ПЕРЕДНЄ СЛОВО.
В українській передреволюційній буржуазній історичній науці другої половини XIX ст. В. Антонович посідав, як це не раз зазначали, поважне, а для певного періоду навіть чільне місце.
Це постало не тільки завдяки його науковим дослідам та виданням низки джерел, але також і тому, що з під його керівництва вийшло чимало дослідників, які здебільшого продовжували напрям його роботи. Тематика цих дослідів була найбільше пов’язана з февдальними часами на Україні; студіювали найбільше суспільні явища того часу. Це було загальне явище тоді, бо зацікавлення аналогічною тематикою маємо і в польській та російській історіографії. 'По цей час ми не маємо, крім хронологічної та схематичної каталогізації, всебічного висвітлення ні економічних та суспільних стосунків, ні ідеологічних буржуазних течій XIX ст. на Україні. Проте все ж можна сказати, що розвиток капіталістичних стосунків після 1861 року, великодержавна націоналістична політика царату на Україні, деякі певні вияви февдальних традицій польської шляхти щодо історичної місії Польщі, пристосованих до нових умов другої половини XIX ст. — це було загальне тло, на фоні якого довелося працювати В. Антоновичеві та його учням і дослідникам, що провадили свої наукові студії під його впливом. Всі вони не стоять осторонь тої класової боротьби, яка широко розгортається на Україні після реформи, коли капіталізм руйнував старі кріпацькі умови життя людини.
В цих нових умовах і довелося працювати В. Антоновичеві. На його науковій продукції, безумовно, вони також позначилися. Він, як визначають, своїми поглядами належав до народників. Цей народницький світогляд окреслився у нього ще в 50 — 60-х рр. Вірний йому залишився він і пізніше, тільки модифікуючи та відповідним чином пристосовуючи його до нових умов життя. Про це свідчить один лист його з с. Романівки (25. VIII 1895 р.) до свого товариша на громадському полі Б.
С. Познанського. У цій спробі оглянутися на свій перейдений життьовий шлях В. Антонович писав: „що ми захоплювалися, були оптимістами — це вірно, але вірно також і те, що ми потрапили в течію живу, відповідну станові нашої країни та її майбутньому і загальним вимогам ерропейського поступу. Для мене кращою перевіркою служить те, що оце вже майже минуло 40 років, половина нас повмирала, але залишилась вірна раз прийнятому напрямкові—друга, що залишилася, половина з білим волоссям так само гаряче віддана своїй ідеї,—як була у молодечому азарті. Також і кожний з нас працював щиро на її користь на якому то ні було терені". („Україна", 1928, кн. 5, ст. 105). Вірний цій народницькій ідеології Антонович лишився і пізніше. Проходить, обминаючи його, боротьба революційного пролетаріату з царатом у кінці XIX та на початку XX ст., проходить також 1905 рік, що був генеральною репетицією 1917 року. Народництво привело В. Антоновича до української буржуазії, яка не раз використовувала його в своїх змаганнях^Це, цілком можливо, спричинилося до того, що, коли розпочалася переоцінка нашої попередньої спадщини,— частина дослідників зазначала, що, мовляв, В. Антонович був акціонером, що він мав зв’язки з царськими жандармами. Такі заяви пояснюються тим, що ці дослідники помилково поєднали його з його однофамільцями, які справді виявили себе на такому полі. Ці приклади свідчать і про те, що при теперішній величезній роботі в галузі методології на порядку денному стоїть, так би мовити, чергове завдання — вивчати діяльність і наукову спадщину В; Антоновича та чітко і ясно, правдиво оцінити його місце в передреволюційній буржуазній історіографії. Відповідної оцінки ми по цей час не маємо, — не було відповідних матеріялів, і це не дало змоги всебічно висвітлити постать В. Антоновича за вимогами марксо-ленінової науки.
Тому на часі є видати твори В. Антоновича. Тільки ми до нього підходимо не з тією ідеалізацією, що її виявляла та затушковувала нею свої інтереси українська буржуазія, висвітлюючи діяльність В.
Антоновича.У цьому виданні дослідник, озброєний марксо-леніно- вою наукою, знайде чимало важливих матеріялів для вивчення суспільно-економічних формацій на терені України. Виданням джерел та своїми дослідами — археологічними та історичними — В. Антонович дав чимало цінного для вивчення передклясового, рабовласницького та февдального суспільства на Україні, а своїми працями з XIX ст. та своїм життям — для вивчення історичних явищ часів капіталізму на Україні в XIX ст.
Розглядаючи всі ці праці Антоновича, ми завжди маємо- пам’ятати відому характеристику Маркса: „Не свідомість людей зумовлює їхнє буття, а, навпаки, суспільне буття — свідомість11, себто треба розглядати працю та діяльність В. Антоновича, зважаючи на історичні умови, історію кля- сової боротьби того часу, коли він працював. Марксо- ленінова наука дасть, сподіваємося, відповідну оцінку і визначить місце В. Антоновича в українській буржуазній передреволюційній історіографії, визначить хиби його праць, провадячи боротьбу з ідеалізацією цієї постаті в буржуазній історіографії. Одночасно це дасть змогу розв’язати й низку питань для характеристики розвитку української історіографії XX ст. та ширше розгорнути боротьбу проти буржуазних течій, що по цей час іще мають вплив у сучасній нашій історичній науці.