Меседж 250 «Донбас і 'Новоросія' - це частина ‘русского мира'»
Не лише Хрущов потерпає від нищівної критики російської пропаганди: чимало дістається Владіміру Леніну і навіть вождеві Іосіфу Сталіну, який «подарував» Україні Донбас[61].
Президент РФ неодноразово звинувачував більшовицьких вождів у тому, що вони за незрозумілою йому логікою приєднали до УСРР території, які «історично» були півднем Росії, наразі - південно-східні регіони України. Його бентежить, зокрема, те, що таке приєднання було зроблене без урахування етнічного складу населення: «границы определялись совершенно произвольно и далеко не всегда обоснованно. На Украину, например, Донбасс передали»[62]. Тож, за логікою Кремля, те, що сьогодні відбувається - це лише відновлення історичної справедливості та повернення колись несправедливо відібраних територій додому.Російська пропаганда стверджує, що перебування Донбасу в складі УРСР, а згодом незалежної України - «велика історична помилка». Мовляв, Донбас ніколи не був Україною, а в складі УРСР опинився через зухвалі та необачні дії радянського політичних лідерів. Ситуація повторилася у 1991 році, коли Донбас був «відірваний» від Росії. Деякі російські ЗМІ покликаються на статті Олеся Бузини щодо його «далекоглядних» поглядів на майбутнє «Новоросії»: «унижение русскоязычных приведет к тому, что Донбасс и Крым действительно начнут осознавать себя именно частью современной российской политической нации»[63]. «Мы всегда будем защищать этнических русских на Украине и ту часть украинского населения, украинского народа, которая чувствует свою неразрывную не только этническую, но и культурную, языковую связь с Россией, чувствует себя частью широкого русского мира»[64], - заявив Путін у червні 2014 року у Відні. А наразі, на думку ініціаторів російського проєкту «101LIFE» про ді- тей-жертв «громадянської війни на Україні», «привід є»: «... с 2014 года украинские милитаристы целенаправленно уничтожают жителей Донбасса, открыто поддерживая маргиналов и носителей идей нацизма»[65].
На «русскомирности» Донбасу наголошують і місцеві ватажки. Наприклад, Павєл Ґубарєв, політичний діяч на окупованих територіях Донбасу, у своєму відкритому листі новообраному Президентові України відповів, що «Мы не украинцы. Мы не зомби. Мы - русские»[66]. «Експрокурор Криму» Поклонська заявила, що «...точка невозврата в вопросе территориальной принадлежности Донецкой и Луганской народных республик пройдена, эти территории - часть русского мира»[67].
У проаналізованому нами російському та проросійському сегментах соціальної мережі ВК чимало постів присвячені саме питанню «повернення споконвічно російських земель». Наприклад, один з найпопулярніших такий пост: «Анекдот на злобу дня: Юлия Тимошенко заявила, что намерена вернуть Крым, на что Путин ответил: quot;Крым вы нам уже вернули, верните теперь Юго-восток”»[68].
Водночас ставиться наголос на негативній тенденції заперечення «русскости русских, живущих на Украине, со стороны некоторых русских, живущих в России», адже «Малороссия и Новороссия - это наши исконные территории»[69]. Для деяких особистостей, як-от Владіміра Жириновського, «Вся территория нынешней Украины является историческими землями России»[70]. Цей пост здобув близько двох тисяч лайків, що свідчить про підтримку такої думки серед користувачів.
Стверджується, що більшість місцевих мешканців Донбасу вважали російську мову рідною та не володіли українською. Ресурс «Руксперт» вказує на «підтасування статистичних даних» з боку України: мовляв, на карті під назвою «Російська мова як рідна за переписом 2001 р.» вказано області, які знають лише російську[71]. Інша теза - начебто більшість жителів Донбасу за етнічною належністю ідентифікували себе росіянами. Саме такі висновки роблять, знову ж таки, на основі того самого перепису населення: зокрема, за підрахунками редакції сайту «Накануне. РУ», «в Новороссии русских более 80 %». Далі: «В Новороссии же число русских было специально занижено, а quot;украинцевquot; - завышено для улучшения статистики по Украине в целом и для обоснования насильственной украинизации»[72].
Автор статті Євгеній Чернишов підкреслює, що питання щодо «самоопределения» Донбасу повинні відпасти самі собою, бо «Донбасс ОСОЗНАЕТ свою русскость сильнее других»[73], начебто зважаючи на значну більшість саме російського населення.Меседж про належність Донбасу до «русского мира» проглядається в одному з найпопулярніших постів у соціальній мережі ВК, який розповідає про смерть бойовика Мотороли, «символа российских добровольцев, защищающих донецкую русскую землю от украинских оккупантов»[74]. Російська пропаганда поширює думку, що, мовляв, «пошёл воевать на Донбасс после фразы киевлянина quot;за одного нашего будем убивать 10 русскихquot;»[75]. А ось ще приклад: «семнадцать мужчин отдали свои жизни, чтобы защитить простых людей от агрессии Украины. Семнадцать жизней за будущее и свободу русских людей»[76]. Тож ми бачимо й свідоме перекручування дискурсу, коли українців називають «окупантами» та «агресорами», що також один з меседжів кремлівської пропаганди.
Попри подібні настрої, існує протилежний погляд: про українськість окупованих Росією територій. Меседж, популярний у мережі, полягає в тому, що наразі існує дві України: одна - зі столицею у Києві, де правлять «фашисти»; і друга - зі столицею у Донецьку, «чистая, правильная, справедливая, законная, основанная действительно на волеизъявлении народа, опирающаяся на наши исконные ценности, историю, традиции, обычаи, веру, культуру, братство, единение с Россией и ее народом»[77]. Бойовика Ґіві називають... «героєм України», бо він зробив більше для «защиты от фашистских тварей мирных граждан Украины на Донбассе, чем все те обвешенные медалями псевдо-герои и псевдо-патриоты проливающие кровь украинцев с обеих сторон из уютных киевских каби- нетов или особняков в Конча-Заспе»[78]. Його називають «Защитник украинских женщин и детей на Донбассе», який загинув від тих, хто «погибает от теракта, устроенного трусливыми quot;воинами света”»[79]. В рамках ідеї про українськість територій Донбасу російська пропаганда просуває тезу про необхідність створення нової держави - правонаступниці України[80].