НОВІ «ПРЕДМЕТИ ОСОБИСТОГО БЛАГОЧЕСТЯ» В КОЛЕКЦІЇ НІЕЗ «ПЕРЕЯСЛАВ» ТА ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ АТРИБУЦІЇ ПІДВІСОК ЗІ ЗНАКАМИ РЮРИКОВИЧІВ

О. В. Колибенко, О.В. Колибенко (Переяслав-Хмельницький)

Останнім часом археологічні фонди Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» поповнились кількома унікальними предметами давньоруського художнього металу.

Одним із самостійних дослідницьких напрямків, що виділився в останні десятиліття, є «археологія предметів особистого благочестя». Сучасний дослідник цих пам'яток А. Є. Мусін вважає, що саме в археології Давньої Русі предмети культу, знайдені у складі поселенських та поховальних комплексів, представляють достатньо масову вибірку добре стратифікованих артефактів, оточених «структурами повсякденності», що характеризують соціальний статус і повсякденний побут їх власників¹.

Під час археологічних досліджень 2006 р. на території «окольного міста» Переяславля Руського, що проводились археологічною експедицією НІЕЗ «Переяслав» та ПХДПУ ім. Г.С. Сковороди (керівник - Д.А. Тетеря), було знайдено досить рідкісну пам'ятку, яка відноситься до «предметів особистого благочестя» - давньоруську підвіску-іконку (рис. 1). Її було виявлено під час шурфування території колишнього Вознесенського монастиря, де протягом 30-90-х рр. ХХ ст. розташовувалась військова частина. У зв'язку з цим, жодних археологічних досліджень раніше тут не проводилось, тому названа територія з археологічної точки зору має значний інтерес².

У процесі досліджень на цій території в центрі «окольного міста» Переяславля було зафіксовано добру збереженість давньоруського культурного шару, що містив окремі уламки кераміки ХІ-ХІІ ст. Саме в культурному шарі було виявлено литу майже круглу односторонню олов'янисто-свинцеву підвіску-іконку діаметром 35 мм із зображенням кінної фігури св.

М.В. Сєдовою в числі новгородських підвісок-іконок опубліковано одну досить близьку аналогію переяславській знахідці⁴. Хоч новгородська підвіска збереглася не повністю, все ж неозброєним оком видно її схожість з переяславською. Однак, відмінність цієї підвіски, як і аналогічної пам'ятки ХІІ ст. зі зруйнованого поховання біля с. Нікольське Ленінградської обл.⁵, полягає в інакшому розміщенні передпліччя правої руки Георгія, якою він тримає списа. На переяславській іконці передпліччя підняте вгору, а на новгородській та з с. Нікольського - опущене вниз. За М.В. Сєдовою, культурний шар, в якому було знайдено новгородську іконку, датується 30-60-ми рр. ХІІ ст.⁶ Переяславську підвіску-іконку, очевидно, можна датувати другою чвертю - серединою ХІІ ст.

Ще одним «предметом особистого благочестя», переданим до фондів НІЕЗ «Переяслав», є випадково виявлений неподалік м. Фастова Київської обл. бронзовий двосторонній амулет-змійовик із зображенням двох святих на лицевій стороні (рис. 2). Т.В. Ніколаєва та А.В. Чернєцов - автори спеціального зводу цих надзвичайно цікавих пам'яток - зазначали, що «давньоруські амулети-змійовики є досить частими археологічними знахідками... Кількість

Рис.1. Підвіска-іконка з території «окольного міста» Переяслава.

цих знахідок за останні 200 років накопичилась значна, й навряд чи всі їх в даний час можна врахувати...»⁷.

На рубежі 90-х рр. ХХ ст. переважна більшість змійовиків зберігалась у фондових колекціях музеїв Москви, Ленінграда, Новгорода, Смоленська, Рязані, Вологди, Загорська, Казані, Києва, Чернігова, Новгорода-Сіверського та деяких інших міст. Завдяки цьому, а також наявності серед них іменних експонатів із дорогоцінних металів (золота й срібла), що явно були виготовлені для замовників з князівсько-боярського середовища, змійовики неодноразово ставали об'єктом уваги археологів та мистецтвознавців.

