Лист шляхтича М. Длужевського до коронного канцлера про перемогу козацького війська над польскою шляхтою у битві під Батогом (22—23 травня 1652 р.)
Ясновельможний князю канцлере і добродію! З червня я зустрів королівську пошту, що йшла в табір під Батогом. Через те, що тепер їй не було вже потреби йти до місця призначення, я розпорядився, щоб вона негайно повернулася назад і якнайскоріше повідомила вас про жахливий, нечуваний і раптовий розгром наших військ Хмельницьким і ордами — кримською, ногайською і буджацькою.
Хід воєнних дій був такий. 1 червня орда в числі 16 тисяч підступила до нашого війська, яке билося в цей день з великою мужністю. Три полки відтиснули татар на півмилі. Але після того, як до орди підійшли підкріплення, їй удалося не тільки швидко відбити атаку, а й добитися переваги. Бій тривав до вечора і завдав нашим військам чималих втрат.
На другий день, 2 червня, коло полудня, нас атакував сам Хмельницький з такими великими силами, що ми не змогли протриматися і одної години. Нас, оточених з усіх боків, орда рубала шаблями, а козаки так захопили табір, що наше військо було буквально стерте з лиця землі. Гетьман[XXX] одразу ж сховався в редутах, зайнятих іноземними полками. Але й там не можна було довго втриматися, бо ворог, який мав кілька десятків гармат, оточив наші редути з усіх боків. Оборонці останніх були або вбиті, або взяті в полон, їм довелося здатися, бо боронити наспіх збудовані редути, що не мають води, однаково не було змоги, особливо при тому замішанні, яке виникло після того, як довідалися про втечу челяді з табору. Цей табір був такий великий, що й 100 тисяч з трудом оборонили б його. З фронту, проте, його прикривала тільки одна шеренга, а в тилу не було не тільки ар’єргарду, а буквально жодної озброєної людини. Козаки й татари легко проникли в табір і забрали в полон кого хотіли і де хотіли.
З усього нашого полку бог урятував тільки мене і ще одного воїна; нам удалося чудом перепливти ріку. Взагі ж відійти вдалося дуже небагатьом, бо ріка і густі ліси дуже утруднювали відступ.
Яка доля спіткала почет гетьмана — сказати трудно. В усякому разі, навряд чи кому з них удалося пробитися крізь густі маси ворожих військ. Іноземці і рейтари трималися стійко, але і з них тільки небагато зможуть у майбутньому боронити Річ Посполиту. Його милість пан воєвода брацлавський1, що стояв недалеко від табору, але не приєднався до нас, зміг, мабуть, відступити до Кам’янця. Задніпров-ське військо і полки воєводи руського[XXXI] [XXXII] і Сапєги стояли в Охматові; їм удалося з’єднатися, і, оточені козаками, вони з боєм підступають у Полісся.Які дальші наміри ворога, відомо тільки богові. Можна побоюватися, що він рушить у глиб Польщі. Тому ви повинні спонукати короля і всю Річ Посполиту організувати оборону не пізніш як через 1—2 тижні.
Подавши всі ці міркування на розсуд вашого світлого розуму, висловлюю надію, що нещасливі відомості, подані не філософом, а обпаленим порохом воїном, будуть все-таки прийняті з подякою. Сподіваюся також, що ви не забудете бідного солдата, який справно служить уже 20 років. Покладаюся на вашу ласку. Ваш покірний слуга Микола Длужевський.
Ново-Костянтинів, вночі 3 червня 1652 р.
I. Michalowski, Ksiega pamietnicza, епюр. 654—656. Переклад з польської мови.