Культурницькі горизонти: що попереду?
Історична доля кожного народу значною мірою визначається рівнем розвитку культурного життя. В Україні культурний процес 90-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст. характеризується досить суперечливими тенденціями.
Які ж зміни відбулися в культурній сфері цього періоду? Чи мали вплив на рівень розвитку української культури політична нестабільність та економічна криза? Насамперед зазначимо, що найбільшим надбанням культури України стала ліквідація будь-яких перепон на шляху розвитку національної культури, адже суспільство поступово звільнялося від штампів партійної ідеології, вперше за багато десятиліть отримало вільний доступ до надбань світової культури, а також до всіх пластів власної духовної спадщини. Поряд з цим саме сфера культури найбільш гостро відчула всі труднощі перехідного періоду: зменшення державного фінансування, відсутність традицій меценатства (які завжди спираються на приватний капітал) призвели до значного скорочення культурних установ і, як наслідок, відпливу з культурної сфери талановитої молоді.В досить складній ситуації перебувала освіта України, адже, незважаючи на спроби освітнього реформування в останнє десятиліття існування СРСР, практично ніяких позитивних змін у цій сфері не відбулося. Навпаки, продовжував діяти залишковий принцип фінансування освіти (так, у 1992 р. частка бюджету на розвиток освіти становила 12,6%, у 1993 р. - 11,7%, у 1994 р. - 9,5%, у 1996 р. - 4,97%, у 1999 р - 3,85%, у 2002 р. - 4%). На початку 90-х рр. ХХ ст. СРСР посідав лише 28 місце у світі за рівнем освіти. Тож перед новоутвореною Українською державою постало завдання здійснення кардинальних змін в освітній сфері. В 1991 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про освіту», реалізація якого була пов'язана з урізноманітненням форм шкільної освіти, зміцненням матеріально-технічної бази освіти та впровадженням у навчання новітніх досягнень науки.
Поступово освітня система стала більш гнучкою й різноманітною. З'явилася велика кількість ліцеїв, коледжів, гімназій, приватних навчальних закладів, які значно урізноманітнили навчальний процес, сприяють поглибленню розвитку здібностей учнів та студентів. Було приділено значну увагу вивченню української історії, релігії, народознавства, відбулися зрушення й у викладанні інших суспільних наукОсновні засади функціонування та розвитку системи загальної середньої освіти окреслив Закон «Про загальну середню освіту» (1999). В Україні встановлено такі типи загальноосвітніх навчальних закладів, як середня загальноосвітня школа, спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми та ін. Запроваджено поступовий перехід до 12-річного терміну навчання, введено 12-бальну шкалу оцінювання знань учнів. Навчальний процес поділено на З ступені: І - початкова школа (1-4-й кл.), ІІ - базова школа (5-9-й кл.), ІІІ - старша школа (10-12-й кл.).
У листопаді 2003 р. Кабінетом Міністрів України було затверджено програму «Освіта» («Україна - ХХІ століття»), основна мета якої полягає в піднесенні вітчизняної освіти до світового рівня. Даною програмою передбачено реконструкцію існуючої системи освіти з урахуванням політичних, економічних, духовних змін у суспільстві. З 2003-2004 навчального року розпочався перехід старшої школи на профільне навчання. Відкриваються класи різних профілів: універсального, суспільно-гуманітарного, природничо-математичного,
технологічного, спортивного тощо. Більша увага приділяється вивченню національної історії, культури, традицій, розширюється сфера вживання української мови. Із 2008 р. замість вступних іспитів до ВНЗ запроваджено зовнішнє незалежне тестування, яке надає рівні можливості для здобуття вищої освіти.
Державою також було зроблено перші кроки у сфері перебудови вищої та середньої освіти: почав
здійснюватися процес реорганізації всієї структури вищої освіти з метою її наближення до сучасної практики суспільного життя; було здійснено перехід на триступеневу підготовку - бакалавр, спеціаліст, магістр; поряд з державними було створено ряд навчальних закладів, що базуються на інших формах власності; вищі навчальні заклади стали більш автономними у своїй діяльності.
Протягом першого десятиліття незалежності в Україні було відновлено діяльність Києво-Могилянської академії, відкрито Національну академію управління (Київ), Академію фінансистів (Донецьк), ряд нових університетів. В Україні розгорнулася робота по акредитації вищих навчальних закладів, переходу їх на українську мову викладання. Але й на сьогоднішній день основною освітянською проблемою залишається проблема фінансування, про що свідчить хоча б той факт, що в Україні на підготовку спеціаліста у вищому навчальному закладі витрачається у 5-6 разів менше коштів, ніж у вузах розвинених країн світу.Серед проблем освітянської галузі - невідповідність матеріально-технічної бази вимогам часу, скорочення мережі шкіл, дошкільного та позашкільного виховання, погіршення забезпечення технічними засобами навчання та підручниками, зниження престижу праці педагога, перевищення випуску спеціалістів низки професій над потребою, що призводить до зростання кількості безробітних з вищою освітою, тощо.
