Нацистська окупація і рух Опору

Окупаційний режим, нав’язаний фашистами українському населенню у вигляді лихозвісного „нового порядку", відзначався винятковою українофобією Мета гітлерівських аг­ресорів полягала в тому, щоб терористичними, на­сильницькими методами пограбувати завойовану територію, максимально очистивши її від корінного населення, а для решти запровадити систему жор­стокої позаекономічної експлуатації

Потрібно було зовсім небагато часу, щоб оста­точно з’ясувалися цілі Німеччини щодо України На нараді окупаційних чиновників у Рівному E Kox сформулював її так „Мета нашої роботи — примусити українців працювати на Німеччину, а не ощасливити цей народ Україна повинна постачати те, чого немає у Німеччини Цю роботу слід прова­дити, не рахуючись з втратами"

Скасувавши, по суті, саме поняття „Україна", окупанти штучно розчленували суверенну ук­раїнську територію, що історично склалася Західноукраїнські землі під назвою „дистрикт Га­личина" були включені до „генерал-губернаторст­ва", створеного на території окупованої Польщі Південні райони республіки під назвою „Трансшстрія" ввійшли до складу Румуни Більшу ж частину України було віднесено до так званого рейхскомісаріату „Україна" Управляти ним Гітлер поставив Epixa Koxa Вибір був невипадковим Ад­же фанатичний расист Kox ненавидів і зневажав українців як неповноцінних істот „нижчої раси" „Якщо я знайду українця, гідного сісти за один стіл зі мною,— твердив цей „арієць",— я звелю його негайно розстріляти" Названий своїми підлеглими „коричневим царем України", Kox запопадливо за­ходився реалізовувати расистські постулати Гітле- ра, який розпатякував „Ми заінтересовані в тому, щоб ці росіяни чи українці не дуже сильно розмно­жувалися адже ми маємо намір добитися того, щоб одного чудового дня усі ці землі, що раніше вважа­лися руськими, були цілковито заселені німцями"

Новоявлені колонізатори, по суті, визнавали тільки один метод управління захопленими тери­торіями — фізичний і моральний терор Вони зака­тували на українській землі 5264 тис чол мирного населення (євреїв і циган — майже до ноги) та військовополонених, депортували до Німеччини на каторжні роботи 2400 тис чол молоді

Апокаліптичні картини незліченних ровів, зава­лених трупами жителів України, доповнювалися приголомшуючим „пейзажем" нескінченних руїн сотень міст, селищ та сіл, тисяч заводів, фабрик, шахт, електростанцій, спалених колгоспних та рад­госпних будівель, землянок й окопів, у яких тулили­ся сотні тисяч людей

Полчища німецьких інтендантів і підприємців під прикриттям багнетів і кулеметів окупаційних військ нишпорили по містах і селах, вивозили все, що тільки можна було навантажити у вагони Безу­мовно, злочинні дії фашистів щодо України не були б такими масштабними, якби не сприяння окупан­там частини населення В багатьох людей, які свого часу в цілому схвально сприйняли ленінські ідеї, бу­зувірські дії більшовицького тоталітарного режиму викликали почуття гіркого розчарування в ра­дянській владі, в соціалізмі, що ототожнювалися ними зі сталінськими злодіяннями А це в поєднанні з голодним, безправним існуванням аб­солютної більшості населення в умовах окупації ставало базою такого явища, як колаборацюналізм, тобто підсобництво гітлерівцям з боку осіб з місце­вого населення

Незважаючи на те, що окупанти поряд з жор­стокою репресивною політикою використовували також штучно створюваний масовий голод у містах і політичні провокації, вони наштовхнулися на відкритий або прихований опір Люди, які опинили­ся під владою загарбників, переконувалися те, що приніс фашизм,— і масовий геноцид, цілковиту відсутність людських прав, рабське животіння,— набагато страшніше від того найгіршого, що їм до­водилося терпіти в умовах, хоча й спотвореної сталінським тоталітаризмом, народної в своїй ос­нові радянської влади Такий висновок знаходимо у численних документах окупаційного періоду Зок­рема, в листі командуючого тилом групи армій „Південь" генерала Фрідеріці є визнання „Ук­раїнське населення в 1941 р під час вступу німець­ких військ зустрічало їх як друзів і визволителів за місцевим звичаєм — хлібом та сіллю Це гарне ставлення останнім часом докорінним чином зміни­лося" І там, де в 1941 р зводилися тріумфальні ар­ки на честь „німців-визволителів", у 1942 р закла­дали міни

Великі труднощі в процесі свого становлення пережив партизанський рух у тилу ворога Оскільки воєнною доктриною Червоної армії пере­дбачалося, що війна вестиметься виключно на тери­торії противника, підготовка населення до парти­занської боротьби визнавалася недоцільною Більш того, створена в лісах прикордонних районів на по­чатку 30-х рр мережа матеріально-технічних баз була ліквідована, а підібрані для можливої парти­занської боротьби досвідчені кадри звинувачено у підготовці „замаху на товариша Сталіна" та знище­но Було відкинуто теоретичні засади і практичний досвід організації й тактики партизанського руху Ці прорахунки далися взнаки на початку війни, ко­ли партійні та військові органи заходилися створю­вати підпілля, формувати партизанські загони Ад-

же об’єктивні труднощі організації боротьби у во­рожому тилу ускладнювалися поспішністю й фор­малізмом у доборі кадрів та підготовці їх до діяль­ності в нелегальних умовах, накладанні матеріаль­но-технічної бази, створенні конспіративних квар­тир, налагодженні засобів зв’язку Орієнтовані на досвід громадянської війни, місцеві керівники до обов’язків яких було віднесено формування підпілля та партизанських загонів, нерідко проявляли кри­чущі невігластво і формалізм

