав відчутного удару козацтву. Але обставини склалися так, що ні Україна, ні Річ Посполита не могли обійтися без такої могутньої соціально-політичної сили, яку репрезентувала на початку XVII ст. козацька маса. Ворожа політика Кримського ханства і Туреччини щодо Речі Посполитої, а відповідно й України зумовлювала необхідність перебування на кордоні могутньої військової сили, здатної успішно протистояти агресії південного сусіда. Такою силою на той час і було козацтво.
Спалах воєнної активності запорожців був пов’язаний з іменем гетьмана Самійла Кішки (1599-1602 рр.). Протягом 1603-1604 рр. запорожці 10* 75
Здобуття міста Кафа запорожцями в 1616 р. (з гравюри XVII ст.)
зробили кілька сухопутних і морських походів, зруйнували не менше трьох турецьких міст і визволили із полону сотні слов’янських бранців. Спроба турецького уряду 1605 р. розгромити козаків на морі не вдалась. Широкий розмах викликало взяття січовиками у 1606 р. заможного і дуже укріпленого міста Варна.
Найбільш вдалі походи козаки зробили під керівництвом Петра Ko- нашевича-Сагайдачного. У 1609 р. 16 козацьких чайок захоплюють Ізмаїл і спустошують його, а також Кілію, Білогород. Козаки розбили турецький флот в Очакові у 1613 р. Виключно відчайдушним був похід 1614 р., здійснений двома тисячами запорожців до берегів Туреччини, коли козаки пограбували околиці Трапезунда, захопили і спалили місто і фортецю Синоп. 1616 р. запорожці спалили пристані Константинополя і знищили турецьку ескадру біля гирла Дунаю. У 1616 та 1617 роках вони брали Кафу, Синоп, Трапезунд. Козаки вкрили себе славою і в інших походах.
«Перший спудей» Києво-Могилян- ської колегії П. Сагайдачний (з гравюри XVII ст.)
Діяльність Петра Сагайдачного переважно окреслюється вдалими морськими походами проти татар і турків, битвою під Хотином (1621 р.) та ще вступом зі всім козацьким військом до Київського братства.
Але діяльність П. Сагайдачного набагато вагоміша для України і її державного розвитку. Тут не можна не погодитися з істориком Д. Дорошенком, який зазначав, що «Петро Конашевич-Сагайдач- ний являється найбільш видатною фігурою, яку висунула українська козаччина перед Богданом Хмельницьким, і одним з найвидатніших українських діячів взагалі. Його особа і діяльність заслужили високу оцінку з боку сучасників і перейшли в потомство, окрилені ореолом слави». Неоціненний внесок гетьмана у справу відродження української народності, відновлення православної ієрархії, нарешті, запровадження козацької юрисдикції, що стало важливим кроком у будівництві української державності. Саме при гетьмануванні П. Сагайдачного у 1616 р. польський сейм змушений був засвідчити, що козаки в Україні не визнають «ні магістрів у містах, ні старост, ні гетьманів (мається на увазі наставлених польським урядом), вони самі встановлюють свої права, самі обирають урядників і керівників....У великій Речі Посполитій утворилася інша республіка». А в 1625 р. вже польський король заявив, що «козаки вважають себе окремою Річчю Посполитою».За Сагайдачного Речі Посполитій вперше довелося укласти з козацтвом як державним суб’єктом договори: 1617 р. - так званий Вільшанський, 1619 р. — Роставиць- кий. Факт їх укладення має неабияке значення для формування державності України.
Гетьман Петро Сагайдачний
Друга половина 20~40 рр. XVII ст. позначена новими конфліктами у польсько-українських взаєминах, де простежується бажання козаків проводити незалежну від Польщі внутрішню і зовнішню політику. Велике козацько-селянське повстання відбулося у 1625 р. під проводом Марка Жмайла. Безпосереднім приводом до нього стало небажання учасників Хотинської війни повернутися на вимогу властей до стану селянства. Похід М. Жмайла став визначним для дій запорожців. У середовищі козацтва зростають талановиті полководці і організатори визвольного руху.
З’являються перші письмові звернення у формі листів, грамот та універсалів козацтва до українського народу, зміст яких відбивав прагнення широких соціальних верств.Не всім була до вподоби непримиренність М. Жмайла до польсько- шляхетського урядування в Україні і прагнення встановити тут січове самоврядування.