Важливим складовим елементом духовної культури є наука. Провідним науковим центром в нашій державі залишається Академія наук України, проголошена в 1994 р. національною. Була заснована низка галузевих академій. В Україні було створено національну систему атестації наукових кадрів, створена Українська наукова асоціація, покликана сприяти відродженню української науки, піднесенню її до світового рівня.
Установи Національної академії наук України мають тісні зв'язки з провідними науковими центрами світу. Так, завдяки науковим розробкам Національного космічного агентства України наша держава бере участь у міжнародних програмах з дослідження космічного простору. У 1997 р. український космонавт-дослідник Л. Каденюк здійснив політ у космос на американському кораблі «Коламбія».
Плідно працюють конструкторські бюро заводів ім. О. Антонова, ім. Малишева, «Південмаш», «Мотор-Січ» та ін. Значною мірою завдяки їм Україна володіє унікальними технологіями та науковими розробками, є виробником низки конкурентоспроможних на міжнародному ринку товарів, таких як супутник Землі «Січ», літаки «Мрія», «Ан», кораблі, і найпотужніші у світі преси, турбіни, дизельні двигуни, тепловози, електронні мікроскопи.
Чималу увагу українські вчені приділяють розвиткові таких перспективних галузей, як генна інженерія і біотехнології, біокібернетика, штучний інтелект, мембранні технології, монокристали і штучні алмази, дослідження в галузях матеріалознавства, надтвердих матеріалів та технологій зварювання, фундаментальні дослідження в математиці, теоретичній фізиці, біології, хімії, медицині.
Істотні зрушення сталися у сфері гуманітарних наук. Видано низку важливих наукових праць, відкрито нові суспільствознавчі інститути - української археографії, сходознавства, української мови, народознавства, українознавства тощо. Налагоджено зв'язки з багатьма науковими закладами української діаспори та світу.
Проте, в науковій сфері також нагромадився цілий ряд проблем, що потребують свого вирішення. Недостатнім залишається рівень фінансування наукових досліджень: якщо на початку 80-х рр. ХХ ст. для потреб науки держава виділяла 4,6-4,8% національного доходу, то в 1994 р. асигнування на науку становили менше 1%, а в подальші роки - лише 0,5%. Ще однією суттєвою проблемою був обмежений доступ до новітньої наукової інформації, не мала необхідної матеріальної бази. Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. українські науковці мали інформації та обладнання у 100 разів менші, ніж їхні зарубіжні колеги. Як результат, відбувся відтік учених із наукових установ, а в період з 1991 по 2003 рр. щороку до 10 тис. дипломованих спеціалістів покидали межі України у пошуках роботи за кордоном. Слід зазначити, що найбільше на Заході цінувалися українські генетики, фізіологи, біохіміки, фізики-теоретики, програмісти. Досить суттєвою проблемою для вітчизняної науки став перехід значної кількості науковців до комерційних структур. Отже, а Україні з'явилася нагальна потреба у зміні політики держави у сфері науки, спрямування її в русло, яке б гарантувало можливість вільного розвитку українського інтелектуального потенціалу.
В період незалежності відбулися зміни в галузі літератури та мистецтва. Українське письменство, звільнившись від комуністичної ідеології, перебувало в процесі переоцінки суспільних ідеалів та історичних явищ.
В цей час значно розширюється діапазон прозових, поетичних та драматичних творів, більш різноманітними стали їх стильові форми. Необхідно відзначити наповнену високим громадянським змістом творчість О. Гончара, І. Драча, Д. Павличка, П. Мовчана,B. Яворівського, Р. Лубківського, Р. Іваничука,
C. Плачинди, О.Мусієнка, О. Сизоненка, І. Дзюби, Ю. Щербака.
Значним явищем у літературно-мистецькому житті держави стало повернення із забуття творів В. Винниченка, М. Куліша, М. Хвильового, М. Зерова, О. Олеся, Є. Маланчука, Г. Косинки, Є. Плужника, дисидентів-шістдесятників - В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка, Ігоря та Ірини Калинців. Повернувся із вигнання письменник і правозахисник М. Руденко. Вітчизняні читачі отримали змогу прилучитися до творчості літераторів і митців української діаспори - У. Самчука, В. Барки, І. Багряного, О. Ольжича, О. Теліги, Ю. Липи, О. Лятиринської, В. Курилика, Г. Крука та ін.
Помітними є зміни, що відбулися в театрі, кінематографі, музиці. Яскравим явищем в українському
кінематографі стали багатосерійні фільми за творами української літератури: «Сад Гетсиманський» за
мотивами творів І. Багряного, «Пастка» - І. Франка. На кінофестивалі в Сан-Ремо (Франція) фільм «Ізгой» (режисер В.Савельєв) отримав Гран-прі. На кінофестивалі в угорському місті Дьєрдь у 1994 р., де було представлено понад 100 фільмів із різних країн, із 10 призів 4 отримали українські кіномитці («Кордон на замку» режисера С.Лисенка, «Хроніка повстання у Варшавському гетто» режисера Й.Дулевської, «Портрет, пейзаж, натюрморт» режисера Є. Бусовського, «Спілка одноногих» режисера ?.Столярова).
