Наслідки люблинської унїї для України.
Велике литовсько-українське князівство складало ся з кі- льканайцяти удільних князівств, котрими правили князі з Ге- димінового роду, а деякими ще й українські князі'. Але перегодом місце тих князів занимають воєводи або намісники, за- висимі від великого князя.
Вся область великого князівства була поділена на землї та повіти. В кождім повіті був город (укріплений замок), де жив воєвода або повітовий староста і сей не лише правив землею як і инші старости повітові, але й був крім того ще судією і військовим начальником тої землї. Землї ділили ся на частки, звані службами, а одна така частка або служба обнимала обшар около 300 моргів. Такі служби роздавано в ужиток з обовязком достарчати від одної такої служби (300 моргів землї) одного узброєного чоловіка до війська великого князя Одному можна було брати і більше таких служб, щоби лише від кождої достарчив одного вояка.
В тих сторонах, де богато було лісів і води (рік, озер, ставів) люди брали охочо “служби”, бо в тих давних часах най- поплатнїйше було пчільництво, лови звірів, (н. пр. бобрів), риболовство, дегтярство і т. и. Хліборобством мало хто занимав ся, а збіже управляли не на продаж, лиш на власний прожиток. Тимто в степових країнах, не обезпечених від татарських нападів, люди нерадо брали служби і задля того великі простори землї лишали ся пусткою. Тоді то старости почали роздавати такі “служби” також громадам з обовязком достарчати до війська узброєного чоловіка.
Після люблинської унїї введено в цілім великім князівстві литовськім і в українських землях польське право, яке стало тут обовязком). Ce право відбило ся некористно на селянах. Спершу іменно в великім князівстві литовськім і в українських землях жили селяни зовсім свобідно, хоч були нераз безземельні і держали землі як орендарі, але з часом добивали ся красших обставин і передавали свої землі дітям та платили лише данину плодами до скарбу.
Дуже рідко були бранці, ще ставали хлопами, кріпаками і ся неволя переходили на їх дї тий в спадщині’. Колиж заведено польське право, устала сво бода селян, бо в Польщі вже тоді було кріпацтво, а шляхта, що звала ся землянами, мала право вважати селян як свою власність, володіти ними як кріпаками. Шляхтич на однім селі мав над селянином право житя і смерти, бачив в нїм робочу машину, на котру стілько накладав панщини, скілько могли його тілесні сили двигнути. Польське право признавало лише два стани людий — шляхотський стан, що володів землею і селян-кріпаків, що не мали ніякої свободи, ніяких прав. Після Люблинської унїї втратили українські селяни на Литві, так само, як се було і в Польщі, особисту свободу, не мали власної землі’ і не судили ся громадським судом по давному звичаю, але підпали під власть дїдичів і стали хлопами. Окрім дачок грішми і господарськими плодами були селяни приневолені відробляти ще панщину, а в чотири роки після люблинської унїї варшавський сойм віддав селян під власть дїдичів з тїлом і майном, так, що дідич мав право карати свого підданого, як сам хотів.Міста на Литві і Україні змінили ся після Люблинської унїї на лад польських міст. До того часу українські міщани писали по українськи і так до них писали також польські королі і пани. Однак після Люблинської унїї богато міщан попереходило на латинську віру і стали Поляками.
Духовенство після Люблинської унїї підлягало також польському впливови і ділило ся на “шляхту духовного стану” і низ ше духовенство. Владиками українськими настановляли тоді часто людий світських з поміж шляхти, що не мали до духов ного стану ніякого званя, але уміли придбати собі ласку короля або його дворяків, або добре заплатили за таке достоїнство Тодішні українські владики вели нераз житє гуляще і допускали ся ріжних вчинків, які не лицювали їх достоїнствам. Низше духовенство було вельми понижене, воно стало зовсім зависи ме від дідичів, що присвоїли собі право вибирати для громади священика (право патронату, яке доси мали громади), судили священиків, брали від них данину і т. д., а через те підупала вельми повага духовенства. Перегодом дійшов духовний стан до великої темноти і зневаги. Нічого дивного отже, що українські пани і вельможі стали цурати ся православної віри і церкви, гордували нею і приймали латинську віру та ставали Поляками.
Після люблинської унїї переселяє ся на Литву і Україну що раз більше польських вельмож, як Яблоновскі, Замойскі, Ko- пецьпольські, Калиновські і ин. і вони випирають з українських земель литовсько-українських панів. Сей новий суспільний лад, витворений під впливом Польщі по Люблинській унїї в українських землях, наляг важким гнетом на український нарід, а до того опісля прилучив ся ще і релігійний гнет. Ті обставини приневолили український нарід станути до опору і самооборони.
6.