26 жовтня 1625 р. М. Жмайла усунули з гетьманства і обрали поміркованішого Михайла Дорошенка, який уклав Куруківську угоду, яка хоч і захищала станові привілеї козацької старшини і вирішувала питання миру, проте не в повній мірі відповідала інтересам широких народних мас.
Це зумовило виступи селянства і козаків під проводом Тараса Федоровича (Трясила) (1630 р.), Івана Сулими (1637 р.), Павлюка (Бута), Дмитра Гуні. Повстання 30-х років XVII ст. знаменували собою новий етап в історії боротьби українського народу за соціальне і національне визволення. Повстанці виступили значною військовою силою, а їхні керівники висували гасла, в яких поряд з соціальними ставили завдання етнополі- тичного характеру. Боротьба за національну незалежність України завершилася розгромом повстанців і «Ординацією» (від лат. - порядкую, назначаю), спрямованою на ліквідацію козацтва як стану українського суспільства. Постанова польського сейму була ухвалена в січні 1638 р. Козацький реєстр зменшувався до 6 тис. чоловік і серед зареєстрованих могли бути тільки козаки, які не брали участі у повстанні. Ліквідувалася виборність козацької старшини і скасовувалось козацьке судочинство. Замість виборного гетьмана на чолі козацького війська мав стояти польський комісар, якого призначав сейм. На посади полковників і осавулів могли призначатися виключно представники польської або полонізованої шляхти. Лише сотники та отамани могли бути обрані з козаків. Богдан Хмельницький, що бився у війську Павлюка, Різдво 1638 р. зустрів генеральним писарем, а в 1639 р. - тільки сотником. Міщанам і селянам під страхом смертної кари заборонялося вступати у козаки і навіть віддавати своїх дочок заміж за козаків.
Козак без паспорта комісара не міг потрапити на Запорожжя під загрозою смертної кари.Отже, козацтво в Україні - явище самобутнє, національне, суто народне. Воно виникло і формувалося в другій половині XV-XVI ст. як форма протесту українського народу проти зростаючого соціального та національно-релігійного гноблення, посилення кріпацтва.
Козацтво «на волості» взяло на себе справу боротьби проти татар. Найвидатнішим явищем в історії козацтва було утворення в середині XVI ст. Запорозької Січі, яка стала осередком боротьби не лише проти зовнішніх ворогів України - Турецької (Османської) держави і Кримського ханства, а й проти зазіхань правлячих кіл Речі Посполитої щодо України. Запорожці очолили рух свого народу за соціальне і національне визволення. Січ стала зародком нової козацько-старшинської державності, утворивши органи влади, військо та морський флот.
На Січі конкретизувалися методи і завдання національно-визвольного руху. Недаремно у листі до короля Владислава IV від 24 червня 1636 р. урядовий комісар у козацьких справах визнавав, що Запорожжя завжди було «опорою всіх змовників проти існуючого порядку».
ЛІТЕРАТУРА
1. Аланович О. М. Розповіді про запорозьких козаків. - K., 1991.
2. Борисенко В. Й., Заремба С. 3. Україна козацька. - К. 1998.
3. Голобуцький В. О. Запорозьке козацтво. - K., 1994.
4. Грабовський C., Ставрояні C., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. - K., 1995.
5. Грушевський М. С. Історія української козаччини//Вітчизна. — 1998. — № 1-11.
6. Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості: Матеріали міжнародної наукової конференції. - K.; Запоріжжя, 1997.
7. Козацькі Січі: Нариси з історії українського козацтва XVI-XVH ст./ Відповід. ред. В. Смолій. - K.; Запоріжжя, 1998.
8. Мицик Ю. А., Стороженко I. C., Плохій С. М. Як козаки воювали. - Дніпропетровськ, 1991.
9. Наливайко Д. С. Козацька християнська республіка: Запорозька Січ у західноєвропейських літературних пам’ятках. - K., 1992.
10. Сергійчук В. І. Іменем Війська Запорозького. - K., 1991.
11. Скальковський А. Г. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорожсько- го. - K., 1994.
12. Смолій В. Козацтво та Запорозька Січ у суспільно-політичних процесах XVI-XVHI ст.//Історія України. - 2000. - № 6. - С. 1-3.
13. Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея: проблеми формування, еволюція, реалізація. - K., 1997.
14. Яворницький Д. І. Історія запорозького козацтва: У 3 т. - K., 1990-1991.