Передумови утворення давньоруської держави та теорії її походження.

Утворення Київської Русі - однієї з найбільших євро­пейських держав середньовіччя - дослідники вважають результатом закономірних процесів соціально-економічного розвитку східних слов’ян.

У VII-IX ст. в суспільстві давніх слов’ян відбулися глибокі соці­ально-економічні зміни. Вдосконалення засобів виробництва, засто­сування нових технологій обробки ґрунту призвели до розкладу ро­доплемінних відносин. Проявом цього була поява сусідської общини, виникнення приватної власності і пов’язаного з нею майнового й со­ціального розшарування суспільства. Водночас відбулися і політичні зміни: вожді племен і старійшини родових общин поступово зосере­дили владу в своїх руках. Наслідком цих змін стало оформлення про- тодержавних об’єднань - полянського, дулібського, волинянського.

На кінець IX ст. дулібське і волинянське протодержавні утво­рення занепали, однак пережило розквіт і піднесення полянське, яке в кінці VII - на початку IX ст. у Середньому Подніпров’ї утворило Ру­ську землю. До складу цієї держави увійшли землі полян, древлян, сі­верян, політичним центром став Київ, розташований у вигідному гео­графічному та стратегічному місті.

Пізніше, в середині IX ст. виникло протодержавне об'єднання ільменських словенів.

Злиття цих двох протодержав в результаті двірцевого переворо­ту, здійсненого князем Олегом у 882 р., стало вирішальним кроком на шляху створення східнослов’янської держави. Відбулося об’єднання південного і північного осередків протодержавності. Сто­лицею новоутвореного князівства стало місто Київ. За цим першим державотворчим кроком йшли інші.

Олег підкорив владі Києва слов’янські племінні союзи словенів, кривичів, древлян, сіверян, радимічів і неслов’янскі - чуді й мері, а наступники його - Кор, Ольга, Святослав і Володимир протягом X ст. поширили державну владу, систему збирання данини і судочинство на основні східнослов’янські землі.

Питання про обставини заснування Київської Русі були довгот­ривалий час дискусійними. В історичній науці найбільш поширеними були норманська та антинорманська теорії.

Норманська теорія, розроблена всередині XVIII ст. німецькими вченими, членами Російської академії наук Готлібом Байєром, Герха­рдом Міллером та Августом-Людвігом Шльоцером базувалася на “Повісті временних літ” Нестора.

В літописі розповідалося, що північні слов’янські племена (сло­вени, кривичі) та фінські (чудь, меря, весь) запросили у 862 р. варягів. Прийшли брати Рюрик, Сінеус, Трувор. Старший брат Рюрик поклав початок династії давньоруських князів, які з тих пір називаються Рю­риковичами. Антинорманісти (Михайло Ломоносов - засновник ан- тинорманської теорії, Микола Костомаров, Михайло Грушевський) стверджують першочергову роль слов’ян у виникненні державності Русі.

Методологічною підвалиною двох теорій було уявлення про утворення держави як про одночасний акт - наслідок діяльності істо­ричної особи. Тому аж до кінця ХІХ ст. у центрі уваги як норманістів, так і антинорманістів стояли питання етнічної належності літописних варягів, появи перших руських князів, походження назви “Русь”. До­вготривалий час на фундаменті всієї різноманітності джерел (істори­чних, археологічних, мовних) встановилася думка про провідну роль скандинавів у політичному житті Східної Європи.

Розробка сучасної теорії виникнення держави внаслідок довгот­ривалого соціально-економічного розвитку суспільства, праці істори­ків і археологів, які доводять, що східнослов’янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало протодержавні утворення, - все це корінним чином змінило уявлення про роль норманів на Русі. Водночас сучасна наука визнає, що норманські князі з бойовими дружинами служили слов’янам, навіть очолили династію, але швидко слов’янізувалися й асимілювалися серед населення.

Таким чином, Київська Русь виникла внаслідок політичної, етні­чної та культурної консолідації східнослов’янських племен.

2