Криза і поразка революції (серпень 1671 — вересень 1676 рр.)

П ольський уряд, стурбований зміцненням влади П.Дорошенка, вирішив розпочати воєнні дії. У середині серпня 1671 р. польська армія перейшла у наступ. Незважаючи на серйозний спро­тив козаків і міщан Брацлава, Вінниці, Могилева, Райгорода, Кальника й інших міст, до кінця жовтня Я.Собеському вдалося відновити польське пануван­ня майже над всією Брацлавщиною.

На початку грудня до П.Дорошенка прибули та­тари і незабаром розпочалися бої з польськими корогвами під Ладижином, Уманню, Тростянцем. Королівські підрозділи залишають південні й цен­тральні райони Брацлавщини. Стала реальною загроза вступу у війну Порти. Я.Собеський, враховуючи її, радив сейму й королю піти на поступки П.Доро­шенку, а також відзначав корисність союзу з українцями у майбутній боротьбі з турками. Але ці пішли до Львова Під час облоги міста гетьман по­турбувався про те, щоб воно не було захоплене й пограбоване турками й татарами

застереження були проігноровані, як і ультиматум султана відмовитися від претензій на Україну.

На початку червня 100—120-тисячна турецька армія, очолювана Мегмедом IV, вирушила у похід. Вона рухалася повільно, бо турецький уряд не втра­чав надії на мирне врегулювання конфлікту. Але цього не сталося й розпочалася польсько-турецька війна. П.Дорошенко, дочекавшись підходу частини кримської орди, теж переходить у наступ. 18 липня 1672 р. неподалік Четвертинівки він розгромив поль­ське військо К.Лужецького й козаків М.Ханенка. Після прибуття хана Селім-Гірея вирушив до Кам’ян- ця-Подільського. Після штурму Кам’янця через боягузтво керівників його оборони 28 серпня місто капітулювало.

Поразки Речі Посполитої змусили M Вишне - вецького розпочати переговори з турками у Бучачі Представники П Дорошенка переконували керівни­ка турецької делегації домагатися від Польщі встановлення кордонів України по ріках Горинь і Aa- §унь, знищення унії, визнання митрополитом И Тукальського Однак добитися цього їм не вдало­ся За укладеним 18 жовтня договором Подільське воєводство відходило до Туреччини, передбачалося визнання Польщею Української держави (така назва козацької України в офіційних документах зустрічається вперше) у давніх кордонах З її тери­торії виводилися всі польські залоги Козаки M Ханенка одержали право або виїхати за межі ко­зацької України, або залишитися за умови „статечної поведінки”

Підписання Бучацького договору й визнання Річчю Посполитою незалежності Української держа­ви істотно міняло міжнародну ситуацію в Східній Європі Оскільки польський уряд відмовився від Правобережної України, то Московія могла тепер вважати, що має підстави, не порушуючи угоди з Річчю Посполитою, відновити боротьбу за повернен­ня Правобережжя під свою протекцію І російський уряд на початку 1673 р доручив І Самойловичу роз­почати відповідні переговори з П Дорошенком Варто зауважити, що лівобережний гетьман також розгля­дав козацьку Україну як єдину політичну структуру Добре освічений він проводив курс на створення аристократичної, з міцною гетьманською владою держави Рішуче протидіяв спробам Запорожжя здобути політичну самостійність, намагався прилу­чити під свою бухаву Правобережну Україну, не спускав очей також із Західного регіону Пізніше (у 80-х рр ) він неодноразово звертав увагу урядів Росії та Польщі на той факт, що Правобережжя та західноукраїнські землі разом з Лівобережною Ук­раїною мають бути єдиним державним організмом