Тому не дивно, що багато таких погано підго­товлених і недосвідчених підпільників і партизанів, зіткнувшись на початку окупації з гітлерівськими каральними органами, які мали великий досвід бо­ротьби з антифашистським рухом у Німеччині та Європі, не витримали всього тягаря непередбачених труднощів Один з керівників партизанського руху на Україні І Старинов свідчив, що в перший рік війни на окупованій території було залишено 3500 партизанських загонів і диверсійних груп На чер­вень 1942 р малися відомості про наявність лише 22 діючих загонів Решта — розпалася або була розгромлена

В неймовірно складних умовах ворожого тилу, долаючи величезні організаційні та матеріальні труднощі, щодня піддаючи себе смертельному ри­зику, гуртували однодумців, збирали на полях не­давніх боїв зброю, самотужки виробляли конспіра­тивні прийоми, тактику бойових дій, налагоджували приймання радюдонесень, розмножували та поши­рювали антифашистські листівки Завдяки цій не­втомній, безстрашній роботі вже на кінець 1942 р у нелегальній діяльності на території України стався вирішальний злам Підпільна та партизанська ме­режа була не тільки відновлена, а й значно розши­рена і посилена Певною мірою вдалося виправити й численні помилки, допущені під час формування партизанських загонів і нелегальних організацій

Серед різних форм народної боротьби в тилу ворога у всіх районах України найактивнішою були збройні партизанські дії У кількох тисячах ра­дянських загонів воювали сотні тисяч патріотів Робітники, селяни, службовці нерідко ПІД впливом діяльності підпільників саботували економічні, політичні та воєнні заходи окупантів, чим ослаблю­вали ворожий тил

Юнаки і дівчата були найбільш масовою верст­вою населення, яка безвідмовно пішла за радянсь­кою владою В нацистському документі „Наслідки німецького воєнного управління в зоні групи армій „Південь” цьому феномену приділено спеціальну увагу В ньому говориться, що радянська молодь „глибоко засвоїла основоположення більшовизму З молоді складалася більшість активістів за справу рад Банди (партизани — Авт ) утворювалися пе­реважно з молоді"

Роль „третьої сили" в умовах окупаційного ре­жиму намагалася активно відігравати Організація українських націоналістів (ОУН) Після невдалої спроби ЗО червня 1941 р проголосити у Львові відновлення самостійної Української держави ця організація остаточно розкололася Утворилися два і’і крила — помірковане на чолі з А Мельником (ОУН-м) і радикальне, кероване C Бандерою (ОУН-б), що почали між собою ворогувати Мельниківці, сподіваючись на врахування німцями українських інтересів, відкрито стали додатком окупаційного апарату і навіть створили з українців дивізію CC „Галичина" для допомоги фашистам Бандерівці, збагнувши, що Німеччина розглядає Україну лише як колонію, почали створювати власні збройні сили — Українську повстанську армію (УПА), підпільні боївки в селах, їхньою метою бу­ла боротьба за незалежну соборну Україну

Водночас ОУН робилися активні спроби з до­помогою так званих „похідних груп", що складали­ся з досвідчених організаторів і пропагандистів, по­ширити свій вплив на східні та південні області, розгорнути мережу оунівського підпілля у Києві, Сумах, Житомирі, Полтаві та інших містах На відміну від комуністичного підпілля гестапівці нази­вали націоналістичних нелегалів „українським ру­хом опору" В одній з його листівок, конфіскованих поліцією безпеки і СД, говорилося „Ми боремося за Українську державу, а не за чужий імперіалізм Ми повинні берегти наші сили, бо ми впевнені, що війна у своїй кінцевій фазі надасть нам державу “ Оскільки самостійницький рух, як і, ясна річ, ко­муністичний, суперечив німецькій колонізаторській політиці, на оунівців обрушилися репресії Розгро­мивши націоналістичне підпілля, гестапівці зосере­дилися на боротьбі проти комуністичного руху, який набирав силу

З наближенням Червоної армії і реальною пер­спективою повернення радянської влади, що за­пам’яталася в краї масовими репресіями та пород­жувала почуття страху, стосунки між бандерівцями і окупантами з огляду на спільну загрозу в ряді ви­падків набули характеру взаємосприяння у боротьбі проти нової більшовицької окупації

Наявність двох, хоч і нерівнозначних за мас­штабами та ефективністю, сил руху Опору (тут пе-

ревага в ефективності, безумовно, на боці ко­муністичної) була особливістю українського театру партизанських дій так само, як і факт розколу ук­раїнської нації ідеологічною барикадою Але є підстави наголосити і на тому, що об’єднувало аб­солютна більшість українського народу не сприйня­ла нацюнал-соціалістичної ідеологи, хоч як нацисти не намагалися її нав’язати, зайняла, зрештою, одно­значно ворожу позицію щодо окупантів та їх підсобників А це створювало сприятливі умови для всеукраїнського руху Опору, який у 1943 р досяг найбільшого розмаху і не на жарт налякав нацистів Партизанська боротьба набрала найбільшого роз­маху А протипартизанські заходи німців приноси­ли їм мінімальний успіх Більше від них страждало місцеве населення Прифронтовий тил німецької армії став нагадувати пороховий льох А його над­будова — окупаційний режим тріщав по всіх швах Партизанські формування на цей час вже не тільки багато в чому нагадували частини регулярної армії, а й координували з ними бойові дії Це був справжній другий фронт Великої Вітчизняної війни