Нищення української мови поневолювачами України

У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів-ворогів, як українська від Польщі й особ­ливо від Росії.

Нам вдалося відшукати низку документів, які у хронологіч­ній послідовності засвідчують нищення української мови поля­ками, москалями і більшовиками-комуністами.

Перші бібліотеки з’явились на Русі в XI ст. Були це збірки грецьких рукописів, а також слов’янські переклади богословсь­кої літератури та богослужебних книг. Найбільші книгозбірні мали Києво-Печерський монастир та Софійський собор, при якому за часів Ярослава Мудрого працювало немало перепису­вачів. Мали свої бібліотеки й освічені бояри й удільні князі. Все це багатство було знищене...

1410 рік. Битва під Грюнвальдом. Прапор Львівської землі, з яким ішли галицькі воїни на битву під Грюн­вальдом, як і згодом шабля Сагайдачного, кухоль гетьмана Богдана Хмельницького зберігаються у Кракові. Кілька універсалів Хмельницького — у бібліотеці Польської Академії наук.

1569 рік. Після Люблінської унії — гоніння на українські кни­ги, надруковані на польській території.

1627 рік. Указом царя московського Михайла Федоровича та Патріарха Філарета звелено було книги українсько­го друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати ук­раїнські книги. У Москві спалено “Учительное єван­геліє” Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та “Великий Катехизис” Лаврентія Зизанія Тустановського.

1672 рік. Указ про заборону в усіх містах усіх чинів людям тримати в себе вдома та на території Польщі від­крито чи таємно українського друку книги, а хто їх має, то суворо наказано приносити і здавати воє­воді, місцевому правителю.

1677 рік. Московський Патріарх Іоаким наказав із українсь­ких книг знищити листки, які мають відмінність від книг московських.

1689 рік.

1690 рік.

1693 рік.

1709 рік.

1720 рік.

20 грудня

1720 року.

1721 рік.

1724 рік.

1725 рік.

Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати перший том “Четьї мінеї” Дмитра Ростовського.

Московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство, а перший том книги “Четьї мінеї” звелено спалити.

Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мо­вою.

Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов’янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них “ніякої різниці не було”.

Указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім церков­них попередніх видань, на Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку звіряти, щоб ніякої відмінності й особливого на­річчя в них не було.

Петро І видав указ київському губернатору князю Голіцину, щоб “... во всех монастырях, остающих­ся в Российском государстве, осмотреть й забрать древние жалованные грамоты и другие курйозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные”.

Наказ Синоду надсилати книги з українських дру­карень у “синодальну контору” для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й заві­рення клеймом цензора.

Друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з великоросійськими. На таку ж суму і за таку ж “провину” оштрафовано і чернігів­ську друкарню, яку перевезли до Москви.

Наказ Петра І про переписування на Україні дер­жавних постанов та розпоряджень з української мови на російську.

1740 рік.

1755 рік.

1763 рік.

1764 рік.

1765 рік.

1766 рік.

1769 рік.

Російська імператриця Анна Іоаннівна створила Правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та за­провадила російську мову в діловодстві на тери­торії України.

Переписи 1740-1748 рр. свідчать, що в семи пол­ках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл із викладанням українською мовою.

Уже перепис 1897 р. показав, що в Україні на 100 осіб було лише 13 письменних.

Синод наказав Києво-Печерській лаврі перекласти на російську мову “Четьї мінеї” св. Дмитрія Рос­товського та “Києво-Печерський патерик”.

Указ Катерини II про заборону викладати українсь­кою мовою в Києво-Могилянській академії.

Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-куль­турних закладів та усунення від влади україномов­них чиновників.

Ліквідація Катериною II козацького устрою та ко­зацьких шкіл на Слобожанщині.

Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській дру­карні друкуються й дозволені Синодом.

Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.

Після скасування Канцелярії міністерського прав­ління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилу­чені та перевезені до Росії справи таємного діловод­ства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час “розорення Січі генерал-поручиком Теке- лією у скрині під престолом Січової церкви”, опи­нилися в Московському відділенні загального архі­ву Головного штабу.

1782 рік.

1784 рік.

1785 рік.

1786 рік.

1789 рік.

1811 рік.

1847 рік.

1853 рік.

1859 рік.

1862 рік.

Катерина II створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням яких було запрова­дження єдиної форми навчання та викладання ро­сійської мови в усіх школах імперії.

Синод наказує митрополитові Київському і Галиць­кому Самуїлу карати студентів та звільняти з робо­ти учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови. Наказ Синоду Київському мит­рополитові Самуїлу Милославському ввести в Киє- во-Могилянській академії та в усіх школах України російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова за­ведена в усіх школах України.

Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої від­мінності з московськими виданнями не було, а в Киє- во-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.

У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано “По­рівняльний словник усіх мов”, у якому українська визначається як російська, спотворена польською.

Закриття Києво-Могилянської академії.

Розгром Кирило-Мефодіївського братства, яке пору­шувало питання народної освіти.

Покалічено видання “Літопису” Грабянки.

“Абеткова війна” 1859 року розпочалася внаслідок того, що намісник Галичини граф Голуховський запропонував увести в українську писемність ла­тинський алфавіт. Це сколихнуло галицьких ук­раїнців, посилило боротьбу за національне відро­дження.