Тим часом зростають невдоволення й розчаруван­ня у П Дорошенка українською політикою Порти Адже її уряд, по суті, проігнорував умови договору 1669 р Є дані, що тепер він почав домагатися зруй­нування фортець, розброєння населення, виплати данини тощо За таких обставин гетьман погодився на переговори з Росією, домагаючись від неї возз’єднання козацької України на чолі з єдиним гетьманом, збереження всіх прав і вільностей Війсь­ка Запорозького, на яких цар повинен присягнути, встановлення кордону між Річчю Посполитою та Україною, виведення з Києва залоги, направлення на допомогу українцям для боротьби з турками сильної армії Оскільки Москва відхилила його пропозиції, вони припиняються

На початку 1674 р І Самойлович вирішив ре­алізувати свої наміри У П Дорошенка не було сил протистояти наступу Г Ромодановського та лівобереж­ного гетьмана, й до початку березня їх війська оволоділи основними містами Правобережжя 25 бе­резня до Переяслава з’явилася старшина правобереж­них полків, і на раді 27 березня гетьманом козацької України „обох сторін Дніпра” обирається І Самойло­вич Тут же M Ханенко, котрий порвав з Річчю Посполитою, склав свої гетьманські клейноди

Що становив собою цей політичний акт Pocn та лівобережного гетьмана^ Можливо, він був би ви­правданим лише у разі серйозної підготовки сил до неминучої війни з Портою, яку вони розпочали проти неї вторгненням військ у Правобережжя Іна­кше був безвідповідальною політичною авантюрою з усіма трапчними наслідками для місцевого населен­ня, про що неодноразово попереджав П Дорошенко російський уряд

Справді, турецький уряд, урахувавши, що через суперечності Московія і Річ Посполита не зможуть об’єднати армій, вирішив завдати поразки Росії У се­редині липня кримська орда перейшла Дністер і розпочала жахливе спустошення краю між Дністром і Південним Бугом Штурмом були захоплені Вінни­ця, Стіна, Косниця та інші міста

Г Ромодановський та 1 Самойлович, дізнавшись про вступ на терени Брацдавщини турецького війсь­ка на чолі з султаном, замість того, щоб виступити проти ворога, втекли на Лівобережжя Населення Правобережжя залишилося на поталу ворогові Ге­роїчний опір туркам і татарам вчилили залоги й мешканці Ладижина та Умані Кількість спроможних битися з противником у Ладижині налічувала близь­ко 5 тис осіб Бої розпочалися десь 12—13 серпня Протягом тижня обложені відбили 9 великих при­ступів Коли ситуація стала безнадійною, ймовірно 21—22 серпня, склали зброю Усіх дорослих турки забрали в неволю, дітей вирізали,а саме місто зруй­нували дощенту

Звідси Мегмед IV відправив на чолі 20-тисячно- го війська з ЗО гарматами каймакана до Умані Розпочався штурм міста, але наповнивши яничарсь­ким “трупом всі рови“, каймакан повідомив султана про свою невдачу Підійшли нові турецькі підрозділи й приступи відновилися Сильний гарматний вогонь руйнував укріплення, а внаслідок вибухів мін у них утворилися проломи Тоді захисники міста вирішили пробиватися і після запеклого бою незначній їх час­тині вдалося прорватися до Торговиці Інші ж захищали кожен будинок Умані За словами Само­видця, „юже по улицах з дворов билися так, же кров текла ріками, аж усі полегли, а інших по льохах, со­ломи понаволікавши, турки подушили “ Одне з найбільших міст держави перестало існувати Втра­ти турків, за даними джерел, були величезні — близько 10 тис осіб

Розлючені опором населення й значними втрата­ми, підрозділи турецько-татарських військ знищували все на своєму шляху П Дорошенко виявився не­спроможним запобігти страшній катастрофі Правобережжя Лише у середині вересня ворог роз­почав відхід Вцілілі мешканці краю, проклинаючи П Дорошенка, вдалися до масового переселення на Лівобережжя Скориставшись цим, обраний королем Я Собеський наприкінці жовтня перейшов у наступ на Брацлавщину До середини листопада жовніри зайняли Печери, Немирів, Жорнище, Кальник й інші міста