Разом з тим слід зазначити, що значну кількість цих предметів дрібної металевої пластики ще не введено до наукового обігу. Згадуваний вище звід Т.В. Ніколаєвої та А.В. Чернєцова, за підрахунками В.Ю. Коваля, містить дані про 65 амулетів-змійовиків ХІІ - першої половини ХІІІ ст.⁹ У зв'язку з цим, далеко не для всіх різновидів амулетів-змійовиків є опубліковані в літературі близькі аналогії. Змійовик, що публікується, має досить близькі аналогії, в тому числі опубліковані в зводі Т.В. Ніколаєвої та А.В. Чернєцова. Наводимо короткий опис цього предмета.

Амулет-змійовик є круглим плоским медальйоном діаметром 54 мм. Змійовик вилитий із золотистої бронзи (?) у двосторонній ливарній формі, з вушком для підвішування. Товщина бортика - близько 1,5 мм. Всі рельєфні зображення та круговий напис по краю досить чіткі. На лицевій стороні змійовика - дві рельєфні стовпоподібні фігури святих у повний зріст, між якими зверху розташована фігура Спаса з розведеними руками. Внизу між святими заглиблене зображення шестикінцевого хреста на ступінчастій Голгофі. З боків від святих розміщено два вертикальних написи: лівий - «молнс» (зверху вниз, дві останні літери написані горизонтально поруч), правий «ллнл» (знизу вгору?). Правий напис недостатньо чіткий (рис. 2, 1).

По зовнішньому кільцевому полю змійовика йде грецький рельєфний напис крупними літерами, відділений від зображень святих рельєфним кільцем з крапок: «+АГІОС ΑΓΙΟC АГІОС Κ(6ριο)C CΑΒΑΟΘ ΠΛΙΡΙC О ΥΡΑΗΟC Κ(α)ΙΓΙ(ς)». Це - трисвята піснь, розміщена на багатьох змійовиках із різними зображеннями: «Свят, Свят, Свят Господь Саваоф - повне небо і земля»¹⁰; «Свят, свят, свят. Господь Саваоф исполнь небо и земля»¹¹.

На зворотній стороні все поле амулета займає зображення жіночої голови з розібраним волоссям, від якої відходять дві пари товстих зміїних тулубів з великими вухатими головами й роззявленими пащами.

Рис.2. Змійовик із Фастова. 1 - лицева сторона; 2 - зворотна сторона.

змієголової істоти (прямо під її головою), вухами вниз, із піднятими догори роззявленими пащами. Ще дві пари зміїних тулубів з аналогічними головами є продовженням ніг істоти. Таким чином істота має десять зміїних голів. По зовнішньому краю медальйон окантований товстою лінією орнаменту у вигляді джгута (рис.2, 2).

У зводі Т.В. Ніколаєвої та А.В. Чернєцова наведено кілька амулетів-змійовиків, які є дуже близькими до даного екземпляра. Це невелика група змійовиків із зображеннями св. Козьми і Даміана. Автори зводу наводять дані про кілька срібних та 14 мідних і бронзових змійовиків, які відрізняються від знахідки, що публікується, в основному дрібними деталями. Це підтверджує висновок Т.В. Ніколаєвої та А.В. Чернєцова про те, що змійовики із зображенням Козьми і Даміана представлені однією іконографічною схемою, але виконані в різних і різночасових відливках¹².

Названі дослідники вказують, що більшість змійовиків цього типу знайдено на території Україні й вони мають, очевидно, південноруське походження (Новгород-Сіверський, Полтавщина, Чернігівщина, Княжа Гора, Вишгород). Автори зводу пов’язують виникнення і поширення цього типу змійовиків з фольклором Козьмо-Даміанського циклу, записаним в тих же місцевостях України. Наведене ними датування цього типу змійовиків - ХІІІ-ХУ ст. - на нашу думку є правильним¹³. Хоч М.В. Сєдова й зазначала, що майже всі опубліковані до цих пір амулети-обереги, названі змійовиками, були випадковими знахідками, й час їх побутування або не може бути визначений, або визначається дуже приблизно, все ж у своїй праці вона опублікувала кілька точно датованих змійовиків. Ці речі походять із розкопок Новгорода й мають чітку прив’язку до конкретних комплексів, що датуються часом від початку ХІІ ст.