Позакривано українські недільні школи. Припини­лось видання українського літературного та науко­во-політичного журналу “Основа”.

1863 рік.

1864 рік.

1869 рік.

1876 рік.

1881 рік.

1887 рік.

1888 рік.

1889 рік.

1892 рік.

1894 рік.

Валуєвський циркуляр: “Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє — во­рог Росії”.

Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Моск­ви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжни­ком Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів лікві­дованих установ із Волинської, Київської, Катери­нославської, Подільської, Херсонської та Чернігів­ської губерній.

Видано закон: чиновникам усіх відомств признача­лась значна доплата за русифікацію неросійського населення.

Емський указ. Заборона ввозити українські книги з- за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав. Невипад­ково хор М. Лисенка змусили співати у концерті українську народну пісню “Дощик” французькою мовою.

Закон про дозвіл на друкування словників українсь­кою мовою, але за російським правописом, а поста­новка українських вистав залежить від місцевого начальства.

Рукопис граматики української мови цензор повер­нув не читаючи, відписавши авторові, що нема по­треби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.

Указ Олександра III “Про заборону вживання в офі­ційних установах української мови та хрещення укра­їнськими іменами”.

У Києві, на археологічному з’їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.

Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.

Заборона ввезення українських книг з-за кордону.

1906 і

1921- Голод на Україні, що знищував основу української 1923 роки, нації — селянство.

1933 рік.

1938 рік.

1939 рік.

1940 рік.

1946 рік.

1946­

1947 роки.

1947 рік.

1949 рік.

1958 рік.

1961 рік.

1962 рік.

1970 рік.

1972 рік.

Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.

Постанова ЦК КП(б)У про обов’язкове вивчення в школах республіки російської мови.

Після “визволення” Західної України закриття час­тини українських і відкриття російських шкіл.

Депортація населення Галичини до Сибіру.

Постанова Ради Міністрів Радянського Союзу про затвердження українського правопису, наближеного до російського.

Голод на Україні.

Л. Каганович провів чистку серед діячів української культури. Знову депортація до Сибіру населення За­хідної України. План вивезення українців до Сибі­ру зірвався через нестачу вагонів.

Заборона повертатися в Україну тим робітникам, котрі були вивезені під час війни разом зі своїми заводами. Для відбудови промисловості в Україні присилали росіян.

Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українсь­ких шкіл на російську мову викладання. 17.04. 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла відповідну постанову.

XXII з’їзд КПРС — нова програма партії про “злиття націй” в єдиний радянський, тобто російський, народ. Репресії проти захисників української мови та куль­тури.

Наказ Міністерства освіти CPCP про написання і захист усіх дисертацій лише російською мовою. Затвердження їх тільки в Москві.

Друга після війни чистка і репресії проти україн­ства. Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ ∏∙ Шелеста за недостатню боротьбу з націона­лізмом. Арешти.

197 5 рік. Нова цензура “Кобзаря” Т. Шевченка.

1978 рік. Колегія Міносвіти УРСР видала директиву “Про

вдосконалення вивчення російської мови в україн­ських школах”.

1979 рік. Ташкентська конференція “Російська мова — мова

дружби народів”.

1983 рік. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів Радянського Союзу “Про поліпшення вивчення російської мови у школах республік”. Доплата за викладання російсь­кої мови 15 % та поділ класів.

1989 рік. Постанова ЦК КПРС “Про єдину офіційну загально­

державну мову в Радянському Союзі” (російську). Те ж у проекті Конституції М. Горбачова.

1990 рік. Верховна Рада Радянського Союзу видає закон про

мови народів Радянського Союзу, яким закріплює за російською мовою статус офіційної на всій тери­торії Союзу.

1994 рік. Намагання надати російській мові статус офіційної

в незалежній, вільній, суверенній, самостійній Ук­раїні.

1995 рік. Алма-Ата. Спільний науковий простір (тобто росій­

ський) для СНД.

Унікальне за своїм цинізмом явище світового масштабу — нищення української мови у Росії як імперській, так, іще гір­ше,— у Росії комуністичній.

Тим часом прогресивний світ зовсім інакше дивиться на цю справу. Так, у Франції за допомогою комп’ютеризації встанов­лено, що українська мова є однією з найстаріших мов і однією з найкращих у світі.

Мудра Японія, яка після Другої світової війни, будучи пере­моженою, всі зусилля і фонди надала освіті й за два десяти­ліття стала однією з найпередовіших держав світу, довідавшись про таку значущість української мови, негайно запровадила в Токійському університеті вивчення української мови.

А так званий старший брат, який упродовж віків тільки те й робив, що нищив чужі землі і цілі народи, “визволяв” чужі території, неспроможний повністю знищити великий українсь­кий народ, з усією ненавистю і люттю накинувся на чарівну українську мову, яка входить у п’ятірку найкращих мов світу, з метою повного її знищення. Тож недаремно за Росією, яка, до речі, вкрала у нас саму назву держави, закріпилась “слава” тюр­ми народів, комуністичного пекла.

Богдан Козярський, доцент кафедри україністики Українського інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти

Всеукраїнська правозахисна газета. — 1995. — Листопад. — № 3.