С. І. Муравйов-Апостол про діяльність таємних товариств декабристів в Україні (Уривок зі свідчень під час слідства в справі декабристів) 6 лютого 1826р.
У Південного товариства мета була одна з самого початку: введення в Росії конституції під назвою «Руська правда»; на початку 1822 року, як уже мною показано, зустрівся я в Києві з Пестелем, Юшневським, В.
Давидовим, кн. (князем - упоряд.) С. Волконським, членами Південної управи. Тут було вже сказано про знищення в Москві Союзу благо денствія, про невизнання цього знищення Південною управою, через це запропоновано було Пестелем продовжити дії, організувавши вже з нас не управу, а товариство, не відокремлюючись, однак від членів петербурзьких, які будуть однієї з нами думки щодо знищення, оголошеного в Москві; з цим усі погодились і обрали для керування Південним товариством двох директорів - Пестеля і Юшневського. На цих нарадах йшлося про те, що перед тим, як розпочинати будь-які дії, треба мати готову конституцію: тому Пестель пояснив головні риси створюваної ним «Руської правди», після вислухування яких вирішено було залишити рік на роздумування кожному членові для прийняття або відхилення цієї конституції; цим закінчилася нарада 1822 року. Про заходи виконання цього року не йшлося. З часу переведення мого в армію я не листувався ні з ким із членів Північного товариства, я не знаю про перебіг подій, які відбувались у них, і взагалі до самого приїзду кн. Трубецького в Київ повідомлення з Північного товариства до Південного надходили дуже рідко й були надто неповні.На початку наступного 1823 року члени Південного товариства, вищеназвані мною, і Бестужев-Рюмін, якого я прийняв у 1822 році, знову зібралися в Києві. Пестель знову пояснював «Руську правду», яка була визнана всіма членами з деякими запереченнями, і тут йшлося про введення її через тимчасове управління, яке мало бути доручено директорам товариства.
Членами, які мали найбільший вплив на Південне товариство порадами або творами, були я, Пестель і Бестужев-Рюмін.
Південне товариство передбачало розпочати свої дії відкрито в 1823 році в таборі 9-ї дивізії при к. (корпусі - упоряд.) Бобруйський; у 1825 році в таборі біля м. Ліщина й зрештою в 1826 році під час очікуваного з’єднання трьох корпусів. Спосіб діяльності й причини, через які було відкладено виконання, будуть викладені мною в нижчезазначених пунктах.
Для досягнення мети своєї товариство розраховувало на ті війська, які знаходились під керівництвом своїх членів, передбачаючи, що одні вплинуть на інших. А найвищих осіб на державній службі я нікого не знаю, кого б товариство вважало своїм покровителем, та його й не було.
Якою мірою думки товариства наявні у військових поселеннях, мені невідомо .
Щодо 800 чоловік, які нібито взяті мною в Чернігівському полку, то це цілковита брехня; я навіть ніколи не розмовляв з ними так, як з вищеназваними семенівськими солдатами. Під час п’ятирічної служби моєї в полку встиг їх прив’язати до себе, переймаючись їхніми нестатками й прагнучи допомогти їм, наскільки міг у всякому разі. Жодних інших способів я до них не застосовував.
Південне товариство мало зносини з Північним у 1823 році через брата Матвія й через В. Давидова та кн. Волконського, у 1824 році - через Швей- ковського й Пестеля, а в 1825 році - через кн. Трубецького, який переїхав по службі в Київ. Усі взагалі переговори схилялись з боку Південного товариства до цілковитого з’єднання двох товариств, на що Північне не погоджувалось і виставляло як причину цієї незгоди несхвалення в деяких частинах прийнятої Південним «Руської правди»; а в них була своя конституція, складена М. Муравйовим. Швейковський під час поїздки своєї мав від мене листи до членів: М. Муравйова, кн. Трубецького, М. Тургенева, у яких я всіх їх упрошував приєднатися до нас і не створювати окреме товариства .
Товариством прокламації до народу і військ не були заготовлені.
На одній з нарад, які відбулися в Києві в 1823 році, як мною показано в 7 пункті, вперше говорилося про знищення всієї імператорської родини.
Присутніми були названі в тому ж пункті члени. Засідання було на квартирі кн. Волконського.Думка ця була запропонована таким чином: при введенні «Руської правди», що вчинити з усією імператорською родиною? Думки членів були такі: Пестеля, Юшневського, В. Давидова, кн. Волконського - знищення всіх; Бестужева - одного государя; моя (думка була) - нікого, і разом з тим я пропонував розпочати дії неприхованим заколотом, відмовившись від покори, і залишався при цій думці, хоч і протиставили мені всі бідування міжусобної брані, яка неодмінно повинна була виникнути від запропонованого мною способу дії. Нарада про це тим закінчилася, що Бестужев і я оголосили, що їх четверо однієї думки, а протилежної - тільки нас двоє . Після цієї наради Бестужев справді писав листа проти цієї думки товариства й подав його до нашої директорії. Список цей був у мене деякий час, але давно вже мною знищений, бо я не зберігав жодних політичних паперів.