Третім унікальним предметом, що поповнив колекцію давньоруського художнього металу НІЕЗ «Переяслав», є мідна трапецієподібна підвіска із зображенням знака Рюриковичів - «тризуба». Цю надзвичайно цікаву пам’ятку було придбано восени 2006 р. у мешканця с. Циблі. Як з’ясувалося, її було випадково знайдено в розмиві берега в ур. Церква, приблизно за 15-30 м на північний схід від залишків цегляної церкви св. Іллі¹⁵. Назване місце розташоване приблизно за 800 м на північний захід від с. Циблі і є невеликим останцевим підвищенням борової тераси

р. Дніпра. В даний час урочище перетворилося, фактично, на острів загальною довжиною близько 1,2 км. Заболочена дніпровська протока (колишня р. Цибля) відділяє його від сучасного берега Канівського водосховища.

Підвіска зі знаком Рюриковичів є не першою рідкісною знахідкою, виявленою в околицях

с. Циблі. Досить значну кількість різноманітних речей - у першу чергу предметів дрібної металевої пластики - було знайдено місцевими мешканцями у попередні три десятиліття в розмиві берега Канівського водосховища. На жаль, значна частина з них не потрапила до музейних зібрань, поповнивши приватні збірки. Наприклад, у різні роки в ур. Церква, у розмиві берега на мілководді, знайдено 5 бронзових натільних хрестів та 2 хрести-енколпіони, які походять, очевидно, з поховань зруйнованого водою некрополя ХІ-ХІІІ ст. й зберігаються у приватній колекції¹⁶. До археологічних фондів НІЕЗП було передано знайдений поблизу с. Циблі плетений металевий браслет ХІІ-ХІІІ ст. з посрібленого дроту, а до фондів НМІУ - мідний хрест ХІІІ ст.¹⁷.

Така досить велика кількість рідкісних знахідок, виявлених в околицях с.

Перш за все, слід відзначити розташування на північний схід від ур. Церква (за 0,5 км від нього) давньоруського городища. Це овальне в плані городище в ур. Узвіз (п.1) знаходиться на південній околиці с. Циблі й займає високий край плато лесової тераси над заплавою р. Дніпро. Воно було неодноразово обстежене експедиціями ПХДІКЗ у 1980, 1981, 1988 та 1989 рр., Канівською експедицією ІА НАНУ в 1994 р., досліджувалось Лівобережно- Дніпровською слов'яно-руською експедицією ІА НАНУ в 1995 р. (керівник - О.В. Сухобоков). Розміри городища: 85?60 м (0,5 га). Зберігся вал висотою близько 1,75 м та рів з напільного боку, є сліди ескарпу з боку урвища. Давньоруський культурний шар, зафіксований під розсунутим валом (товщина - 0,3 м), пошкоджений могильними ямами пізньосередньовіч- ного кладовища, яким зайнята вся площа городища включно з валом та крутосхилом із західного боку. В шурфах та зачистці валу виявлено уламки гончарного посуду ХІІ-ХІІІ ст. З північної та північно-східної сторін від городища розташоване селище-посад площею близько 8 га, яке займає високий край плато лесової тераси між двома ярами. Давньоруський культурний шар посаду складає 0,6-0,8 м, на поверхні, в шурфах та зачистці обриву глиняного кар'єра зібрано уламки гончарного посуду ХІІ-ХІІІ ст., пряслиця із пірофілітового сланцю, уламки дрібних металевих предметів¹⁸.