З творчістю таких новаторів-режисерів, як І. Борис, Р. Віктюк, С. Донченко, С. Мойсеев, В. Петров, Б. Шарварко та ін. пов’язаний розвиток театрального мистецтва в Україні.
Розвиток театрального мистецтва в Україні пов’язаний з новаторськими пошуками режисерів І. Бориса, С. Донченка, А. Жолдака, В. Петрова, С. Мойсеева, Б. Шарварка та ін. Світове визнання здобув Р. Віктюк, який розпочинав творчу діяльність у Львові, а згодом створив власний театр у Москві.
Серед акторів виділяються такі майстри, у А. Роговцева, Б. Ступка, сестри Сумські, А. Хостікев, Б. Бенюк, Л. Задніпровський та ін.У 1992 р. було утворено Всеукраїнську музичну спілку, покликану сприяти розвиткові музичної культури українського народу. Плідно працювали композитори ?. Білаш, І. Карабиць, ?. Морозов, А. Горчинський та ін. Широкої популярності набули такі фестивалі, як «Червона рута», «Пісенний вернісаж», «Берегиня» тощо. В українську культуру повернулося ім’я видатного танцюриста, хореографа і теоретика класичного балету з діаспори С. Лифаря.
Далеко за межами України стали відомі імена вітчизняних оперних співаків В. Гришка, А. Кочерги, В. Лук’янець, В. Степової та ін. їхні голоси звучать на сценах Метрополітен опера, Віденської та Женевської операх.
Значних успіхів за роки незалежності досягла українська естрада. Великою популярністю користуються пісні О. Білозір, В. Зінкевича, А. Кудлай, Ані Лорак, Т. Петрененка, О. Пономарьова, Т. Повалій, І. Поповича, С. Ротару, Руслани, яка в 2004 р. перемогла на пісенному конкурсі «Євробачення», гуртів «ВВ», «Океан Ельзи», «Пікардійська терція» тощо.
Українське образотворче мистецтво останніми роками збагатилося картинами А. Антонюка («На Голгофу»), В. Зарецького («Чорний струмок»), І. Марчука (цикл картин «Шевченкіана») та ін. Широке визнання здобула творчість одного із засновників нового напрямку в монументальному живописі («національна колористична школа») Г. Синиці.
Плідно працюють українські скульптори, зусиллями яких споруджено пам’ятники Т. Шевченку у Львові, Чернігові, Луцьку, Б. Хмельницькому в Черкасах, Суботові, княгині Ользі в Луцьку, Ярославу Мудрому в Києві, Данилу Галицькому у Львові, героям Берестецької битви у Берестечку тощо.
Значних успіхів досягли українські спортсмени. Першу олімпійську золоту медаль для незалежної України завоювала на зимових Олімпійських іграх 1994 р. фігуристка О. Баюл. Згодом її почин підтримали гімнастки Л. Підконасва, К. Серебрянська, борець В. Олійник, важкоатлет Т. Таймазов, плавчиня Я. Клочкова та ін, У всьому світі сьогодні відомі імена професійних боксерів братів Кличків та О. Усика, які є чемпіонами світу в різних версіях, футболіста А. Шевченка, фехтувальника С. Голубицького, борців Е. Тедеєва і Р. Гонтюка, плавців Д. Силантьєва і О. Лисогора, важкоатлета В. Вірастюка та ін.
За 24 роки українські спортсмени завоювали 122 нагороди Олімпійських ігор, а світові рекорди легкоатлетів Сергія Бубки та Інеси Кравець не можуть побити вже більше 20 років (дані УкрМедіа). Найкращий результат на Олімпійських іграх за час державної незалежності збірна України показала 2008 р. у Пекіні, де в неофіційному медальному заліку зайняла 11-те місце, здобувши 27 медалей: 7 золотих, б срібних і 15 бронзових. Вагомим був і здобуток донецького футбольного клубу «Шахтар», який 20 травня 2009 р. виграв Кубок УЄФА. Заслугою всього українського спорту стало рішення Виконавчого комітету УЄФА від 18 квітня 2007 р. про надання Україні права спільно з Польщею прийняти чемпіонат Європи з футболу 2012 р.
Окремо відзначемо і досягнення спортсменів Збройних Сил України. З 1993 р. спортсмени ЗС України були прийняті до міжнародної ради армійського спорту (СІЗМ). Загалом ними виборено 1943 медалей різного ґатунку (станом на 1 січня 2016 р.).
Як бачимо, не зважаючи на економічні негаразди, українська культура періоду незалежності зберегла нагромаджуваний десятиліттями потенціал, а також примножила і збагатила його новими досягненнями.