_o Наприкінці грудня король вислав посольство И Шумлянського до П Дорошенка, обіцяючи виз­нати права Війська Запорозького Хід переговорів показав, що П Дорошенко продовжував боротися за національні інтереси України, добиваючись для неї в складі Речі Посполитої статусу суб’єкта феде­рації Від „всього народу Руського” висунув вимоги ι^ι обов’язкового відокремлення в удільну дежавно- політичну одиницю, взаємної військової допомоги України і Польщі в боротьбі з ворогами, підтверджен­ня всіх прав і вільностей Війську Запорозькому, заборони державцям і старостам прибувати до міст, ліквідації унії, відновлення прав православної церк­ви на всій території, де „перебуває Руський народ та (поширена його) мова”, допуску православних до участі в роботі магістратів, відновлення вживання української мови на теренах Польщі й Литви та ін Оскільки король відмовився схвалити головніші з них, переговори зазнали невдачі

Складається враження, що, починаючи з глибо­кої осені, в Я Собеського визріває ідея про необ­хідність пошуку серед старшин гідного опонента не­покірному П Дорошенку, щоб відірвати від нього козацтво й зміцнити свій вплив в Україні 3 цією метою 22 листопада 1674 р він видає могилівсько- му полковнику O Гоголю привілей, що передбачав надання йому титулу довічного подільського полков­ника, а також звільнення козаків Подільського полку від виконання різних повинностей і виплати всіх по­датків На початку квітня наступного року козакам правобережних полків надається дозвіл на скликан­ня генеральної ради, рішення якої король обіцяв затвердити Водночас наказним гетьманом польський правитель назначає O Гоголя, котрому мали підляга­ти Могилівський, Кальницький і Уманський полки з усіма населеними пунктами, що „здавна до них нале­жали”, а також „охотні полки”

Влітку 1673 р становище П Дорошенка стає критичним Не припинявся потік біженців у Лівобе­режжя, його почали залишати раніше вірні йому підрозділи, соратники, родичі Важкою втратою ста­ла смерть близького друга й порадника И Тукальського Правда, відбувається запізніле по­розуміння з кошовим І Сірком їм вдалося домовитися про скликання весною 1676 р козацької ради для об­рання гетьмана України, бо запорожці не брали участі у виборах І Самойловича Але ця спроба виявилася невдалою Московський уряд відмовився визнати законність акту його зречення від турецької про­текції й присяги цареві, що відбувався 22 жовтня

1675 р в Чигирині перед І Сірком як представником Запорожжя Врешті-решт П Дорошенко змуше­ний був капітулювати Коли в другій половині вересня

1676 р під стінами Чигирина з’явилися російські підрозділи, він засвідчив готовність скласти зброю і присягнути Pocn В кінці місяця здав гетьманські клейноди Ця подія стала останнім політичним актом Національної революції, що завершилася поразкою, головнішими причинами якої були

— відсутність досвіду державного будівництва в еліти, котра очолила боротьбу, незавершеність про­цесу її становлення, існування гострої політичної боротьби між окремими угрупованнями, переважан­ня в ментальності значної частини старшин особистих, групових інтересів над національними, державними,

— зрада національним інтересам з боку панівно­го стану українського суспільства, переважна більшість якого відразу ж перейшла на бік Речі Пос­политої і взяла найактивнішу участь у боротьбі проти власного народу,

— перебування у зародковому стані на початок революції національної державної ідеї, що зумовило політику автономізму її керівництва у 1648 р, і при­вело до залишення ворогу Західного регіону, поро­дивши таким чином проблему соборності Української держави,

— ліквідація встановленого Б Хмельницьким спадкового гетьманату й утвердження республікансь­ко-олігархічної форми правління, що зумовило слабкість центральної влади, міжусобну боротьбу за булаву й всевладдя старшин на місцях;

— прорахунки (після смерті Б.Хмельницького) у внутрішній політиці урядів, які провокували загос­трення соціально-політичної боротьби, що набирала форм громадянської війни;

— постійна агресія (у різних формах) з боку інших країн, що була спрямована на ліквідацію са­мостійності Української держави.