Меседж 1в «Передання Криму при Хрущові була «формальністю» та сваволею»

Передання Криму Хрущовим УРСР у 1954 році, яке пов'язують з 300-ю річни­цею так званого «возз'єднання» України з Росією, трактується російською про­пагандою як «помилка», «формальність» чи навіть незаконний акт.

Така теза пролунала й в інтерв'ю Сєрґєя Філатова, президента російського не- комерційного Фонду соціально-економічних та інтелектуальних програм та ексголови адміністрації президента Єльцина (1993-1996 рр.). Він зазначив, що вже в 90-х роках «...Крым прилагал большие усилия, чтобы расстаться с Укра­иной и присоединиться к России», тож «Надо убедить мир, что Крым всегда принадлежал России и пока нам приходится уже 20 лет расплачиваться за ошибку, которую совершил Никита Хрущев»^[54].

Ба більше, такий крок Хрущова трактується як «протизаконний». Валентина Мат- вієнко, голова ради Федеральних зборів РФ, заявила, що «...тогда была наруше- на Конституция страны, по которой решались вопросы целостности границ, и это решение должно было приниматься путем референдума граждан страны и оформления его Верховным Советом. Всего этого сделано не было [СРСР]»^[55].

На думку високопосадовців РФ, принцип «права на самовизначення» населен­ня був повністю проігнорований. Лідер ЛДПР та постійний кандидат у прези­денти Росії Владімір Жириновський вважає «формальність» 1954 року «траге­дією» та навіть «злочином»: «Жителей Крыма не спросили, хотят ли они вдруг стать quot;украинцамиquot;. Но куда большим преступлением было согласие Ельцина на то, чтобы Крым оставался украинским, когда разваливали СССР»^[56]. Путін у своєму виступі 18 березня 2014 року у Кремлі зазначив, що «... когда Крым вдруг оказался уже в другом государстве, вот тогда уже Россия почувствовала, что её даже не просто обокрали, а ограбили»^[57].

Тож так званий «референдум» був покликаний відновити «історичну справед­ливість». Тим паче, владу в Україні «узурпировали самозванцы», «украинские идейные наследники Бандеры - приспешника Гитлера»^[58]. Мовляв, «тем, кто со­противлялся путчу, сразу начали грозить репрессиями и карательными опера­циями. И первым на очереди был, конечно, Крым, русскоязычный Крым». Отже, російські «захисники» «не могли не откликнуться на эту просьбу, не могли оста­вить Крым и его жителей в беде, иначе это было бы просто предательством»^{[59] [60].}