На північний захід від городища й на захід від південної околиці с. Циблі, на незатопленій підвищеній частині заплави р. Дніпро, розташоване селище давньоруського часу (ур. Узвіз, п.2), яке також досліджувалось Лівобережно-Дніпровською експедицією ІА НАНУ в 1995 р. Розкопками було виявлено та досліджено залишки двох заглиблених жител каркасно- стовпової конструкції та господарську споруду. В житлах прямокутної форми збереглися залишки глинобитних печей, у заповненні споруд виявлено обгорілі дерев'яні конструкції, уламки гончарного посуду ХІІ-ХІІІ ст. Селище перекриває матеріали трипільської та черняхівської культур¹⁹.

Крім наведених вище пам'яток, уламки гончарного посуду давньоруського часу виявлено також в ур. Підпоринці, розташованому за 1-2 км на північ від ур. Церква, на території тепер не існуючого старого с. Циблі²⁰.

Таким чином, комплекс давньоруських поселень в околицях сучасного с. Циблі складався з городища з посадом, великого селища поруч з ним, а також низки розташованих неподалік невеликих селищ. Фактично, даний комплекс для ХІІ-ХІІІ ст. мав міський характер. Очевидно, це був адміністративно-територіальний центр певної округи, до якого тяжіли численні невеликі селища, розташовані у нині затопленій заплаві р. Дніпра. На користь цього свідчить також наявність давньоруського курганного некрополя, нещодавно виявленого

Рис.3. Підвіска зі знаком Рюриковичів із с. Циблі.

співробітниками НІЕЗ «Переяслав» у лісі, неподалік від даного комплексу пам'яток. Знахідка на території цього комплексу підвіски зі знаком Рюриковичів, що, на думку більшості сучасних дослідників, мала підтверджувати офіційний статус її власника чи носія, очевидно, не є випадковою.

Незважаючи на те, що підвіска довгий час перебувала у зоні розмиву берегової лінії й отримала численні механічні ушкодження (трикутний виступ у нижній частині обламаний, пошкоджено бокові торці, нижня частина лицевої сторони з ніжкою-основою тризубця затерта, на обох сторонах підвіски є заглиблення, які на зворотній стороні місцями переходять у глибокі тріщини), все ж неозброєним оком видно, що стан її збереження на момент втрати функціональності був задовільний (рис. 3). Підвіска, очевидно, була частиною поховального інвентаря одного з мешканців комплексу поселень поблизу с. Циблі й належала йому за життя. Стан підвіски може свідчити про короткий термін її використання до часу поховання.

Хоч до наукового обігу протягом останнього 70-річчя вже введено певну кількість таких підвісок, за своїм зовнішнім виглядом ця підвіска є досить близькою лише до однієї з опублікованих на даний час подібних пам'яток²¹. Вона має неправильну трапецієподібну форму, вушко для підвішування шириною 5,5 мм, діаметр отвору 3 мм. На лицевій стороні підвіски вигравіюване зображення княжого знака Володимира Святославича - «тризуба» - у парадному варіанті. Цей знак є дуже близьким (якщо не ідентичним) до аналогічного знака на білоновій підвісці, виявленій під час розкопок в шарі 25-го ярусу Неревського розкопу в Новгороді у 1954 р.²². Цікаво, що й форма новгородської підвіски, на відміну від практично всіх інших відомих нині, аналогічна до форми підвіски з ур. Церква.

Зображення на зворотній стороні розглядуваної підвіски не має поки що аналогій серед опублікованих пам'яток. Воно нагадує складний рослинний орнамент у вигляді хрестоподібного поєднання потрійних (схожих на тризуб) розеток, ускладнених додатковими завитками (рис. 3).

