Маврикій. Стратегікон

XI. Племена слов’ян і антів близькі за способом життя, за свої­ми звичаями, за своєю любов’ю до волі, їх жодним чином не можна схили­ти до рабства або покори у своїй країні. Вони багаточисельні, витривалі, легко зносять спеку, холод, дощ, наготу, нестачу їжі.

До іноземців, що прибувають до них, вони ставляться ласкаво й, ви­являючи їм знаки своєї поваги, [при переході їх] з одного місця в інше охороняють їх за необхідності, так що, якщо б виявилося, що через недба­лість того, хто приймає в себе іноземця, останній зазнав [якоїсь] шкоди, той, хто приймав його раніше, починає війну [проти винного], вважаючи справою честі помститися за чужоземця. Тих, хто знаходиться у них в по­лоні, вони не тримають у рабстві, як інші племена, протягом необмеженого часу, а, обмежуючи [термін рабства], певним часом пропонують їм вибір: бажають вони за певний викуп повернутися геть чи залишитися там [де вони знаходяться] на становищі вільних і друзів.

У них велика кількість різноманітної худоби і плодів земних, що ле­жать у купах, особливо проса і пшениці.

Скромність їх жінок перевищує всяку людську природу, так що бі­льшість із них вважають смерть свого чоловіка своєю смертю й добровіль­но душать себе, не вважаючи перебування вдовою за життя.

Вони селяться в лісах, біля важкодоступних рік, боліт і озер, влашто­вують у своїх житлах багато виходів. Необхідні для них речі вони за­ривають у схованках, нічим зайвим відкрито не володіють і ведуть життя кочове.

Воювати зі своїми ворогами вони люблять у місцях, що поросли гус­тим лісом, у тіснинах, на урвищах, з вигодою для себе користуються [засід­ками], раптовими атаками, хитрощами, і вдень, і вночі, винаходячи багато [різноманітних] способів. Досвідчені вони також і в переправі через ріки, перевершуючи в цьому відношенні всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді, так що часто деякі з тих, що залишаються дома, захоп­лених зненацька раптовим нападом, поринають у пучину води. При цьому вони тримають у роті спеціально виготовлені великі, видовбані всередині тростини, які доходять до поверхні води, а самі, лежачи навзнак на дні [рі­ки], дихають з їх допомогою, і це вони можуть робити протягом багатьох годин, так що абсолютно не можна догадатися про їх присутність.

Кожен озброєний двома невеликими списами, деякі мають також щити». Вони користуються також дерев’яними луками й невеликими стрі­лами, намоченими особливою отрутою, сильнодійною.

Не маючи над собою голови й ворогуючи один з одним, вони не ви­знають воєнного строю, нездатні битися в правильній битві показуватися на відкритих, рівних місцях. Якщо і станеться, що вони відважилися йти на бій, то вони в час його з криком трохи просуваються вперед усі разом, і якщо противник не витримує їх крику, похитнеться, то вони сильно на­ступають, в іншому разі починають тікати, не поспішаючи помірятися з силами супротивника в рукопашному бою. Маючи велику допомогу в лі­сах, вони направляються до них, оскільки серед тіснин вони вміють від­мінно воювати. Часто здобич вони кидають [нібито] під впливом розгубле­ності й біжать у ліс, а потім, коли наступаючі кидаються на здобич, легко піднімаються й завдають супротивнику зло.

Словом, вони підступні й не тримають свого слова щодо договорів, їх легше підпорядкувати страхом, ніж подарунками. Оскільки між ними немає однодумства, то вони не збираються разом, а якщо й зберуться, то вирішене ними тут же порушують інші, оскільки пси вони ворожі один одному й ніхто не хоче поступитися іншому.

Давня історія України : у 2 кн. / Толочко П. П., Козак Д. Н., Крижи- цький С. Д. та ін. - К., 1995. - Кн. 2. - С. 198-203.

2