Література і мистецтво соціалістичного реалізму.

Загальні тенденції політичного розвитку країни відображалися й у розвитку літературного процесу в Україні. Період 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. характеризувався відносно вільним розвитком літератури та мистецтва У цей час створили свої найкращі прозові твори М.

яких були притаманні романтичні настрої, пошуки яскравих форм і засобів його художнього вираження. Продовжуючи притаманну для української культури барокову традицію, вони виробляли новий, необароковий стиль у формі символізму. Подібні мотиви відчутні в творчості Миколи Бажана 20-х рр. Його поезія характеризувалася узагальненнями глибокого філософського значення.

На творчості українських літераторів позначився також вплив європейських модернізму. Зокрема, тяжіння до нього було характерним для творчості поета, театрознавця, перекладача М. Вороного. Він одним з перших увів до української лірики тему міста, інші модерністські мотиви європейської поезії.

Найвидатніша постать тогочасної української поезії - Павло Тичина Поезії його збірки «Сонячні кларнети» мали новаторський характер. На жаль, під тиском політичної диктатури поет зайняв примиренську позицію і був канонізований як зразковий оспівувач соціалістичних перетворень.

Особливе місце у розгортанні культурного відродження належало неформальній літературній київській групі «неокласиків». Їх естетична програма характеризувалась прагненням до строгої форми, гармонійної завершеності вірша, наслідуванням класичних зразків. Вони намагалися позбавити українську поезію сентименталізму й поверховості, понад усе ставили в літературі професіоналізм, намагалися спиратися у мистецькій практиці на кращі зразки європейської класики.

Найвидатнішою поетичною індивідуальністю в групі неокласиків був Максим Рильський. Справжнім злетом творчості поета стали його збірки «Під осінніми зорями», «Крізь бурю і сніг», «Синя далечінь», «Тринадцята весна», де романтичний дух органічно поєднується з вишуканою ліричною формою. Однак у 1932 р. після гострої критики за «втечу від життя», «ідеалізм» і «книжність» М. Рильський змушений був «перебудуватися» і став офіційним радянським поетом, автором «Пісні про Сталіна».

До групи неокласиків належали також М. Зеров, М. Драй-Хмара П. Филипович, О. Бургхардт (псевдонім - Юрій Клен). Доля їх складалася трагічно, хист кожного так і не розкрився до кінця.

Визначним теоретиком неокласичного напряму в літературі був Микола Хвильовий. Він бачив мету літературного процесу у розкритті прекрасного в людині. Така позиція суперечила офіційній комуністичній ідеології, спрямованій на формування «пролетарської культури» та «класових цінностей».

У Києві працював видатний російський письменник М. Булгаков, автор романів «Майстер і Маргарита», «Біла гвардія», п’єс «Дні Турбіних», «Собаче серце» тощо. Не можна викидати з української культури тих літераторів, що творили не українською, а російською мовою. Серед них були, такі видатні прозаїки й поети, як І. Бабель («Одеські оповідання», збірка оповідань «Кінармія»), І. Ільф і Є. Петров («Дванадцять стільців», «Золоте теля»), В. Катаєв (роман «Час, уперед!», повість «Біліє парус одинокий»), Е. Багрицький (поема «Дума про Опанаса») та ін.

Цікаві творчі пошуки відбувалися в 1920-ті рр.. у драматургії та театрі. На кінець 1925 р. у республіці налічувалось 45 театрів, у 1932 - 70. Великої популярності серед глядачів набув перший державний Драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка, Утворений у 1912 р. у Києві, з 1927 р. цей театр працює у Дніпропетровську. Нині це Дніпропетровський український музично- драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка.

Засновником новітнього напряму в українському театральному мистецтві став «Молодий театр», який організували відразу після революції Лесь Курбас і Гнат Юра.

Лесь Курбас здобув визнання як видатний організатор театру і режисер- реформатор театрального мистецтва, який прагнув піднести український театр до світового рівня і зберегти притаманний йому національний стиль. У своїх естетичних пошуках режисер наближався до програми неокласиків, намагаючись синтезувати здобутки класичної європейської драматургії і традиції українського театру. У 1922 р. Л. Курбас на основі «Молодого театру» створив новаторське об’єднання - театр «Березіль». Традиції театру увійшли в творчу практику акторської майстерності, заклали підвалини новаторської театральної школи в Україні.

У 1919 р. відокремився від «Молодого театру» Г. Юра. З групою акторів він створив театр ім. І. Франка, що в наш час є одним з провідних українських театрів.

На рівень високої професійності виходить з 1920-х рр. українська музика. Значний внесок у її розвиток зробили композитори Микола Леонович, Кирило Стеценко, Яків Степовий та ін. Активно розвивається жанр оперного мистецтва. В 1925-1926 рр. були створенні перші українські театри опери та балету в Харкові, Києві та Одесі. В Україні та за її межами здобули визнання виконавці Марія Литвиненко-Вольгемут, Іван Паторжинський, Іван Козловський, Зінаїда Гайдай, Борис Гмиря, Ольга Петрусенко та ін.