Отже, враховуючи тотожність геральдичних знаків (тризубів) на новгородській та циблівській підвісках, а також їх практично тотожний зовнішній вигляд, є підстави вважати їх продукцією однієї майстерні. Порівняння ж зображення тризуба на обох цих підвісках з аналогічними зображеннями на срібниках Володимира Святославича показало, що лише одна з опублікованих у каталозі М.П. Сотникової та І.Г. Спаського монет містить на собі аналогічне зображення тризуба, всі інші знаки мають зовсім інше трактування²³. Головною особливістю названої монети, що походить з Ніжинського скарбу 1852 р. (срібник Володимира Святославича, тип ІІІ за класифікацією М.П. Сотникової та І.Г. Спаського), є відмінна від усіх інших монет цього князя форма центрального стрижня тризуба. Автори каталогу зазначили, що на окремих екземплярах монет ІІІ типу стрижень тризуба має вигляд наконечника стріли²⁴. На нашу думку, він більше нагадує наконечник списа, чим значно відрізняється від усіх інших монет Володимира Святославича, на яких він має вигляд тонкого штиря. Однак, для нас важливим є факт значної близькості зображень тризуба на трьох вищезазначених предметах - двох підвісках та срібнику - що, можливо, вказує на виготовлення штемпеля монети в тій же майстерні й тими ж майстрами (чи майстром), що й підвісок. Навряд чи кількість таких майстрів, задіяних при виготовленні цих своєрідних офіційних знаків, була у Києві за часів Володимира Святославича великою. Для прикладу, штемпелі для срібників Володимира Святославича І-го типу вирізали, за спостереженнями М.П. Сотникової та І.Г. Спаського, три майстри, а ІІ та ІІІ типів - всього по два майстри²⁵. Названі автори висловили також думку, що над штемпелями кожного типу срібників працювало по одному «головному» різчику з кількома «підмайстрами»²⁶.

Культурні нашарування ярусу 25 Неревського розкопу в Новгороді, де було виявлено білонову підвіску з лицевою стороною, аналогічною до циблівської, датуються 1006-1025 рр. Зрозуміло, що використання трапецієподібної підвіски із знаком Володимира Святославича у якості офіційного знаку мало припинитися у 1015 р. Ця дата є також верхньою межею випуску срібників останнього IV типу. Однак, оскільки за дослідженнями фахівців-нумізматів значна перерва у карбуванні срібників була лише між І та ІІ типами, випуск срібників ІІ-IV типів відбувався в останні роки княжіння Володимира Святославича, тобто в 1012-1015 рр.²⁷ Виходячи з цього, виготовлення та функціонування циблівської підвіски, на нашу думку, може бути датованим саме цим часом (1012-1015 рр.).

В роботі 2000 р. С.В. Бєлєцкий вказував, що в даний час відомо щонайменше 10 підвісок зі знаками Рюриковичів. Після виходу його праці до наукового обігу було введено ще 3 таких підвіски (2 - з Кельгінінського могильника у Мордовії, 1 - з Чернігова). Таким чином, разом з циблівською підвіскою на даний час відомо щонайменше 14 підвісок зі знаками Рюриковичів, не враховуючи підвіску із Пскова, котра, на думку А. А. Молчанова та С.В. Бєлєцкого, - є сучасним фальсифікатом²⁸.

Невелика кількість таких предметів свідчить як про їх досить обмежену (чисто офіційну) сферу використання, так і про вузький хронологічний період їх функціонування. Очевидно, цей період точно охоплював час перебування на київському великокняжому столі двох князів - Володимира Святославича та Ярослава Володимировича. Після смерті останнього з цих князів, власне з утворенням «тріумвірату» Ярославичів, припиняється й функціонування підвісок зі знаками Рюриковичів. Причини, які призвели до цього, могли бути різними. На нашу думку, якби підвіски зі знаками Рюриковичів були офіційними знаками купців чи дипломатичних представників²⁹, то вони б не вийшли з ужитку так швидко. Причина, яка призвела до їх зникнення раз і назавжди, мала безповоротний характер. В цьому плані плідною, на нашу думку, була точка зору В.Л. Яніна, який на матеріалах досліджень Новгорода прийшов до думки про атрибуцію підвісок зі знаками Рюриковичів як вірчих знаків вірників³⁰. Дійсно, після смерті Ярослава Володимировича збір державних податків здійснювався вже не від імені великого київського князя, а від імені князя відповідного уділу. Відсутність на місцях як традиції виготовлення таких металевих знаків, так і достатньо кваліфікованих кадрів, стали причиною припинення їх застосування й, можливо, використання у якості таких знаків предметів з інших (органічних) матеріалів, що не дійшли до нашого часу.