У 1825 році, під час збору військ 3-го корпусу, у таборі біля м. Ліщина знаходилися члени Артамон Муравйов, Швейковський, Тизенгаузен, Враницький (який, проте, на жодній нараді нашій не був і взагалі мало брав участі в справах товариства), Бестужев-Рюмін і я. Усі названі члени, довідавшись, що у Швейковського відібрали полк, того ж вечора з’їхалися до нього й знайшли його в цілковитому відчаї. А. Муравйов запропонував, не гаючи часу, розпочати дії, ця пропозиція при першому пориві була всіма схвалена. По-перше, тому що правилом в товаристві було: якщо одного члена його буде викрито, починати дії без зволікання (для нас справжні причини відібрання полку в Швейковського були неясні), по-друге, тому що в усякому разі товариство втрачало таким чином цілий полк, на допомогу якого могло сподіватися, поки Швейковський ним командував. Тут же А. Муравйов запропонував себе, щоб їхати в Таганрог для завдання удару государеві, але його пропозицію не було прийнято, тому що на початку розгортання дій він був необхідний у полку для впливу на нього.
Нарада ця закінчилася рішенням: Бестужеву їхати якомога скоріше до Пестеля, повідомити його про наш намір і дізнатися його думку, вимагаючи від нього допомогу й сприяння. А план дії був такий: коли прийде начальник штабу армії - арештовувати його і корпусного командира і, піднявши корпус, вирушити на Київ - оволодіти ним і далі діяти за обставинами .Під час того ж Лещинського табору побачився з капітаном Тютче- вим, який служив у Семенівському полку, а тепер у Пензенському; його і прийняв у товариство. Він перший сказав мені про існування Слов’янського товариства, розповідаючи, що один артилерійський офіцер, і, здається, він назвав Борисова, робив йому пропозицію вступити в таємне товариство і давав навіть читати статут його. Я просив Тютчева постаратися дістати цей статут, що він справді через кілька днів і виконав. З цього статуту, написаного на одному аркуші, ніким не підписаного й при тому досить незрозумілого й незадовільного, довідатися можна було, що товариство мало за мету об’єднати всі племена слов’янські в один народ. Якими ж засобами товариство хотіло досягти цієї мети, про те не можна було довідатись з цього статуту; керівники його мені невідомі, а члени, яких я знаю, такі: в артилерії 8-ї бригади - Горбачевський, Борисов, Пестов, Анд- рєєвич (чинів не знаю); Пензенського полку - майор Спиридов (прийнятий мною і пізніше Бестужевим приєднаний до Слов’ян), капітан Тютчев (також) і Гробинський (чина не знаю); Чернігівського полку - штабс- капітан Соловйов, поручики Щипілло, Кузьмін, Сухінов, а інших членів не знаю, але, здається, є і поляки.
Про Малоросійське товариство знаю тільки те, що нібито там керівник маршал Лукашевич і що мета його - приєднати Малоросію до Польщі. Між іншим, Лукашевича самого бачив я раз у своєму житті в кн. С. Волконського, а членів цього товариства не тільки не знаю нікого, але й не чув, щоб коли при мені кого-небудь називали.
Про поширення таємних товариств по всьому царству Польському, Познанському герцогству, Галичині й губерніях литовських, Волинській, Подільській і Київській ствердно не скажу, знаю тільки, що товариства польські дуже численні, і вважаю, за однодумністю, яка існує між поляками, що воно повинно бути так.
Гр. Мошинського я завжди знав як члена польського товариства, а не як начальника управи губерній Волинської, Київської і Подільської і про цю обставину ні від нього і ні від кого не чув.Кн. Трубецькой, призначений черговим штаб-офіцером, приїхав до Києва на початку 1825 року, і через те, що він був одним з директорів Північного товариства, то і приїзд його, полегшивши відносини обох товариств, зблизив їх більше, ніж будь-коли. Члени - я, Бестужев і Пестель - просили його справді подбати про залучення членів у 4-му корпусі, чого він, однак, не виконав.
Наприкінці 1825 року, коли він від’їздив у Петербург, доручено йому було оголосити членам Північного товариства про рішення наше розпочати діяльність, не пропускаючи 1826 року, і разом з тим прохання наше, щоб і вони за цим рішенням вжили своїх заходів. Перед від’їздом Трубець- кого в Петербург було ухвалено в разі успіху в діях доручити тимчасове правління Північному товариству, а війська зібрати у двох таборах: одному - під Києвом, під керівництвом Пестеля, другому - під Москвою, під керівництвом Бестужева, а мені їхати в Петербург. Про цей план знали тільки Пестель, Бестужев, я, брат Матвій, А. Муравйов, кн. Трубецькой і ті, кому він сам сповіщав.
Избранные социально-политические и философские произведения декабристов. - Т. ІІ. - С. 201-203, 205, 207-210, 213.