У 1920 рр. була створена державна українська мандрівна капела «Думка», яка за короткий час стала одним з найкращих хорів в країні і пропагувала українську хорову музику не лише в республіці, а і далеко за її межами. Успішно виступала Державна капела бандуристів під керівництвом M. Михайлова.

У 1923 р. було організовано Український державний симфонічний оркестр, у 1927 р. - Українську державну філармонію у Харкові, яка об’єднала оркестри, колективи, ансамблі та окремих виконавців республіки. На початку 1930-х рр. у Києві, Харкові та Одесі відкрились консерваторії.

У 1920-ті рр. значно пожвавився новаторський пошук у галузі образотворчого мистецтва.

Культурне піднесення в Радянській Україні майже припиняється вже на початку 1930-х рр., коли сталінське керівництво розпочало наступ на національну культуру, що супроводжувався переслідуванням, а далі й фізичним знищенням кращих сил творчої інтелігенції. «Розстріляне відродження» - під такою назвою увійшла в українську історію ця сторінка національної культури.

Доба «великого перелому» (1930-ті рр.) характеризувалася істотними, але неоднозначними результатами в галузі культурного будівництва. З одного боку, було досягнуто вагомих позитивних результатів у розвитку культури. Підвищився загальноосвітній рівень народних мас; розширювалося коло людей, професійно зайнятих творенням культурних цінностей. З іншого боку - репресії сталінського керівництва поширювалися у першу чергу на найбільш освічену частину суспільства і тому істотно підірвали його культурний потенціал.

Наслідки контрукраїнізації були негативними для української культури. Відбулося падіння престижу української мови і культури, зведення останньої до провінційного рівня, русифікації значної частини України, передусім східних областей і міського населення. Під загрозою опинилося саме існування українців як нації.

Унаслідок ідеологізації культурного життя за рамками дозволеного опинилися колосальні пласти із загальнолюдської культурної спадщини. Відбувається запекла боротьба з будь-якими проявами декадансу. Будь-який твір розглядається з позиції його придатності або непридатності для політичної пропаганди в інтересах «пролетаріату».

Держава безпосередньо керувала митцями, об’єднуючи їх у організації на кшталт творчих спілок письменників, художників, журналістів тощо. Було проголошено утвердження єдино правильного мистецького стилю - «соціалістичного реалізму». Він вимагав зображення типових характерів у типових обставинах з неухильною орієнтацією на цілком визначену систему духовних цінностей, передбачав зображення дійсності «з точки зору інтересів пролетаріату», тобто заохочував її свідоме перекручування. Дійсно правдиве відображення життя засобами мистецтва було об'єктивно нездійсненним під наглядом цензури. Забороненою залишалася сувора правда тяжкого життя, соціальної несправедливості, масового голоду, кричущого порушення законності й репресії.

Кульмінаційними в розгромі українського культурного життя були 1933 і 1934 рр. На початку 1933 р. заарештували поета, прозаїка та драматурга М. Ялового. Вражений арештом свого друга і подіями, свідком яких був, застрелився Микола Хвильовий. Того ж року за звинуваченням у причетності до «Української військової організації» був ув'язнений Остап Вишня. Був розігнаний експериментальний театр «Березіль», а його творець Лесь Курбас загинув у трудовому таборі. Так, тільки в 1934-1938 рр. було репресовано більше половини членів та кандидатів в члени Спілки письменників України. Кілька сотень кобзарів були скликані на з'їзд, де їх усіх заарештували і розстріляли.

Ті талановиті радянські письменники, поети, художники, режисери, які уникнули репресій, змушені були орієнтуватися на пересічні ідеологічні стандарти та художні прийоми. Свободи творчості вони вже не мали. Різноманітні літературні об'єднання були закриті і злиті в Спілку письменників України. Вона була оформлена на Першому з'їзді письменників України, який відбувся у 1934 р.

Разом з тим було б невірно сприймати цей період розвитку української культури лише як час тотального нищення її здобутків та митців. Розвиток культури не припинявся і в часи апогею тоталітаризму. Уся складність і суперечливість радянської дійсності відбилася в житті й творчості геніального українського радянського кінорежисера і письменника Олександра Довженка, до здобутків якого належать кінострічки 1920-30-х рр. «Звенигора», «Арсенал», «Іван», «Аероград», «Щорс». Фільм О. Довженка «Земля» у 2015 р. визнаний ЮНЕСКО як один з десяти найкращих шедеврів світової кінематографії.