¹ Мусин А.Е. Археология «личного благочестия» в христианской традиции Востока и Запада // Христианская иконография Востока и Запада в памятниках материальной культуры Древней Руси и Византии: Памяти Т Чуковой. - СПб.: Петербургское Востоковедение, 2006. - С. 165-166.

² Висловлюємо щиру подяку керівнику експедиції Д.А. Тетері за дозвіл опублікувати пам'ятку.

³ Тетеря Д.А. Археологічні дослідження на території посаду Переяславля Руського в 2003-2006 рр. (друкується).

⁴ СедоваМ.В. Ювелирные изделия древнего Новгорода (Х-ХУ вв.). - М.: Наука, 1981. - С. 62-63, рис. 20, 11.

⁵ Мусин А.Е. Христианизация Новгородской земли в IX-XIV веках. Погребальный обряд и христианские древности. - СПб.: Петербургское Востоковедение, 2002. - С. 188, 191, рис. 118.

⁶ Седова М.В. Ювелирные изделия древнего Новгорода (Х-ХУ вв.). - С. 62.

⁷ Николаева ТВ., Чернецов А.В. Древнерусские амулеты-змеевики. - М.: Наука, 1991. - С. 29.

⁸ Коваль В.Ю. О древнерусских амулетах-змеевиках // КСИА РАН. - М.: Наука, 2007. - Вып. 221.

- С. 54-63.

⁹ Там же. - С. 56.

¹⁰ Божественна літургія Святого отця нашого Іоанна Золотоустого // Молитовник. - К.: Воскресіння, 2001. - С. 124.

¹¹ Николаева ТВ., Чернецов А.В. Древнерусские амулеты-змеевики. - С. 49.

¹² Там же. - С. 31.

¹³ Там же. - С. 31, 77-78.

¹⁴ СедоваМ.В. Ювелирные изделия древнего Новгорода (Х-ХУ вв.). - С. 66-69, рис. 23, 24.

¹⁵ Тетеря Д.А., Юрченко О.В. Підвіска з тризубом із околиць с. Циблі на Переяславщині // Археологічні відкриття в Україні 2006 р. (у друці).

¹⁶ Сухобоков О.В., Бузян Г.М., Вайнер Б. У, Колибенко О.В., Роздобудько М.В. Звіт про археологічні дослідження Лівобережно-Дніпровської слов'яно-руської експедиції ІА НАН України в 1995 р. // НА ІА НАНУ - 1995/64. - С. 9-16, табл. 40.

¹⁷ Шендрик Н.І. Довідник з археології України. Київська обл. - К.: Наукова думка, 1977. -

С. 100.

¹⁸ Сухобоков О.В., Бузян Г.М., Вайнер Б. У, Колибенко О.В., Роздобудько М.В. Звіт про археологічні дослідження Лівобережно-Дніпровської слов'яно-руської експедиції ІА НАН України в 1995 р. -

С.17-20.

¹⁹ Там само. - С. 21-30.

²⁰ ТелегинД.Я., Круц В.А., Нужный Д.Ю. Отчет о работе археологической экспедиции “Славутич” в 1979 г. в зоне Каневского водохранилища, низовья Десны и в Надпорожье // НА ИА НАНУ. - 1979/18.

- С. 21-22.