Яскравою сторінкою в історії української культури став період війни. У час, коли вирішувалася доля самого сталінського режиму, останній був змушений послабити репресії проти української інтелігенції, допустити відродження національних почуттів українців, жорстоко утискуваних в мирний період. Москва досить швидко зрозуміла, що війну з іноземними загарбниками не можна вести, не спираючись на патріотичні, у своїй основі національні почуття народу. Як писав М. Рильський, «Вперше за багато років українські вчені і письменники одержали право вголос сказати про «національний дух українського народу». У літературі і науці почався рух за відновлення власної історичної пам'яті, за реальне національне усвідомлення народу і не лише в боротьбі з фашизмом, а й у перспективі, у всіх галузях суспільного буття. І хоча цей рух був до певної міри контрольований, але в багатьох ділянках культурного життя він став помітною і впливовою реальністю. З кінця 1941 р. в українській радянській літературі одна за одною починають друкуватися статті істориків і письменників, присвячені величним сторінкам національного минулого, передусім яскравим зразкам відсічі загарбникам і поневолювачам. Раз у раз вони звертаються з різних тематичних приводів до героїчних постатей вітчизняної історії: Ярослава Мудрого, Данила Галицького, П. Конашевича- Сагайдачного. Відроджується потяг до національного традиціоналізму, прориваються назовні мотиви українського патріотизму, що не мав нічого спільного зі штучно культивованим радянським патріотизмом.

Роки війни стали часом появи значних, наповнених патріотичним пафосом віршованих творів, які об'єднала тема нестерпної туги за рідною землею, любові до отчого краю: «Слово про рідну матір» Максима Рильського, «Голос матері» Павла Тичини, «Любіть Україну» Володимира Сосюри та ін. Слова з поетичної «Клятви» М. Бажана «Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою німецьких катів!» стали гаслом волелюбного українського народу в боротьбі проти жорстокого ворога.

Розділ 7. Україна в умовах тоталітарного режиму 149

Словник

П'ятирічка (п'ятирічний план) - основна форма державного

економічного планування в СРСР, починаючи з 1929 р. до розпаду країни 1991 р.

Перша п 'ятирічка - єдиний державний перспективний план розвитку всіх галузей економіки і культури СРСР (відповідно - УРСР) на 1928/29 - 1932/33 рр. Його основні завдання: створення власної передової технічної бази для реконструкції всього народного господарства внаслідок швидких темпів індустріалізації країни; проведення колективізації сільського господарства; забезпечення систематичного підвищення питомої ваги соціалістичного сектора в народному господарстві СРСР.

Тоталітарний режим (тоталітаризм) - політичний режим, за яким здійснюється повний (тотальний) контроль держави над усіма аспектами життя суспільства й окремої людини.

Унітарна держава - це цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенним правом.

Федеративна держава (федерація) - форма державного устрою, за якою союзна держава складається з кількох держав (республік, штатів, земель) або державних утворень.

Війна вітчизняна - справедлива війна на захист своєї Вітчизни.

Націонал-соціалізм (нацизм) - форма суспільного устрою, яка поєднує соціалізм з крайнім націоналізмом, расизмом, мілітаризмом, а також ідеологія, яка обґрунтовує такий порядок. Використовується олігархією як один зі способів свого панування.

Фашизм - близький до нацизму вид політичного режиму, концепція, а також радикальна авторитарна імперіалістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм, ідея постійної війни й панування. Використовується олігархією як один зі способів свого панування.

Контрольні запитання

1. Які основні причини політичної і економічної кризи у 1921 р.?

2. У чому суть непу?

3. Яким чином був утворений СРСР?

4. Які причини призвели до згортання непу?

5. Яким чином проводилася індустріалізація промисловості в Україні?

6. Що означало на практиці проведення суцільної колективізації?

7. Хто з керівників УРСР був причетний до Голодомору 1932-1933 рр. ?

8. Як пояснити причини високого трудового підйому у середині 30-х рр.?

9. Чи був збудований у СРСР та УРСР соціалізм?

10. Які причини, передумови і характер ІІ світової і Великої Вітчизняної війни?

11. Коли і в яких умовах відбулося об’єднання основної частини українських земель?

12. Які були плани фашистської Німеччини стосовно України ?

13. Проти кого і за що воювала УПА?

14. Що було спільного і відмінного між двома течіями ОУН - бандерівцями та мельниківцями?

15. Що Вам відомо про бойові дії Червоної Армії по визволенню України?

16. Чому відбувся українсько-польський етнічний конфлікт ?

17. Яку роль у визволенні України відіграли партизанський рух і радянське підпілля?

18. Яку ціну заплатив український народ за перемогу ?

19. Яке політичне значення перемоги СРСР над фашизмом для українського народу?

20. Якими були причини українізації та її наслідки для розвитку вітчизняної культури?

21. У чому головні здобутки розбудови мережі закладів освіти у 1920- 1930-ті роки?

22. Які видатні твори української культури 20-30-х рр. ХХ. Ви знаєте?

23. У чому причини згортання українізації та широкомасштабного наступу на українську національну культуру у 30-ті рр.?

24. Який був внесок діячів української культури у перемогу у Великій Вітчизняній війні?