²¹ РыбаковБ.А. Знаки собственности в княжеском хозяйстве Киевской Руси Х-ХІІ вв. // Советская археология. - 1940. - №6. - С. 227-257; Ширинский С.С. Ременные бляшки со знаками Рюриковичей из Бирки и Гнездова // Славяне и Русь. - М.: Наука, 1968. - С. 215-223; Молчанов А.А. Подвески со знаками Рюриковичей и происхождение древнерусской буллы // Вспомогательные исторические дисциплины. - Л.: Наука, 1976. - Т 7. - С. 69-91; Петренко В.П. Раскопки сопки в урочище Победище близ Старой Ладоги // кСиА АН СССР. - 1977. - №150. - С. 55-62; СедоваМ.В. Ювелирные изделия древнего Новгорода (Х-ХУ вв.). - С. 36; Янин В.Л. Археологический комментарий к Русской Правде // Новгородский сборник. 50 лет раскопок Новгорода. - М.: Наука, 1982. - С. 138-155; ЛабутинаИ.К. КультурныйслойПскова //АрхеологическоеизучениеПскова.- М.:Наука,1983.-С. 7-45; МолчановА.А. Об атрибуции лично-родовых знаков князей Рюриковичей Х-ХІІІ вв. // Вспомогательные исторические дисциплины. - Л.: Наука, 1985. - Т.16. - С. 66-83; Молчанов А.А. Верительные знаки киевских князей и древнескандинавские jartegnir // Х Всесоюзная конференция по изучению истории, экономики, литературы и языка скандинавских стран и Финляндии. Тезисы докладов. - М., 1986. -

Ч.1. - С. 184-186; КрыласоваН.Б. Подвеска со знаком Рюриковичей из Рождественского могильника // Российская археология. - 1995. - №2. - С.192-197; Белецкий С.В. Знаки Рюриковичей. Ч.1: Х-ХІ век // Исследования и музеефикация древностей Северо-Запада. - Вып.2. - СПб., 2000. - 120 с.; Вихляев В.И., Беговаткин А.А., Беляев Я.В., Шитов В.Н. Раскопки Кельгининского могильника // Археологические открытия 1999 года. - М.: Наука, 2001. - С. 66-68; Вихляев В.И., Беговаткин А.А., Беляев Я.В., Зеленцова О.В., Моськин В.Е., Шитов В.Н. Раскопки Кельгининского могильника // Археологические открытия 2000 года. - М.: Наука, 2001. - С. 59-61; Белецкий С.В. Лично-родовые знаки князей- Рюриковичей на металлических подвесках ХІ в. // RUTHENICA. - 2002. - Т.1. - С. 134-151; Новик Т. Подвеска из Чернигова со знаком Рюриковичей // Ювелирное искусство и материальная культура. Тезисы докладов участников девятого и десятого коллоквиумов (10-14 октября 2000 года и 9-14 апреля 2001 года). - СПб.: Изд. ГЭ, 2002. - С. 141-142; Беговаткин А.А. Погребения с геральдическими подвесками из Кельгининского могильника в Мордовии // STRATUM PLUS, 2003­2004. - 2005. - №6. - С. 447-450; Белецкий С.В. Знаки на геральдических подвесках из Кельгининского могильника // STRATUM PLUS, 2003-2004. - 2005. - №6. - С. 451-452; Бузян ГМ., Набок Л.М., Роздобудько М.В., Тетеря Д.А. Нариси з історії давнього Переяслава (до 1100-ліття першої літописної згадки). - К.: Міленіум, 2007. - С. 75 (фото).

²² Янин В.Л. Вислые печати из новгородских раскопок 1951-1954 гг. // МИА. - М., 1956. - №55.

- С. 158, табл. 5.;Молчанов А.А. Подвески со знаками Рюриковичей и происхождение древнерусской буллы. - С. 70, табл. 1, №1; СедоваМ.В. Ювелирные изделия древнего Новгорода (Х - ХУ вв.). - С. 36, рис. 11.1.

²³ СотниковаМ.П., Спасский И.Г. Тысячелетие древнейших монет России. - Л.: Искусство, 1983.

- С. 161, рис. 117-1.

²⁴ Там же. - С. 74.

²⁵ Там же. - С. 75.

²⁶ Там же. - С. 81.

²⁷ Там же.

²⁸ Молчанов А.А. Верительные знаки киевских князей и древнескандинавские jartegnir. - С. 185; Белецкий С.В. Лично-родовые знаки князей-Рюриковичей на металлических подвесках ХІ в. - С. 149, прим. 58.

²⁹ Белецкий С.В. Лично-родовые знаки князей-Рюриковичей на металлических подвесках ХІ в.

- С. 137-138.

³⁰ Янин В.Л. Археологический комментарий к Русской Правде. - С. 154.